Він весь у стрічках, мов ваговоз, що дістає призи на змаганнях,— казав Глистер, якому правила йога служби не дозволяли приймати ніяких відзнак— Хай собі отримує ордени. Зате на чиєму боці перемога?-Справа в тому, що цей шлюб був тріумфом британської дипломатії: французька партія робила все, щоб наступник узяв принцесу з дому Поцтаузенд-Доннерветтіер,.
проти якої, звичайно, виступали ми.
На весілля були запрошені всі. На честь нареченої вулиця була оздоблена вінками квіток і тріумфальними арками. Великий фонтан святого Міхеля виливав струмені страшенно кислого вина, а водограй на Арішларійській площі пінився пивом. Були пущені всі головні фонтани, а в парку та в садах закопано стовпи для щасливих селян, на які вони задля втіхи могли видряпуватися, зривати годинники, срібні виделки, призові ковбаси тощо, почеплені вгорі на рожевих стрічках. Джорджі також отримав приз, зірвавши його з верхівки стовпа, на який він спритно видряпався під радісні вигуки глядачів, і шлам спустившись униз швидко, мов водоспад. Але хлопець вилазив на стовп тільки задля слави: свою ковбасу він віддав селянинові, який сам був мало не досяг до неї Î тепер стояв унизу, нарікаючи на свою невдачу.
Французьке посольство було ілюміноване на шість лампіонів яскравіше за наше; зате наш транспарант, із зображенням молодої пари, від якої панічне тікає Розбрат, до смішного схожий на французького посла, затьмарив супротивникові ілюмінацію. Я не маю сумніву, що саме за це Глистера потім підвищили на службі й дали йому орден Лазні.
На святкування прибули цілі юрми чужоземців і серед них, звичайно, англійців.
Крім балів у князівському замку, відбувалися громадські бенкети в ратуші і в.
редуті, до того ж у першому з них заходами однієї великої німецької компанії з Емса чи Ахена була опоряджена зала для trente et quarante та рулетки тільки на тиждень свят. Офіцерам і жителям міста не дозволяли грати в такі ігри, але селян, чужоземців і жінок туди пускали, як і будь-кого, хто мав бажання програти чи виграти гроші.
Малий шибеник Джорджі Осборн, кишені в якого завжди були повні грошей, коли мати з дядьком і майором поїхали на великий бенкет до замку, теж прийшов у ратушу в товаристві дядькового провідника, містера Кірша; і оскільки в Баден-Бадені йому пощастило лише зазирнути до гральної зали,— він був там з Доббіном, який, звичайно, не дозволив йому грати,— то тепер він, певна річ, найперше подався до місця тих розваг і почав крутитися навколо столів, де орудували круп'є і понтери. Грали жінки. Декотрі з них "були в масках — таке дозволялося в шалені дні карнавалу.
Біля одного стола з рулеткою сиділа русява жінка в сукні з глибоким викотом, уже далеко не новій, і в чорній масці, із якої дивно поблискували її очі; перед нею лежали картка, шпилька і кілька флоринів. Вона справляла якесь дивне враження.
Та хоч як вона старалася, хоч яка була уважна, а вгадувала погано. Жінка зітхнула, стебнувши плечима, і, проткнувши картку на стелі, затарабанила по ній пальцями. На квилю вона озирнулася й помітила гарненьке личко Джорджі, що зацікавлено спостерігав за цією сценою. Ото малий негідник! Що йому тут треба? Пильно дивлячись на нього блискучими очима з-під маски, вона запитала:-Monsieur nVeet pas joueur? /Ви не граєте? (Франц.)/-Non, madame ,— відповів хлопець.
Ви не коли не грали,— може, зробите мені невеличку послугу?-Яку? — спитав хлопець, почервонівши.
Зіграйте, "будь ласка, за мене. Поставте на будь-який номер.
Жінка витягла з-за корсажа гаманець, дістала з нього золотий — єдину монету, що там була,— і вклала її хлопцеві в руку. Джорджі засміявся і виконав її прохання.
Номер, звичайно, виграв. Кажуть, нібито є якась сила, що допомагає новачкам.
Дякую,— мовила жінка, присовуючи до себе гроші.— Дякую. Як вас звати?-Осборн,— відповів Джорджі і вже сягнув рукою до кишені по гроші, щоб і собі спробувати щастя, коли в залі з'явилися майор у мундирі і Джоз у костюмі маркіза, що приїхали з бенкету.
Дехто з гостей, знудившись у замку і воліючи розважатися в ратуші, пішов з бенкету ще раніше. Але майор і Джоз, мабуть, заїздили додому й довідалися, що хлопця там немає, бо Доббін відразу підійшов до нього, взяв за плече і швидко відвів далі від спокуси. Тоді озирнувся по залі, побачив Кірша, захопленого тим, про що ми вже казали, і, підійшовши до нього, запитав, як він посмів привести містера Джорджа в таке місце.
Laissez-moi tranquille / Дайте мені спокій (франц.)/,— відповів містер Кірш, якого розпалили гра і вино.— faut s'amuser, parbleu. Je ne suis pas au service de monsieur/ Треба ж людині розважитися,
хай йому біс. Я служу не у вас (франц.)./ .
Побачивши, в якому він стані, майор не захотів сваритися з ним, обмежившись тим, що забрав Джорджа, і тільки спитав Джоза, чи той теж іде з ними. Джоз стояв біля жінки в масці, якій тепер досить щастило, і з великим зацікавленням стежив за грою.
Ходімо краще додому, Джозе,— сказав майор,— разом з Джорджем і зі мною.
Я трохи побуду тут і вернуся з цим негідником Кіршем,— відповів Джоз. Почуття делікатності не дозволяло Доббінові сперечатися при хлопцеві з Джозом, тому він залишив його й пішов з Джорджі додому.
Ти грав?— запитав майор, коли вони вийшли надвір і звернули на свою вулицю.
Ні,— відповів хлопець.
Дай мені слово честі джентльмена, що ніколи не гратимеш!-Чому?— запитав хлопець.— Це така приємна розвага!
Майор красномовно й виразно пояснив йому, чому не можна грати; звичайно, він міг би підсилити свої настанови прикладом з життя Джорджевого батька, але не хотів жодним словом кидати тінь на пам'ять загиблого. Відвівши Джорджі додому, він пішов до себе й невдовзі побачив, як згасло світло в кімнаті Джорджі поруч з кімнатою Емілії, а за півгодини вона теж погасила світло. Я не знаю, що змушувало майора так уважно стежити за цим.
Л Джоз залишився біля грального столу; він не захоплювався азартними іграми, проте й не цурався їх: приємно було час від часу трохи полоскотати собі нерви.
До того ж у кишені його гаптованого бального жилета побрязкувало кілька наполеондорів. Він простяг руку через біле плече русявої жінки, що сиділа перед ним, поставив наполеондор і виграв. Жінка ледь посунулася, даючи йому місце біля себе, і скинула полу своєї сукні з вільного стільця.