Тоді з усіх міст князівства, яке простяглося майже на десять миль,— з Болкума, що лежить на західному кордоні й загрожує Пруссії, з Грогвіца, де князь має мисливський будиночок і де його володіння річка Пумп відділяє від земель сусіднього князя Поцентальського, з усіх сіл і висілків, що, крім цих трьох міст, розсіяні по всьому щасливому князівстві, з маєтків і млинів, розташованих уздовж Пумпу, селянки в червоних спідницях та оксамитових чепцях і селяни в трикутних капелюхах і з люльками в роті поспішають до столиці, щоб узяти участь у ярмаркових розвагах і столичних святкуваннях. Тоді театр дає безкоштовні вистави, тоді починають бити водограї Монблезіра (на щастя, ними милуються гуртом, а то самому дивитися на них було б страшно), тоді приїздять блазні й мандрівні актори (всім відомо, як його ясновельможність зачарувала одна циркова наїзниця, причому йшла чутка, що la petite vivandière / Маленька маркітантка (франц.) /, як її називали, була шпигункою і збирала відомості для Франції), і захопленому людові дозволяють проходити з кімнати в кімнату по всьому великому князівському замку, милуватися слизьким паркетом, багатими завісами і плювальницями біля дверей незчисленних покоїв. У Монблезірі є один павільйон, який . побудував Аврелій Віктор XV — великий володар, але надто ласий до розваг; мені казали, що той павільйон — диво з див фривольної елегантності. Він розмальований сценами з історії Вакха й Аріадни, а стіл туди вкочували й викочували з допомогою коловорота, тож товариству не заважала присутність служників. Але те приміщення замкнула Барбара, вдова Аврелія XV, сувора й побожна княгиня з дому Болкумів і регент князівства під час славетного неповноліття її сина після смерті князя, якого забрала могила в розпалі веселих розваг.
Пумпернікельський театр відомий і має добру славу в тій частині Німеччини. Він був трохи підупав, коли теперішній князь замолоду наполіг, щоб там ставили його власні опери. Кажуть, що одного разу на репетиції, сидячи на своєму місці в оркестрі, він розлютився і розтрощив фагот об голову капельмейстера, який диригував у надто повільному темпі. Княгиня Софія в ту пору писала побутові комедії, які, мабуть, було страшенно нудно дивитися. Але тепер князь виконує свою музику тільки в інтимному колі, а княгиня дарує свої комедії лише знатним чужоземцям, які відвідують її милий невеличкий двір.
Той двір утримують з чималим комфортом і пишнотою. Коли там влаштовують бенкет, то хоч би набралося й чотириста гостей, на кожні чотири особи припадає один служник у червоній лівреї з мереживом і кожному подають їжу в срібному посуді.
Там безперервно відбуваються різні свята й розваги. Князь має своїх камергерів і шталмейстерів, княгиня — своїх придворних дам і фрейлін, точнісінько як інші, могутніші володарі.
Конституція передбачає чи пак передбачала поміркований деспотизм, обмежений парламентом, що міг бути або й не бути скликаний. Сам я за весь час свого перебування в Пумпернікелі жодного разу не чув, щоб засідав парламент.
Прем'єр-міністр мав помешкання на третьому поверсі, а в міністра закордонних справ була зручна квартира над кав'ярнею Цвібека. Армія складалася з велетенського оркестру, який мав свої обов'язки й на сцені; дуже приємно було бачити, як ті достойні хлопці марширували на кону в турецьких шатах, нафарбовані, з дерев'яними ятаганами в руках або у вигляді римських вояків з офіклеїдами й тромбонами,— приємно, кажу, було бачити їх знов увечері після того, як ви цілий ранок слухали їх на Aurelius Platz, де вони грали навпроти кав'ярні, в якій ви снідали. Крім оркестру, був ще пишний численний штаб офіцерів і, здається, кілька солдатів. Замок охороняли постійні вартові і ще три або й чотири солдати в гусарських мундирах, але я ніколи не бачив їх верхи на конях. Та й справді, що та кавалерія робила б у часи непорушного миру? І куди в біса могли б їздити гусари?-Всі,— тобто, звичайно, всі аристократи, бо ж ніхто не сподівається від нас, що ми звертатимемо увагу на простих міщан,— їздили одні до одних у гості. її милість пані де Бурст приймала в себе раз на тиждень, її милість пані де ІІІнурбарт мала свій день, театр був відчинений двічі па тиждень, раз на тиждень милостиво приймав гостей двір,— таким чином, життя тут було суцільною низкою розваг па скромний пумпернікельський лад.
Ніхто не може заперечити, що в місті були й чвари. Пумпернікельці — завзяті політики, і партії запекло ворогували одна з одною. Там існувала фракція Штрумпф і партія Ледерлунг; першу підтримував наш посол, а другу — французький chargé d'affaires, мосьє де Макабо. І варто було тільки нашому представникові похвалити пані Штрумпф, яка, безперечно, співала краще за пані Ледерлунг і мала в своєму діапазоні на три ноти більше,— варто було, кажу, нашому представникові висловити хоч якусь думку, щоб французький дипломат негайно заперечив її.
Усі в місті належали до котроїсь із цих партій. Ледерлунг справді була дуже милою жіночкою і мала хоч і не сильний, але приємний голос, а Штрумпф була вже таки не першої молодості, та ще й трохи за товста: наприклад, коли вона в останній сцені "Сновиди" з'явилася в нічній сорочці, з ліхтарем у руці і мала вилізти у вікно й перейти кладкою потік біля млина, то насилу могла пропхатися крізь нього і кладка вгиналася й тріщала під її вагою. Зате як вона співала у фіналі опери і з яким бурхливим почуттям кидалася в обійми Ельвіно: здавалося, ще трохи — і вона задушить його! А тим часом маленька Ледерлунг... та цур їй, годі пліткувати, досить того, що ці дами були прапорами французької і англійської партій у Пумпернікелі, і громадськість ділилася на прихильників однієї чи другої з цих великих націй.
На нашому боці були міністр внутрішніх справ, шталмейстер, особистий секретар князя і вихователь принца-наступника, а французів підтримували дружина головнокомандувача, який служив під проводом Наполеона, і гофмаршал з дружиною, що рада була отримувати з Парижа нові фасони й завжди виписувала їх та свої капелюшки через кур'єра мосьє Макабо. Секретарем його канцелярії був малий Гріньяк — молодий, лукавий, а нашим представникам — кошики стрічок і орденів Колеса святої Катерини Шліпеншльопенської. Французький посол отримав обидва ордени.