Брігс заплакала, а Ребека засміялася й поцілувала благородну даму, тільки-но вони опинилися в передпокої. Звідти вони зайшли до вітальні місіс Боулс з цупкими червоними завісами й дзеркалом у круглій рамці, над якою скопаний орел втупив погляд у зворотний бік картки на шибці, де сповіщалося, що "тут можна найняти кімнату".
Брігс розповіла всю свою історію, раз по раз несамохіть схлипуючи або здивовано охкаючи, як звичайно чутливі люди, коли вони вітають своїх давніх знайомих, випадково зустрівши їх на вулиці; бо хоч такі зустрічі відбуваються щодня, дехто вважав їх рідкісним дивом, а жінки, навіть якщо вони не люблять одна одну, починають під час тих зустрічей плакати й жалкувати, згадуючи той час, коли вони востаннє посварилися. Отже, Брігс розповіла всю свою історію, а Бекі з властивою їй щирістю і простодушністю емалювала приятельці своє життя.
Місіс Боулс, у дівоцтві Феркін, стоячи в передпокої, похмуро дослухалася до істеричних схлипувань і хихотіння у вітальні. Бекі їй ніколи не подобалася.
Перебравшись у місто, подружжя часто навідувалося до своїх колишніх приятелів Регалів і з їхніх розповідей склало собі не найкращу думку про ménage полковника.
Я б їм не довіряв, голубе,— казав Боулс приятелеві.
Тому й дружина його, коли місіс Родон вийшла з вітальні, вклонилась їй дуже непривітно, а пальці її були холодні, мов неживі, коли вона простягла їх місіс Родон, що неодмінно хотіла потиснути руку колишній покоївці. Бекі рушила в напрямку Пікаділлі, з солодкою усмішкою киваючи міс Брігс, а та, вихилившись з вікна поряд з оголошенням, так само кивала їй у відповідь; за хвилину Бекі вже була в Парку в оточенні кількох денді, що гарцювали на конях навколо її карети.
Дізнавшись про становище Брігс і про те, що вона отримала добрий спадок від міс Кроулі і платня не мав для цієї благородної дами великого значення, Бекі відразу прикинула, що робити далі. Саме така компаньйонка її дуже влаштовувала, і Бекі запросила Брігс на обід таки того ж вечора, щоб показати їй свій скарб, маленького Родона.
Місіс Боулс застерігала свою квартирантку, щоб та не йшла у лігво лева.
Ви пожалкуєте, міс Брігс, згадайте моє слово, це так само певно, як те, що я стою перед вами.
І Брігс пообіцяла, що буде обережна. Внаслідок цієї обережності вона наступного ж тижня перебралася до місіс Родон, а менше як через півроку позичила Родонові шістсот фунтів.
Розділ XLI-У ЯКОМУ БЕЮ ЗНОВ ВІДВІДУЄ РОДОВИЙ ЗАМОК-Коли жалобне вбрання було готове, а сера Пітта повідомлено про братів приїзд, полковник Кроулі з дружиною взяли двоє місць у тій самій старій кареті, що в ній Ребека їхала з небіжчиком баронетом дев'ять років тому, як уперше вирушила в світ. Вона добре пам'ятала і заїзд, і служника, якому не дала на чай, і несміливого кембріджського студента, що вкрив їй тоді ноги своїм плащем. Родон зайняв місце на передку й залюбки взявся б за віжки, якби не жалоба. Він сидів біля візника й весь час розмовляв з ним про коней, про дорогу, про те, хто тримає який заїзд і чиї коні тепер возять карету, якою він так часто подорожував хлопцем, коли вони з Піттом вчилися в Ітоні. В Грязьбері на них чекала карета з парою коней і з візником у жалобі.
Це та сама стара карета, Родоне,— мовила Ребека, коли вони сіли в неї.— Дивись, як міль поточила оббиття...
А ось і пляма, через яку сер Пітт (о, бачу, торговець залізом Доусон замкнув свою крамничку)... через яку сер Пітт зчинив такий ґвалт. А то ж він сам розбив пляшку вишнівки, по яку ми їздили в Саутгемптон для твоєї тітки. Як біжить час! Невже це Поллі Толбойс, он та височенька Дівчина, що стоїть з матір'ю біля хвіртки? А я її пам'ятаю замурзаним, непоказним дитинчам, що пололо грядки в садибі.
Гарна дівчина,— сказав Родон і приклав два пальці до крепу на капелюсі у відповідь на вітання матері-й дочки.
Бекі то тут, то там упізнавала знайомих, кланялась їм і ласкаво всміхалася. Ці зустрічі були їй дуже приємні: вдавалося, що вона вже не самозванка, а законно повертається в оселю своїх предків. А Родон, навпаки, був зніяковілий і пригнічений. Може, він згадував своє невинне дитинство? Може, його мучило якесь невиразне каяття, сумніви й сором?-Твої сестри, мабуть, уже дорослі,— мовила Ребека, чи не вперше згадавши про дівчат, відколи розлучилася з ними.
Далебі, не знаю,— відповів полковник.— Тю, та це ж матінка Лок! Як живете, місіс Лок? Ви ж мене пам'ятаєте, правда? Родона, ге? Ну й живучі в біса ті старі баби і їй було сто років уже тоді, як я був хлопцем.
Вони під'їздили до брами, яку охороняла місіс Лок. Ре-бека захотіла неодмінно потиснути їй руку, коли та відчинила їм рипучу залізну браму і вони в'їхали між два стовпи, оброслі мохом і прикрашені голубом та змією.
Батько добре прорідив парк,— сказав Родон, озираючись навколо, і надовго замовк.
Бекі теж мовчала. Обоє вони " були трохи схвильовані й думали про минуле. Він — про Ітон, про свою матір, яку пам'ятав холодною, стриманою жінкою, про рано померлу сестру, яку дуже любив, про те, як він, бувало, лупцював Пітта, і про маленького Роді, залишеного вдома. А Ребека думала про свою молодість, про старанно приховувані таємниці тих рано затьмарених днів, про вихід у світ через цю браму, про міс Пінкертон, про Джоза й Емілію.
Усипані жорствою алея і тераса були вже виполоті. Над парадним входом красувався великий мальований герб, і дві урочисті, високі постаті в чорному широко розчинили двері, кожна свою половину, тільки-но карета під'їхала до знайомих східців. Родон почервонів, а Ребека трохи зблідла, коли вони під руку минали старовинні сіни. Бекі стиснула йому руку, входячи в оббиту дубом вітальню, де їх зустріли сер Пітт і леді Джейн. Сер Пітт був весь у чорному, леді Джейн також, а міледі Саутдаун — у величезному головному уборі, унизаному скляним намистом і увінчаному пір'ям, що коливалось над головою її милості, мов катафалк.
Сер Пітт мав рацію, кажучи, що вона не поїде. Вона обмежилась тим, що в присутності Пітта і його непокірної дружини не розтуляла рота й лякала дітей у їхній кімнаті своїм зловісним виглядом і поведінкою. Тільки легенький кивок головного убору й плюмажу привітав Родона з дружиною, коли ці блудні діти повернулися до своєї родини.