Отже, він диктував листа своєму братові Родонові — про чистого, добре обдуманого листа, в якому не бракувало ні глибоких зауважень, ні пишних висловів, що вразили простодушну маленьку секретарку.
"Яким він буде оратором,— думала вона,— коли ввійде в палату громад (про це і про тиранію леді Саутдаун він часом натякав дружині в ліжку) ! Який розумний і добрий, який геніальний мій чоловік! А мені здавалося, що він трохи холодний.
Ні, він добрий і геніальний!"-Насправді ж Пітт Кроулі знав кожне слово того листа напам'ять, вивчивши його глибоко й досконало, мов дипломатичну таємницю, задовго до того, як з'явилась нагода продиктувати його враженій дружині.
І ось цей лист з широким чорним обрамленням і печаткою сер Пітт Кроулі відправив своєму братові полковникові в Лондон. Родон Кроулі, отримавши його, не вельми втішився. "Нема сенсу їхати в той закуток,— думав він.— Я не висиджу й півгодини наодинці з Піттом після обіду, а дорога туди й назад коштуватиме нам двадцять фунтів".
Родон, як у кожній важливій справі, пішов з листом до Бекі — поніс його нагору разом із шоколадом, який він щоранку готував для неї й подавав до спальні.
Він поставив тацю з сніданком і листом на туалетний столик, перед яким Бекі розчісувала свої золотисті коси. Вона взяла в руки послання з жалобними берегами, прочитала його, схопилась і, вимахуючи ним над головою, крикнула:-Ура!-Ура? — перепитав Родон, вражено дивлячись на маленьку постать, що стрибала по спальні в розстебненому фланелевому халаті, з розпущеними рудими кучерями.— Він же нам нічого не залишив, Бекі. Я отримав свою пайку, коли став повнолітнім.
Ти ніколи не станеш повнолітнім, дурненький мій,— відповіла Бекі.— Мерщій біжи до мадам Брюнуа, мені потрібна жалоба. Дістань крепу собі на капелюх і купи чорний жилет, бо в тебе, здається, Чорного немає. І скажи, нехай усе пришлють завтра, щоб ми в четвер могли виїхати.
Невже ти думаєш їхати? — спитав Родон.
Звичайно, думаю! І думаю, що леді Джейн на той рік відрекомендує мене королю.
Думаю, що твій брат влаштує тобі місце в парламенті, дурненький. Думаю, що ти й він голосуватимете за лорда Стайна, нездогадо мій, і ти станеш міністром в ірландських справах" або губернатором Вест-Індії, або скарбником, або консулом, або ще якоюсь важливою особою!-Поштові коні коштуватимуть нам купу грошей,— буркнув Родон.
Ми можемо поїхати в Саутдауновій кареті, вона, певне, буде представляти його на похороні, адже він родич. Хоч ні, нам краще їхати в поштовій кареті. Так буде скромніше...
Ми, звичайно, візьмемо Роді? — запитав полковник.
Ні в якому разі! Навіщо оплачувати зайве місце? Він надто великий, щоб втиснути його між нас. Хай залишається вдома й сидить у своїй кімнаті. Брігс може пошити йому чорний костюмчик. Ну, йди і зроби все, що я просила. І скажи своєму служникові Спарксу, що помер сер Пітт і тобі дещо перепаде, коли все влаштується. Він поділиться новиною з Реглсом, і сердешний трохи заспокоїться, а то він надто вже вимагає грошей.— І Бекі почала пити шоколад.
Коли ввечері прийшов відданий лорд Стайн, він застав Бекі з компаньйонкою — нею була не хто інша, як наша давня знайома Брігс,— за роботою: вони кроїли, пороли, різали й дерли всі придатні для жалоби шматки чорної тканини.
Ми з Брігс охоплені жалем і скорботою з приводу скону нашого любого тата,— мовила Ребека.— Сер Пітт помер, мілорде. Цілий ранок ми рвали на собі волосся, а тепер от рвемо старі сукні.
О Ребеко, хіба так можна! — тільки й сказала Брігс, закотивши очі.
О Ребеко, хіба так можна! — луною озвався лорд.— Отже, старий негідник помер? Він міг би стати пером, якби був краще зіграв своїми картами. Містер Пітт мало не зробив його пером, але небіжчик завжди невчасно перекидався до іншої партії... Старий Сілен!-Я могла тепер бути вдовою Сілена,— мовила Ребека.— Пам'ятаєте, міс, як ви підглядали в двері й побачили старого сера Пітта, що стояв переді мною навколішки?-Наша давня знайома міс Брігс спаленіла від такої згадки і рада була, що лорд Стайн звелів їй піти вниз і приготувати йому склянку чаю.
Брігс і була тією вівчаркою, яку придбала собі Ребека, щоб вона оберігала її цноту й честь. Міс Кроулі залишила їй невеличку ренту, і вона залюбки й далі жила б у родині Кроулі, біля леді Джейн, що добре ставилась до неї, як зрештою і до всіх, проте леді Саутдаун звільнила її так квапливо, як тільки "дозволяли правила пристойності, і містер Пітт (він вважав себе ображеним тим, що покійна тітка так недоречно розщедрилася на жінку, яка віддано служила міс Кроулі лише двадцять років) не заперечував проти такої постанови своєї тещі. Боулс і Феркін теж отримали свою частку спадщини і звільнення. Вони побралися і, як звичайно люди з їхнім становищем, відкрили мебльовані кімнати.
Брігс спробувала жити з родичами в провінції, але швидко переконалася, що не зживеться з ними, бо звикла до кращого оточення. її родичі, дрібні крамарі в провінційному містечку, почали сваритися за сорок фунтів річного прибутку міс Брігс ще завзятіше й відвертіше, як родичі міс Кроулі за спадщину старої леді.
її брат, капелюшник і власник бакалійної крамнички, що був радикалом, називав сестру аристократкою, яка пишається своїми грішми, бо вона відмовилася вкласти частину свого капіталу в товари для його крамнички. Вона, певне, була б і вклала, якби не сестра, дружина шевця-сектанта, що не мирилася з капелюшником і бакалійником, бо він ходив до іншої церкви; вона довела, що брат на межі банкрутства, і тимчасово заволоділа Брігс. "Швець-сектант вимагав, щоб міс Брігс послала на свої кошти його сина в коледж і зробила з нього джентльмена.
Обидві родини видурили в неї більшу частину її заощаджень, і кінець кінцем, супроводжувана прокльонами брата й сестри, вона втекла в Лондон, вирішивши знов шукати рабства, не такого обтяжливого для неї, як воля. Давши в газети оголошення, що "благородна дама з приємними манерами, яка бувала в найкращих колах, бажав..." і т. д., вона оселилася в містера Боулса на Гафмун-стріт і почала чекати пропозицій.
Там вона й зустрілася з Ребекою. Одного дня невеличка, чепурна карета місіс Родон, запряжена поні, мчала вулицею саме тоді, коли втомлена міс Брігс добралася де Боулсових дверей після виснажливої прогулянки в канцелярію газети "Таймс" у Сіті, щоб ушосте дати своє оголошення. Ребека, що сама правила кіньми, відразу впізнала благородну даму з приємними манерами, а оскільки вона, як ми знаємо, була добродушна жінка й дуже шанувала Брігс, то спиняла коней, передала віжки служникові, вискочила з карети, і не встигла дама з приємними манерами отямитися від несподіванки, як давня знайома вже тиснула їй обидві руки.