— З тебе, знаєш, такий би чудовий гучномовець вийшов: торохтиш, торохтиш!
І тільки Владик покірно вислуховував свого повелителя і йому це вже починало набридати.
— Розумієш, — укотре вже говорив Льонька, — у нас усе має бути, як у дорослих! Щоб це не іграшки якісь там, а щоб усе по-справжньому! Добре було б і нам про когось сказати: "У нас у гостях!.." Га? Як ти гадаєш?
— Та хто ж захоче в гості на горище? — засумнівався Владик. — Хіба що домогосподарки білизну розвішувати? Їх можна запросити в гості і запитати: "Скажіть, будь ласка, що ви сьогодні розвішували: сорочки чи, може, трусики свого сина?"
— Дурниці! Нічого ти не розумієш! Для початку ми будемо запрошувати в гості один одного: ти запросиш мене, а я запрошу тебе. Ну, а. потім і хтось із дорослих з'явиться. Цілком навіть імовірно… І ще ось добре було б ввести передачу "Співайте разом із нами!"
— Та хто з тобою захоче співати? У тебе ж голос… як це… ламається.
— А я Сенька Блошкіна примушу! Він же у хорі співає, у нього голос поставлений. Ти чув, Таня говорила? Ось накажу — і співатиме. Я ж тепер відповідальний. Накажу — і танцюватиме!
— Ну, цього по радіо не побачиш. Це вже краще по телевізору показувати.
Льонька серйозно наморщив лоба й напівголосно, немов по секрету, сказав:
— А що? Може, й телебачення своє влаштуємо.
— Це вже ти занадто! Куди сягнув!..
Льонька й сам відчув, що "сягнув".
— Взагалі, щодо телебачення, там буде видно. А в гості ми запрошуватимемо. І бесіди проводитимемо. Ось, наприклад, так… зачекай… я зараз у зошит зазирну.
Льонька зазирнув і вів далі:
— Ось так, наприклад: "Розкажіть, будь ласка, нашим радіослухачам… Поділіться, будь ласка, своїми думками…" І далі таким робом. А гість, значить, ділитиметься. Здорово?
— А пригощати не треба буде? — запитав Владик. — Усе-таки гості!
Льонька удавано голосно розсміявся і поблажливо поплескав Владика по плечу:
— Не розумієш іще! Це ж не такі гості, котрі там… на чай завітають. Це ж у переносному розумінні.
— Ну-у, якщо в переносному, тоді гаразд. А то я думав… Мати завжди каже: "Краще самим у гості ходити, ніж до себе запрошувати. Клопотів з ними не оберешся!"
Якось увечері Вася Кругляшкін розшукав Льоньку у ванній кімнаті:
— Миєшся? Ну гаразд, не вилазь… Тут зі школи дзвонять, про твоє здоров'я запитують.
Якби Льонька був не у ванній, а, скажімо, в річці, він, напевно б, пірнув під воду.
— Захворів ти, чи що? — здивовано запитав шофер Вася.
— Еге ж, захворів! — стиха, напіввилазячи з ванни і озираючись по сторонах, ніби хтось міг його почути, сказав Льонька. — Захворів… Радіостанцією нашою я захворів! Ось чим! Адже нікого, крім мене, це не стосується. А мені за все відповідай! Ось два дні й пропустив… Не пішов до школи. Я в цей час доросле радіо слухав. Ну, досвід, чи що, переймав. Адже така справа у нас у будинку вперше за всю історію. А в школу я вже п'ять з половиною років щодня ходжу. І ще стільки ж ходитиму. У нас, розумієш, на радіо все по-справжньому має бути, по-дорослому!..
— А виходить у тебе, Леоніде, все якось по-дитячому. Намилити б тобі шию!
Вася Кругляшкін зник у коридорі, а Льонька розгублено помацав шию, яка й так була вже намилена.
В ОСТАННЮ СЕКУНДУ!
Увага! Увага!
В останню секунду!..
Рівно секунду тому сталася величезна подія в історії будинку номер дев'ять дріб три: почала працювати радіостанція "Говорить сьомий поверх!".
Дорогі товариші мешканці! Тепер щодня, рівно о двадцятій годині нуль-нуль хвилин за місцевим часом, ви будете слухати наші радіопередачі.
Слухати їх вам доведеться обов'язково, бо в кожній передачі, можливо, буде щось сказано й про вас, про ваших дітей чи інших найближчих родичів, а також про квартиру, в якій ви живете. І уявіть собі: якщо ви не почуєте передачу самі, вам доведеться потім бігати по всьому будинку й довідуватися: що сказали і як сказали? А інші мешканці можуть щось переплутати, і тоді ви будете дуже довго хвилюватися і переживати.
Отож краще не пропускайте наших радіопередач! Оце й усе. Передача "В останню секунду!" закінчена. Вів передачу Сенько Блошкіи.
А зараз слухайте…
У НАС У ГОСТЯХ…
За розпорядженням Льоньки першим до мікрофона був запрошений він сам. Диктор Сенько Блошкін вів бесіду точно за текстом який Льонька склав напередодні. Перед Сеньком лежали запитання, а перед Льонькою — відповіді.
— Сьогодні у нас у гостях усім вам добре відомий Льонька Уткін з квартири номер дев'ять, — наслідуючи інтонації справжніх дикторів, почав Сенько. — Здрастуйте, товаришу Льонька Уткін!
— Добрий вечір, — відповів Льонька.
— Чи згодні ви, товаришу Льонька Уткін, побесідувати з нашими радіослухачами і відповісти на деякі запитання, які нас хвилюють?
— Згоден.
— Велике вам спасибі. Ми чули, що з вашої особистої ініціативи на подвір'ї був організований "Бойовий будинковий піонерський штаб". Чи правда це?
— Так, це правда. З моєї ініціативи, — скромно погодився Льонька.
— Ще ми чули, що ви — найголовніший і найвідповідальніший за всі радіопередачі.
— Так, це правда. Мене вибрали відповідальним. — І, трохи подумавши, Льонька додав одну фразу до завчасно підготовлених відповідей: — Мене вибрали одностайно!..
— А чи не поділитеся ви з нами, товаришу Льонька Уткін, своїми думками?
— А чого ж, поділюсь. Найближчим часом я збираюся…
Але що саме збирається робити Льонька найближчим часом, мешканці будинку так і не довідалися, бо в репродукторі пролунав злий, захеканий голос Тихої Тані:
— Все з твоєї ініціативи, так?! Прославляєш себе, так? І ти, Сенько, теж хороший: читаєш з папірця, мов папуга!
— Тихше ти!.. Тихше! — злякано, на все подвір'я прошепотів Льоня. — Сенько, відтягни її від мікрофона!
— Я тобі відтягну! Я зараз таке скажу!..
Сенько Блошкін нарешті оговтався і незворушним дикторським голосом повідомив:
— Увага! Передача "У нас в гостях!" з технічних причин відміняється.
НАЙОСТАННІШІ ВІСТИ
Дорогі товариші мешканці! Якщо у вас щось поламалося — ну, скажімо, ніжка від столу одлетіла чи праска перегоріла, — не засмучуйтесь. Усе це швидко відремонтується і стане зовсім новеньким, бо наш "Бойовий будинковий піонерський штаб" вирішив відкрити на подвір'ї майстерню.