"Але ж починаються Різдвяні свята! — подумала Анна.— Ялинка! Подарунки! Хіба ж можна все це проспати? Різдво — то ж найкраще свято в цілім році!"
— Не для мене! — промимрив гном, позіхнув і захропів.
"А я ж хотіла зумисне для нього влаштувати маленьку ялинку з семи ялинкових хвоїнок,— подумала Анна — І подарувати йому новенький ковпачок. Із червоного шовку".
Вона трішки поміркувала, чи не чхнути їй та не збудити гнома, щоб розтлумачити йому, яке дивовижно-прекрасне свято — Різдво. Та зрештою вирішила не турбувати гнома. Не хотіла ж вона справді, щоб у гнома стався колапс кровообігу — хай там що ці слова означали. Вона подумала: "Нехай бідолашка виспиться досхочу, а збуджу я його, аж як роздаватимуть різдвяні подарунки".
Двадцять четвертого грудня Анна цілісінький пополудень просиділа у своїй кімнаті, силкуючись виклеїти ялинку з семи хвоїнок і пошити манісінький шовковий ковпачок. Та з цим їй не пощастило. Тоді вона вирішила дати гномові проспати всі Різдвяні свята. Нема чого наражати сердешного гнома на колапс кровообігу, якщо вона навіть різдвяних подарунків для нього не має!
Хоча Анна й запевняла гнома, що Різдво — найкраще свято року, та сама вірила в те не зовсім непохитно. Вона просто завжди так казала, бо так казали всі діти, а вона не хотіла бути якимсь винятком. Насправді Анна трохи навіть боялася Різдвяних свят, бо для неї то були зовсім не прості свята. Через її розлучених тата й маму!
Аннині тато й мама не так уже страшенно ворогували між собою, щоб не зустріти, на втіху доньці, Святвечір утрьох. Але чудового довгого Святвечора, який зустрічають разом тато, мама й дитина, сподіватись було годі. На свята неодмінно приїздили мамині батько й мати з Лінца й татові з Граца. Мамині ж батько та мати не хотіли бачити татових. А татові не бажали мати нічого спільного з маминими. Мамині казали, що розлучення Анниних тата й мами сталося через тата. А татові твердили, що винна в розлученні мама. Тому, зустрічаючись, одні й другі сварилися між собою. А Різдво, врешті-решт,— свято злагоди. І сварки на Різдвяні свята зовсім недоречні.
Через те Аннині Різдвяні святки відбувалися так. Святвечір зустрічали раннього пополудня в татковому помешканні. Анна з татом і мамою. Потім тато їхав на вокзал, щоб привезти звідти своїх батька та матір. Анна ж тим часом їхала з мамою до маминого помешкання. Там вона зустрічала свято з мамою та маминими батьком і матір'ю. А тоді приїздив тато й забирав Анну до себе. Щоб зустріти свято з татовими батьком та матір'ю. Уранці Анну забирала до себе мама. А на другий день Різдва Анна знову була в тата. Цілий перший день Різдва Анні доводилося витримувати маминих батька з матір'ю, а цілий другий — татових.
Анна не любила своїх дідусів та бабусь. Бо одні не любили її мами, а другі — її тата. І ті й інші були винні в тому, що Анна ніколи не мала чудового, довгого, радісного Різдвяного свята разом з татом і мамою. А дідусі й бабусі притягали ж із собою просто-таки розкішні подарунки. Анна тільки думала: "До дідьчої мами! Узяли б та надіслали все те добро поштою!"
Цього року навіть звичний куценький Святвечір тата, мами й доні в татовому помешканні вийшов не дуже вдалий. У першій половині дня тато поїхав купити ялинку. В обід він припер додому величезне хвойне дерево — від підлоги аж до стелі.
— Мабуть, я трохи прорахувався,— зітхнув тато.
Велетенська ялинка мала такий товстий стовбур, що всі чотири хрестовини, принесені з льоху, виявилися для нього замалі. Отож тато мусив збити нову хрестовину з дерев'яних брусків і випиляв у ній велику діру для могутнього стовбура. Тривало це довгенько. Коли завітала на свято мама, тато саме встановив ялинку в хрестовину. А вона ж була ще зовсім не прикрашена!
Анна, мама й тато хапалися як несамовиті, прибираючи різдвяне "деревце" у святкове вбрання: ялинка ж мала стояти вся в свічках, барвистих кульках, цукерках у яскравих обгортках та мерехтливому "дощику". А мама через кожні дві-три хвилини казала:
— Ну, тепер уже годі, Анно!
Хоча до "годі" ще було далеко. Мама казала так лише тому, що час спливав страшенно швидко, робилося дедалі пізніше. Адже рівно о шостій під дверима маминого помешкання стоятимуть її старі й дзвонитимуть! Які ж кислі вони скорчать на обличчях міни, коли ніхто їм не відчинить!
Аж ось і тато сказав, що, мовляв, ялинка вже має супершикарний вигляд. Тільки ж і він казав неправду — лише тому, що рівно о шостій мав бути на вокзалі.
Анна запротестувала. Рожеві тістечка-пушинки, шоколадні іграшки, мерехкі зірки, бляшані Діди Морози та ланцюжки з барвистого паперу, що їх Анна зробила власними руками,— усе те також мало бути на ялинці. І срібні монетки, й золоті шишки!
Тато й мама погодилися з цим і прикрашали ялинку далі. Та невелика то втіха — прикрашати різдвяну ялинку з двома людьми, які раз у раз поглядають на годинник і дедалі дужче нервуються. О пів на шосту Анна врешті більш-менш задовольнилася виглядим ялинки. Залишалося, може, з двадцять хвилин — на святкування! Анна навіть не встигла поглянути на подарунки, що їх поклали для неї під ялинку тато й мама.
— Треба вже йти, Анно,— сказала мама — Та ти ж іще приїдеш сюди увечері!
А тато втішив Анну:
— Кілька приємних сюрпризів залишиться тобі на пізніше!
Анна засапано бігла за мамою до автомобіля. Вулиця лежала блискуча й гладенька, як дзеркало.
— Ще й це на додачу! — бурчала мама — Тільки ожеледі мені й бракувало! По такій дорозі не їхатимеш, а повзтимеш. А мої старі вже стоятимуть під дверима, знову буде котячий концерт!
Коли мама з Анною зійшли сходами нагору, її старих під дверима помешкання ще не було. Та тільки-но мама увійшла до передпокою, як задзвонив телефон. Дзвонила мамина мати. Повідомила, що, мовляв, вони ще лише в Санкт-Пельтені. Через ожеледь.
— Швидше ніж двадцять кілометрів за годину батько не може їхати,— сказала вона.— Поки ми доїдемо до вас, мине, певно, ще годин зо дві.
— От дурне! — забурчала Анна.— Ми б оце втрьох спокійнісінько могли святкувати Різдво! Але ж вам треба було мерщій бігти!
— Хіба ж я знала, що автобан укриється ожеледдю? — боронилася мама — За тим шаленим прикрашанням ялинки я навіть не помітила, що надворі стало так слизько. Крім того, залізниці ожеледь не страшна. А я ж так хотіла уникнути побачення з моїми колишніми свекром та свекрухою!