Тоді Петер з Анною скочили на рівні й, тримаючись за руки, побігли до більшої кімнати. Десять вареничків ще залишилося. їх з'їли Петер з Анною. Кожний вареник вони ділила навпіл: одну половинку з'їдала Анна, другу — Петер. Навіть яблучний сік вони пили разом, з однієї склянки.
Після вечері вся Петерова родина проводжала Анну додому. Навіть Петерів тато пішов з усіма, хоча в нього ж ото дуже боліли ноги. І Анні дозволили підпихати візок з немовлям.
На розі вулиці неподалік від будинку Анниного тата їм зустрілася якась жінка. Вона привіталася з Петеровою мамою, зупинилася й сказала:
— Отакої! Я думала, що у вас п'ятеро дітей, аж бачу, у вас їх шестеро!
А Петерова мама преповажно їй відповіла:
— Аякже, шестеро, шестеро! То була б біда, якби їх було в нас тільки п'ятеро!
Аж як та жінка відійшла далеко і вже не могла їх почути, вони всі вибухнули реготом. І реготалися до самих воріт перед будинком, де мешкав Аннин тато.
Тато Анни стояв угорі перед відчиненим вікном великої кімнати й махав Анні рукою. Анна, Петер, його старші сестри, Пауль, немовля та Петерові тато з мамою замахали руками у відповідь.
Анна сказала Петерові:
— Якщо ти в неділю підеш зі мною й моїми татом і мамою в Пра-тер, то всі думатимуть, що в моїх тата з мамою двоє дітей.
Потім Анна побігла до будинку й помчала сходами нагору. Тато стояв у відчинених дверях помешкання.
— Все о'кей? — запитав він.
— Суперо'кей! — відповіла Анна — Я — шоста дитина Петерових тата й мами, а Петер — ваша з мамою друга дитина.
— Ну, тоді у світі на двоє дітей побільшало,— промурмотів татко.
— А порахував чолов'яга неправильно, еге ж? — запитав гном. Анна подумала: "З одного боку, так, але з іншого — то й ні".
— Для мене це занадто мудро,— сказав гном і позіхнув — довго й виразно. Тричі поспіль. Анна й собі позіхнула разом з ним довго й виразно. Тричі поспіль.
— Так-так,— сказав татко,— щастя втомлює.
— Ну, тоді я, мабуть, найщасливіший гном у світі,— промимрив гном і захропів.