— Я чекаю на тебе,— сказала вона Анні.— Бо мені треба з тобою побалакати. Знаєш, далі так не можна. Петер уже геть хворий від любові.
Петерова сестра зайшла з Анною до будинку й стала сходити з нею нагору.
— У Петера, так і дивись, що зовсім здадуть нерви,— сказала во-на.— Через нього й ми всі, гляди, позсуваємося з глузду! — Петерова сестра мала справді стурбований вигляд — Знаєш, що він мені вчора сказав плачучи-ридаючи?
— Ні,— відповіла Анна.
— Тільки ти більше нікому не кажи,— вела далі Петерова сестра-Цього ніхто не повинен знати!
-Атож,— сказала Анна.
Петерова сестра зупинилася посеред сходів, трохи нахилилася до Анни й мовила:
— Він сказав, що не винен у тих дурних ревнощах. Що в них винен гном у жовтій кепочці з козирком. Нібито він мешкає у Петера в голові і ото підбиває його на такі дурощі!
— О Господи, помилуй! — вереснув Аннин гном — Жовтяк! Та жовтяки ж усі схибнуті! Схибнулися, вигадуючи капості!
Анна не знала, що й казати Петеровій сестрі. Вона мовчки йшла сходами нагору. Петерова сестра подумала, що Анна мовчить від жаху. Ступаючи сходами слідом за Анною, вона сказала:
— Але я твердо певна, що в нього це затемнення минеться, якщо ти будеш до нього добра!
Нагорі під дверима помешкання Анна дістала з-за вирізу теніски в'язку ключів і відімкнула замок. У передпокої стояв татко.
— А, ти з гостею? — спитав він.
— Ні, я вже йду,— сказала Петерова сестра — Я лише повідомила Анні дещо — Тоді прошепотіла до Анни: — Отже, нікому нічичирк, будь ласка! — І побігла до сходів.
У татка в очах зажевріла цікавість. —1 що ж вона хотіла? — спитав він.
— Невеличка проблема з гномом,— сказала Анна.
Тато майнув із передпокою до кухні, мов добре змащена блискавка. З ніякими проблемами гномів він не хотів мати діла. Анна й собі зайшла на кухню, сіла на кутову лавку і, дивлячись, як татко готував вечерю, спитала гнома, як же вони, оті, що в жовтих кепочках із козирками, роблять свої капості?
— Як вони їх роблять, я й сам не знаю,— сказав гном,— але те, що вони несамовиті, наш брат гном добре знає! У кожному разі, вони полюбляють сіяти в головах, де мешкають, підозру й недовір'я.
— А якщо я з ним побалакаю? Якщо озвуся до нього добрим словом у вухо Петерові?
Гном спершу нічого не відповів. Але як Анна подумала: "Агов! Що з тобою? Я ж тебе про щось запитала!",— він сказав:
— Та вони ж уперті, мов цапи! Такий упертюх не дасть тобі й слова вимовити! —1 гном знову замовк.
Анна догадалась: він щось обмірковує. Урешті-решт вона ж знала свого гнома! Тому терпляче дочекалася, поки він озвався знову:
— З кожним жовтяком треба розмовляти нашою рідною мовою. Бачиш, наш брат гном — двомовний. Ми вільно володіємо людською мовою і мовою гномів.
"А як вона звучить, мова гномів?" — зацікавилася Анна.
— Для тебе вона взагалі не звучить. Ми, гноми, спілкуємося між собою безгучно. Слова у нас зблискують, мов електричні іскри й передаються з мозку в мозок, але тільки коли ми наближаємося один до одного впритул. Мова гномів сягає недалечко.
— На яку відстань? — запитала Анна.
— На відстань товщини твого мізинця,— сказав гном.
Анна підвелася.
— Ви не могли б зготувати вечерю на годину пізніше? — запитала вона татка — Мені треба кудись піти.
— До Петера? — спитав татко. Анна кивнула головою.
— Переходь дорогу біля світлофора,— сказав татко. Анна кивнула головою.
— Хай тобі щастить, Анно! — гукнув татко навздогін, коли вона вибігла з помешкання.
Двері Анні відчинила Петерова мама.
— Я вже за тобою скучила аж-аж-аж! — сказала вона.
— А я за вами! — відказала Анна.
Вона пройшла до більшої кімнати. Петерів тато лежав на канапі. Немовля лежало в нього на животі. Воно виплюнуло з рота "пустушку" і всміхнулося назустріч Анні. Петерів тато вигукнув:
— От добре, що ти знову з нами!
Старша Петерова сестра, та, що приходила до Анни, сиділа коло столу й лакувала нігті. Вона підморгнула Анні. З дівчачої кімнати вийшла друга Петерова старша сестра.
— О, наша Анна! — вигукнула вона — Ну, тепер прощавай, журбо! —Вона вказала на кімнату Петера й Пауля — Пауль пішов до свого приятеля. Заходь до Петера. Там вам ніхто не заважатиме!
Петер стояв біля вікна й дивився на вулицю. Він наче зовсім не чув, що в гості завітала Анна. А почути мав би: крізь тонкі стіни кімнати хлопців було чутно кожне слово!
Анна підійшла до Петера. Вона взяла його за руку й підвела до двоярусного ліжка. Анна сіла на край нижнього ліжка, Петер — поруч неї. Анна присунулася до Петера зовсім близько й прихилилась головою до його голови. Так, що її ліве вухо торкалося Петерового правого.
— Розумієш, мій — у фіолетовому ковпачку,— сказала вона —1 зараз він хоче побалакати з твоїм. Своєю гном'ячо-електричною мовою. Ми їх почути не зможемо.
Довгенько сиділи так Петер із Анною. Вухо до вуха. Вони не розмовляли, щоб не заважати гномам. Лише міцно трималися за руки. Гномів справді було зовсім не чутно. Анні тільки немовби ледь-ледь поколювало у вусі. Потім ущухло і Анна з ледь вловного миттєвого лоскоту збагнула, що її гном знову шаснув у глиб вуха. За мить він сказав:
— Жовтик звелів якнайукліннішє просити вибачення! Він зрозумів, що підозрював тебе несправедливо.
Анна кивнула головою і трохи відсунулася від Петера, щоб можна було дивитися йому в обличчя. Очі в Петера були заплющені. "Він розмовляє зі своїм гномом",— подумала Анна. Потім Петер розплющив очі й сказав до Анни:
— Він присягається, що більш ніколи не вбиватиме мені в голову ніяких дурниць. Щоправда, він частенько багато чого обіцяє, а потім не дотримує обіцянки.
-1 мій часом також корчить дурня,— сказала Анна,— але як я з ним сперечаюся, то зрештою він щоразу поступається.
— Я його просто більше ніколи не слухатиму,— сказав Петер. Він знов присунувся ближче до Анни й прихилив голову до її голови. Так вони й сиділи, вухо до вуха. Проте у вухах їм більше не лоскотало.
— Мій уже, напевно, спить,— сказав Петер — Йому треба дуже багато спати.
— Моєму також,— мовила Анна.
Так і сиділи Петер з Анною, аж поки Петерова мама постукала у двері й гукнула:
— Є варенички з абрикосами! Якщо ви не прийдете негайно, вам нічого не лишиться!