Він знову пройшов через повільну і, очевидно, болісну дію для застарого чоловіка, заслабкого, щоб легко вибратися з крісла.
Ля Ру сказав:
— Докторе Гаршоу, будь ласка, не йдіть! Гм... Секретар не прийде, аж доки я не відправлю йому повідомлення, що ми готові. Тож дозвольте мені глянути, що я ще можу зробити. Добре?
Гаршоу, щось бурмочучи, знову розслабився.
— Обирайте самі. Але ще одне — поки ви тут. Хвилину тому я чув гамір біля головних дверей — наскільки я зрозумів, сюди хотів увійти хтось із членів команди "Чемпіона". Всі вони — друзі Сміта; тож впустіть їх. Ми їх розмістимо. Допоможіть заповнити цей бік столу. — Гаршоу зітхнув і почав розтирати спину.
— Дуже добре, сер, — стримано погодився Ля Ру, після чого пішов.
Міріам прошепотіла лише кутиком рота:
— Босе, ти потягнув спину, коли стояв на руках позавчора вночі?
— Замовкни, дівчино, інакше отримаєш на горіхи.
З похмурим задоволенням Джубал оглядав кімнату, що невпинно наповнювалася високопосадовцями. Він сказав Дугласу, що хотів "маленьку, неофіційну" розмову — ніяких формальностей, — хоча був цілковито впевнений в тому, що поголос про ці переговори привабить сюди усіх могутніх і спраглих до влади, — десь так, як світло приваблює метеликів. А зараз — (він це знав напевне) — кожен із цих набобів буде поводитися з Майком як з правителем і на них в цей час дивитиметься весь світ. Нехай тільки спробують опісля позбутися цього хлопця!
Сенфорт все ще відчайдушно намагався відлякати тих журналістів, що залишилися, а бідолаха заступник начальника протоколу, якого раптово покинув його бос, хвилювався і нервував, як нянька, що намагається влаштували гру у музичні стільці, — маючи при цьому замало стільців і забагато відомих людей. Вони продовжували прибувати, і Джубал зробив висновок, що Дуглас хотів зібрати цю публіку не раніше, ніж об одинадцятій годині, — і що всі інші про це знали. Година у запасі, яку дали Джубалові, призначалася для розмови перед конференцією, що її вимагав Дуглас — і від якої Джубал відмовився. Що ж, ця затримка добре вписувалася у Джубалові плани.
Прийшов лідер Східної Коаліції. Містер Канг цього разу не був, за його власним бажанням, Лідером Делегації від своєї нації: він був присутній як член Асамблеї і саме в такому статусі був позначений у списку протоколу. Але Джубал навіть не здивувався, коли побачив, що заступник начальника протоколу поспішив посадити за основний стіл головного політичного ворога Дугласа — поруч з тим місцем, де повинен був сидіти Генеральний Секретар. Це вкотре підтвердило думку Джубала про те, що Дуглас — зовсім не дурень.
Доктор Нельсон, лікар з "Чемпіону", та капітан Ван Тромп, його командир, прийшли разом, і Майк захоплено привітав їх. Джубал теж був задоволений: це давало хлопцеві змогу щось робити перед камерами замість того, щоб сидіти, мов якась лялька. Джубал скористався порушенням розпорядку, щоб перепланувати схему розсаджування, тому що зараз більше не було потреби оточувати Людину з Марса охоронцями. Він посадив Майка точно навпроти крісла Генерального Секретаря, а сам сів зліва від нього — не лише для того, щоб бути ближче як радник, а й для того, щоб мати змогу непомітно доторкнутися до Майка. Оскільки Майк мав лише туманні уявлення про людські манери, Джубал домовився з ним про маленькі сигнали — на зразок тих, що їх використовують вершники, виконуючи різні маневри з гарно навченими конями, на зразок "встань", "сядь", "вклонися", "потисни руку". Різниця полягала в тому, що Майк не був конем, і знадобилося лише п'ять хвилин тренувань для того, щоб він надзвичайно добре засвоїв усі знаки.
Махмуд відійшов від своїх товаришів по експедиції, підійшов до Джубала і звернувся до нього:
— Докторе, я мушу пояснити, що командир та лікар — теж водні брати нашого брата, і Майкл Валентин хотів відразу ж підтвердити це ще одним ритуалом, з усіма нами. Я сказав йому почекати. Ви це схвалюєте?
— Що? Так. Так, звісно. Не перед цим натовпом.
Це раптово засмутило Джубала. Чорт, скільки ж у Майка водних братів? Наскільки довгим був цей ланцюжок?
— Можливо, коли ми закінчимо, ви троє підете з нами? Ми перекусимо і поговоримо десь у тихому місці.
— Для мене це велика честь. Впевнений, що оті двоє теж підуть, — звісно, якщо це можливо.
— Добре. Докторе Махмуд, вам відомо щось про інших братів нашого юного брата, які можуть прийти?
— Ні. Щонайменше не з команди "Чемпіона"; таких більше немає. — Махмуд вагався, а потім вирішив не ставити додаткових очевидних питань. Інакше це натякнуло б на те, як сильно його — вперше — засмутило розуміння того факту, що кількість його зобов'язань зросла.
— Я передам Свену та Старому. — Він пішов до них.
Гаршоу побачив, як зайшов Папський Нунцій, як він сів за головний стіл — і подумки посміхнувся: якщо у цього довговухого ідіота Ля Ру були хоч якісь сумніви з приводу офіційності цієї зустрічі, то він мав докласти всіх зусиль, щоб забути про них!
Ззаду до Джубала підійшов якийсь чоловік і поплескав його по плечу:
— Це тут Людина з Марса?
— Тут, — погодився Джубал.
— Котрий з них? Я Том Бун — сенатор Бун. І я маю для вас повідомлення від Верховного Єпископа Дігбі.
Джубал придушив свої почуття і дозволив мозку швидко все обдумати.
— Я Джубал Гаршоу, сенаторе...
Він подав Майкові сигнал встати і подати руку.
— ...а це — містер Сміт. Майку, це сенатор Бун.
— Радий познайомитися, сенаторе Бун, — сказав Майк з ідеальною поставою танцівника. Він з інтересом дивився на Буна. Сміт вже зрозумів, що "Сенатор" ще не означає Старійшина — хоча, здавалося, ці слова були схожі за формою. Тим не менше йому було цікаво просто побачити, хто ж такий "Сенатор". Він вирішив, що досі цього не ґрокнув.
— Дуже добре; дякую, містере Сміт. Проте не гаятиму ваш час; здається, вони вже готові розпочати вечірку. Містере Сміт, Верховний Єпископ Дігбі відправив мене до вас із особистим запрошенням відвідати служби у храмі Архангела Фостера церкви Нового Одкровення.
— Перепрошую?
Втрутився Джубал:
— Сенаторе, як вам відомо, багато що — майже все — для Людини з Марса тут нове. Але так сталося, що містер Сміт уже бачив одну з ваших служб по стереобаченню.