— Це не те саме.
— Я знаю. Але він дуже цим зацікавився і поставив мені багато запитань, на більшість з яких я не зміг відповісти.
Бун уважно глянув на нього:
— Ви не вірянин?
— Мушу визнати, що ні.
— Приходьте й ви. Для грішників завжди є надія.
— Дякую; я прийду. — (Ти маєш рацію — я прийду, друже! Щоб точно не дата Майкові втрапити у вашу пастку!)
— Тоді наступної неділі. Я перекажу це Єпископу Дігбі.
— Наступної неділі, — якщо це буде можливо, — виправив Джубал. — До того часу ми можемо опинитися за ґратами.
Бун посміхнувся:
— Ніколи ні від чого не слід зарікатися — чи не так? Але, якщо це станеться, то дайте знати мені чи Верховному Єпископу — і ви пробудете там недовго. — Він озирнувся, оглядаючи переповнену кімнату. — Здається, тут не вистачає стільців. Невеликий шанс для простого сенатора поштовхатися між усіма цими босами.
— Можливо, ви висловите нам честь і приєднаєтеся до нас, сенаторе, — спокійно відповів Джубал, — за цим столом?
— Що? Дякую, сер! Якщо не заперечуєте, я сяду в першому ряду.
— Звісно, — додав Джубал, — якщо ви не маєте нічого проти політичної причетності: адже вас побачать в контексті офіційної марсіанської делегації. Ми не хочемо поставити вас у незручне становище.
Бун ледь помітно вагався.
— Зовсім ні! Кому яке діло до того, що про нього думають інші? Важливо те, що — між нами кажучи — Єпископ дуже, дуже цікавиться цим юнаком.
— Добре. Біля капітана вам Тромпа є вільне місце. Це он той чоловік... Але ви, напевно, з ним знайомі?
— Ван Тромп? Звісно, звісно. Ми давні друзі, я добре його знаю — бачився з ним під час прийомів. — Сенатор Бун кивнув Сміту, пройшов далі й важко сів, влаштовуючись зручніше.
Більшість присутніх тепер сиділи; всі інші проходили повз охорону біля дверей. Джубал спостерігав за суперечками за місце, і чим довше він на це дивився, тим більше його непокоїло це видовище. Врешті він відчув, що просто не може залишитися осторонь; він не міг більше спокійно спостерігати за цим безглуздям. Тож нахилився і тихо поговорив з Майком, переконавшись в тому, що навіть коли Майк не зрозумів, чому саме, то він хоча б зрозумів, чого саме від нього хоче Джубал.
Майк слухав.
— Джубале, я так і зроблю.
— Дякую, синку.
Джубал встав і підійшов до групи з трьох чоловіків: заступника начальника протоколу, лідера Уругвайської Делегації та якогось третього чоловіка, який, здавалося, гнівався, а насправді був лише збитим з пантелику. Уругваєць переконливо говорив:
— ...посадити його — тоді ви мусите знайти місця для всіх місцевих державних лідерів — а їх вісімдесят чи ще більше. Ви визнаєте, що не можете цього зробити. Ми стоїмо на землі Федерації... І жоден лідер держави не має переваги над іншими. Тут немає винятків...
Джубал перебив його, звертаючись до третього чоловіка.
— Сер... — він почекав достатньо довго, щоб привернути до себе увагу, і продовжив: — ...Людина з Марса сказав мені попросити вас виявити велику честь і сидіти разом з ним... Якщо ваша присутність не є необхідною десь в іншому місці.
Чоловік, здавалося, дуже здивувався, але потім широко посміхнувся:
— Що ж, так — це було б непогано.
Інші двоє — службовець Палацу і уругвайський чиновник — почали заперечувати. Джубал повернувся до них спиною.
— Поспішімо, сер, — думаю, що у нас лишилося дуже мало часу.
Він побачив двох чоловіків, які внесли до зали щось, що нагадувало водночас хрестовину для різдвяної ялинки і криваве простирадло; проте це був майже точно виконаний марсіанський прапор. Коли вони наблизилися, Майк підвівся і стояв, чекаючи на них.
Джубал промовив:
— Сер, дозвольте представити Валентина Майкла Сміта. Майкле — Президент Сполучених Штатів!
Майк злегка вклонився.
Вони ледь встигли посадити його праворуч від Майка — імпровізований прапор був уже встановлений просто за ними. Тоді увімкнулася музика, всі встали, і хтось оголосив:
— Генеральний Секретар!
Розділ 20
Спочатку Джубал хотів, щоб Майк залишався сидіти в той час, коли в залу заходитиме Дуглас, проте згодом відкинув цю думку: він не намагався поставити його вище за Дугласа, а лише хотів зробити так, щоб зустріч відбулася на рівних. Тож, коли він підвівся, то подав Майку знак зробити те ж саме. Великі подвійні двері в кінці конференц-зали відчинилися, і під перші акорди "Нехай буде верховний спокій" увійшов Дуглас. Він попростував до свого крісла і почав сідати.
У ту ж мить Джубал подав Майку сигнал сісти, і в результаті Майк і Генеральний Секретар сіли одночасно. Всі інші зайняли свої місця після паузи, що символізувала повагу і тривала кілька секунд поспіль.
Джубал затримав дихання. Ля Ру зробив це? Чи ні? Він нічого не обіцяв...
Потім кімнату заповнило перше фортіссімо ритму Марса — тема "Бога війни", яка налякала навіть тих, хто її очікував. Дивлячись на Дугласа — тим часом Дуглас дивився на нього, — Джубал одразу ж знову підвівся, мов наляканий новобранець, — плескаючи в долоні, щоб привернути до себе увагу.
Дуглас також підвівся — не так швидко, але одразу.
Але Майк не встав; Джубал не подав йому сигналу це зробити. Він сидів тихо, байдуже, зовсім не спантеличений тим, що всі без винятку довкола підвелися на ноги, коли встав Генеральний Секретар. Майк нічого не розумів — але він був абсолютно щасливий робити те, що казав йому водний брат.
Після того як він вимагав "Марсіанського гімну", це трохи спантеличило Джубала. Якщо вимогу задовольнили, то що мусив робити Майк, коли його увімкнули? Гарне питання — і від відповіді на нього залежало те, яку роль у цій комедії буде відведено Майку...
Музика стихла. За Джубаловим сигналом Майк підвівся, швидко вклонився і сів — коли Генеральний Секретар та всі інші вже сиділи. Цього разу вони повернулися на свої місця значно швидше, оскільки всі звернули увагу на той кричущий факт, що Майк продовжував сидіти в той час, коли виконували його "гімн".
Джубал з полегшенням зітхнув. Він знайшов вихід. Багато років тому він бачив, як одна представниця зникаючого племені королев під час прийому вклонилася після того, як прозвучав її гімн, — тобто подякувала за виявлене їй, як монаршій особі, урочисте привітання.