А потім Озма сиділа на своєму золотому в самоцвітах троні, оточена десятьма дібраними придворними, й терпляче вислуховувала скарги своїх підданців, намагаючись бути справедливою до всіх. Знаючи, що вона таки справедлива в своїх ухвалах, люди країни Оз ніколи не нарікали на ці ухвали. Погоджувалися навіть тоді, коли Озма вирішувала щось не на їхню користь, бо знали, що вона має рацію, а вони помиляються.
Озмин палац стояв посеред великого розкішного парку, де було безліч високих крислатих дерев, квітучих кущів, статуй і водограїв. У тому парку можна було гуляти годинами й на кожному кроці бачити щось нове й цікаве. В одному місці був басейн із напрочуд гарними рибками; у другому всі птахи збиралися на великий бенкет, який улаштовували їм Озмині слуги, і були так привчені не боятись людей, що сідали на плече і їли з руки. Було там і джерело з водою Забуття, але пити ту воду було небезпечно, бо тоді людина забувала геть усе, що знала доти, навіть власне ім'я. Тому Озма звеліла поставити над джерелом застережливий знак. Проте були там і джерела з чудовими пахощами, і джерела солодкого нектару, прохолодні й запашні, і кожен міг угамувати там спрагу.
Парк було обнесено високим муром, рясно всіяним іскристими смарагдами, але брама стояла навстіж і нікому не боронилося ввійти. У святкові дні мешканці Смарагдового міста часто водили туди дітей подивитись на дива Озминих садів і, коли хотіли, входили навіть до палацу Правителів, бо знали, що вони і їхня Правителька – друзі і що Озма любить тішити їх.
Коли ви зважите все це, то не дивуватиметеся, що люди по всій країні Оз, як і найближчі Озмині друзі та її придворні, просто дочекатися не могли її дня народження й готувались до свята за кілька тижнів наперед. Усі духові оркестри розучували найчарівніші мелодії, бо збиралися виступати в численних процесіях, які мали відбутись і в краю Моргунів, і в краю Лісняків, і в краю Жвакунів, і в краю Стовбунів, так само як у Смарагдовому місті. Не всі могли прийти поздоровити свою Правительку, але всі могли святкувати її день народження так чи інакше, хоч би як далеко від її палацу вони були. Кожна оселя, кожна будівля по всій країні Оз мала бути оздоблена прапорами та гірляндами, мали відбутись ігри, вистави, всілякі розваги для всіх. Озма зазвичай на свій день народження влаштовувала в палаці великий бенкет, на який запрошувано всіх її близьких друзів. То було досить чудернацьке товариство, бо в усьому світі немає стільки всіляких диваків та химерників, як у країні Оз, і саму Озму дужче цікавили незвичайні люди, ніж буденні, такі, як ми з вами.
А до цього дня народження юної Правительки посеред палацової Бенкетної зали накрили довгий стіл, поклавши іменні картки на місце кожного запрошеного гостя, а в одному кінці зали стояв другий стіл, менший і нижчий, для Озминих друзів-тварин, про яких вона ніколи не забувала, а в іншому кінці – великий стіл, на якому мали розікласти всі подарунки.
Приходячи, гості клали свої подарунки на той стіл, а потім кожне знаходило своє місце за бенкетним столом. А коли всі гості розмістились, тоді урочистою процесією ввійшли тварини, і їх розсадила за їхнім столом Желея Джемб. Потім під звуки складеного для цієї нагоди маршу, що його грав оркестр, схований за стінкою з троянд і папороті, до Бенкетної зали ввійшла ясновельможна Озма у супроводі своїх фрейлін і сіла на чільне місце.
Все товариство привітало її вигуками "слава!", і тварини теж ревли, рикали, гавкали, нявкали, кудкудакали, щоб радісний гамір був іще гучніший, а потім усі посідали на свої місця.
Праворуч від Озми сидів славетний Страхопуд Озминський, чиє напхане соломою тіло не було взірцем краси, але чия щаслива вдача й гострий розум зробили його загальним улюбленцем. Ліворуч від правительки посаджено Залізного Дроворуба, чиє металеве тіло було для такої нагоди начищене до блиску. Залізний Дроворуб – імператор краю Моргунів – був однією з найзначніших осіб у країні Оз.
За Страхопудом сиділа Дороті, за нею – Тік-Так, Чоловік з Годинниковим Механізмом, що його накрутили так туго, як лишень можна, щоб він не перебив бенкету, коли вичерпається накрутка. Далі – тітуся Ем і дядечко Генрі, родичі Дороті, двоє спокійних літніх людей, що мали у Смарагдовому місті затишний домочок і були тут дуже щасливі й задоволені. Потім – Бетсі Котушка, а за нею – жартівливий, чарівний Кудлач, що скрізь, куди не піде, був улюбленцем.
З другого боку столу, навпроти Залізного Дроворуба, сиділа Тротта, а поряд – Капітан Біл. Далі сиділи Блискучий Гудзик, Оджо Щасливий, доктор Пінт, його добросерда дружина Маргалот і дивовижний Жаболюд, що прибув на Озмине свято з країни Їп.
За другим кінцем столу, навпроти Озми, розмістилась царствена Глінда, добра чарівниця країни Оз, бо то було почесне місце, друге після того, чільного, де сиділа сама Озма. Праворуч від Ілінди був маленький Чарівник з Озу, що завдячував Глінді всіми чаклунськими способами, які лишень знав. Далі – Джінджар, гарненька селянка, яку дуже любили Озма й Дороті. Сусіднє місце займав Олов'яний Солдатик, а ще далі сидів професор Жук-Хитун директор Державної вищої спортивної школи.
Ліворуч Глінди посаджено веселу Клаптикову Дівчину, яка трохи побоювалась Чарівниці, й тому слід було гадати, що вона поводитиметься скромніше. Поряд неї сидів брат Кудлача; а за ним – дуже інтересна постать, Джек Гарбузова Голова, який для цього свята виростив собі прегарну нову голову й вирізьбив на ній обличчя, ще кумедніше, ніж бувало в нього звичайно. Нова голова не була для Джека новиною, бо гарбузи – овоч не дуже тривкий. Коли насіння – що правило йому за мозок – починало розм'якшуватись у кашку, він знав, що голова скоро зіпсується, й вибирав собі нову на своєму великому полі, засадженому гарбузами: він вирощував їх, щоб йому ніколи не забракло голови.
Ви, певне, помітили, що товариство на Озминому бенкеті було досить різноманітне, але кожен із запрошених був випробуваним, довіреним другом юної Правительки, і та була щаслива, що вони всі тут.
Тільки-но Озма сіла – спиною до столу з подарунками, – як звернула увагу, що всі з величезною цікавістю й утіхою роздивляються щось позаду неї. Бо там пишно цвіла Зачарована Квітка, і величезні квітки, що швидко змінювали одна одну, були прекрасні на вигляд і сповнювали залу тонкими пахощами. Озмі теж захотілося подивитись, до чого це всі так прикипіли очима, але вона стримала свою цікавість, бо непристойно було б зараз роздивлятися подарунки.