Тому мила й гарна Правителька надала увагу гостям, що з них дехто, як-от Страхопуд, Залізний Дроворуб, Клаптикова Дівчина, Тік-Так, Джек Гарбузова Голова та Олов'яний Солдатик, ніколи не їли, а сиділи дуже культурно на своїх місцях і намагались розважати тих, які їли.
А за столом тварин зібралася ще одна інтересна компанія, що складалася з Лева-Боягуза, Голодного Тигра, Тото кудлатого чорного Доротиного песика, мула Клубка, Рожевого Кошеняти, Дерев'яної Кобилиці, Рудої Курки та Скляного Кота. Всі вони мали чудовий апетит, окрім Кобилиці та Скляного Кота, і кожному подавали досхочу тієї їжі, яку він найдужче любив.
Урешті, коли бенкет уже закінчувався й мали подати морозиво, четверо служників унесли величезний торт, весь политий глазур'ю й прикрашений квітками з цукатів.
Понад краєм торта стояли рядочком запалені свічки, а посередині були викладені з цукатів слова:
Торт
Озмі до дня народження від Дороті й Чарівника
– Ой, як гарно! – вигукнула Озма в захваті, а Дороті заквапила її:
– Розріж його, Озмо, хай кожне з'їсть скибку.
Желея Джемб принесла великий золотий ніж із самоцвітами на колодочці, Озма підвелась і почала різати торт. Та тільки-но глазур посередині торта проломилась під ножем, як із торта вискочила малесенька мавпочка три дюйми заввишки, за нею – ще одна й ще одна, і ось уже дванадцятеро їх стали на скатерці й уклонились Озмі.
– Поздоровляємо нашу ласкаву Правительку! – вигукнули вони хором, а тоді почали танцювати так кумедно та забавно, що все товариство вибухнуло реготом і навіть Озма приєдналась до тих веселощів. Та після танцю мавпочки виконали кілька дивовижних акробатичних номерів, а потім ускочили назад до торта, винесли звідти малесенькі музичні інструменти з полірованого золота – кларнети, горни, барабани тощо – і, вишикувавшись вервечкою, пройшли туди й сюди по всьому столу, граючи веселу мелодію, ніби щонайвправніші музиканти. Дороті дуже раділа успіхові свого сюрпризного торта. Коли мавпи закінчили свою виставу, закінчився й бенкет.
Тепер настав час Озмі подивитись і на інші подарунки, тому підвелася Глінда Добра і, взявши юну Правительку за руку, підвела її до столу, де всі подарунки були розікладені розкішною виставкою. Звичайно, насамперед Озмі упала в очі Зачарована Квітка, і Тротта мусила розповісти про всі їхні пригоди в поході по неї. Дівчинка не забула віддати належне Скляному Котові й маленькому Чарівникові, але головна заслуга була за Капітаном Білом, що відважно виніс Золотий вазон із Зачарованого острова.
Озма подякувала всім і сказала, що поставить Квітку в своєму будуарі, де могтиме тішитись її красою та пахощами весь час. Та ось вона побачила чудесну сукню з тканини, зітканої Іліндою та її служницями з пряжі, насуканої з чистих смарагдів, а що всі дівчата люблять гарні вбрання, то можете собі уявити, в який нестямний захват укинув Озму цей подарунок. Їй не терпілось надіти ту сукню, але стіл був закладений іншими прегарними дарунками, і тільки пізно вночі щаслива юна Правителька роздивилась їх усі й подякувала тим, хто приніс їх із такою любов'ю.
ДЖЕРЕЛО ЗАБУТТЯ
ранці після свята, коли Чарівник і Дороті гуляли в палацовому парку, Озма теж вийшла до них і сказала:
– Розкажіть мені більше про ваші пригоди в Лісі Гугу і про те, як ви знайшли отих малесеньких мавпочок для Доротиного сюрпризного торта.
Вони посідали на мармурову лаву поблизу джерела Забуття, й Дороті з Чарівником розповіли про всі свої пригоди.
– Я страшенно занепокоїлась, коли обернулась на кучеряве Ягнятко, – сказала Дороті, – бо почувалася зовсім недобре. І не була певна, чи стану колись знову дівчинкою, розумієш.
– Ти могла б і досі лишатись кучерявим Ягнятком, якби я не відкрив того чарівного слова, – нагадав Чарівник.
– А що сталося з тими горішками, що на них ви обернули тих жахливих тварин-чаклунів? – спитала Озма.
– О, а я майже забув про них, – відповів Чарівник, – Але, здається, вони ще у мене в кишені.
Пошукавши, він видобув два горішки й показав їх Озмі.
Та замислено подивилась на них.
– Недобре лишати будь-яке живе створіння в такій безпорадній подобі, – сказала вона врешті. –Я гадаю, що ви, Чарівнику, повинні вернути їм їхню природну подобу.
– Але ж я не знаю, яка їхня природна подоба, – заперечив він. – Бо, звичайно, та подоба мішаних тварин, якої вони прибрали, – не природна. І не забувайте, Озмо, що натура в них лиха й жорстока, і коли я оживлю їх, вони можуть наробити багато поганого.
– Однаково, – відказала Правителька Озу, – треба звільнити їх від чарів. Коли ви повернете їм природну подобу, ми взнаємо, хто вони насправді, і, звичайно, ми можемо не боятись якихось двох людей, навіть якщо вони чаклуни й наші вороги.
– А я не певен, – заперечив Чарівник, похитавши лисою головою. – Я відібрав у них тільки крихту їхніх чарів – те слово, що обертає подобу, і воно таке могутнє, що ні Глінда, ні я не маємо нічого рівного йому. Річ, бачте, не в самому слові, а в тому, як його вимовляти. Отож коли ці двоє чужих чаклунів знають ще й інші такі чари, вони можуть виявитись дуже небезпечними для нас, якщо ми їх звільнимо.
– У мене є думка! – вигукнула Дороті. – Я не чарівниця й не фея, та коли ви зробите так, як я скажу, нам нічого буде боятися їх.
– Яка ж твоя думка, люба? – спитала Озма.
– Та я подивилась на оте джерело Забуття, – відповіла дівчинка, – і мені подумалося ось що. Коли Чарівник вимовить те жахливе слово, що поверне їм справжню подобу, він може навіяти їм страшенну спрагу, а ми поставимо отут біля джерела кухлик, щоб був напохваті. Тоді вони нап'ються води й забудуть усі чари, які знали, – та й усе інше теж забудуть.
– Думка непогана, – промовив Чарівник, схвально дивлячись на Дороті.
– Думка дуже добра, – сказала Озма. – Дороті, збігай по кухлик.
Дівчинка побігла по кухлик, а Чарівник тим часом сказав:
– Я не знаю, яка справжня подоба цих чаклунів: люди вони чи звірі. Якщо звірі, то вони не питимуть із кухлика, а можуть зразу напасти на нас, а напитись потім. Тому безпечніше буде покликати Лева-Боягуза й Голодного Тигра, щоб захистили нас, якщо буде потреба.
Озма видобула срібний свисток, начеплений на тонкому золотому ланцюжку, й двічі пронизливо засюрчала. Той свист, хоча й не різкий, сягав дуже далеко, і, тільки-но він долетів до вух Лева-Боягуза й Голодного Тигра, як два величезні звірі враз прибігли. Озма пояснила їм, що хоче зробити Чарівник, і сказала, щоб сиділи тихо, коли не буде небезпеки. Два могутні охоронці Правительки Озу сіли біля джерела й стали чекати.