Мати вже бачила Бурдика то на прем'єрах спектаклів, то посеред дипломатичних раутів, де всі ходили у фраках. А батькові мрії не сягали далі якогось начальника, з яким вони вдвох додушували третю пляшку. Молодший Бурдик, як референт начальника, був десь тут, але за кадром.
"Твій хлопець?" — питав начальник у батька.
"Мій", — ледве ворочав язиком батько.
"Від імені партії-уряду, — оголошував начальник, — виношу тобі подяку. Бо ти для нас викохав зміну!"
Але були й сили, які не хотіли, аби Бурдик став студентом. Діяли вони не явно, а через своїх людей. Зокрема, Боровадянка підбила кількох учителів, і ті, де змогли, знизили Бурдику оцінки.
Дружбан того мужика, що колись учився з Бурдиковим батьком, заковтнув сервіз, але, замість пітніти, як обіцяв, у приймальній комісії, подався в літню відпустку.
Жінка, яка в міністерстві тримала на оці всі вищі заклади, посварилася з тим, кому вправили грижу. А майже полковника за аморалку відправили охороняти пустелю.
Декан чесно записав Бурдикове ім'я в свій календарик, але через день для якоїсь потреби вирвав той аркушик і весь ланцюг, що тягнувся від Бурдика до стін університету, розпався.
За тиждень до іспитів списки майбутніх студентів уже було узгоджено де слід і роздано екзаменаторам. І, як дізналися Бурдики, прізвища їхнього сина там не було.
Батьків охопила паніка.
"Треба було не детальки паяти, — у свинячий голос радила мати, — а йти по партійній лінії! Або, ще краще — в органи! Тоді б у нас усе було".
"Зате я, — вихвалявся батько, — ніколи не крав, не підлещувався й не підсиджував нікого!"
"Ну й сиди тепер до пенсії в НІІ, а син піде в армію!"
"Нехай!"
"Що ж "нехай"?! Там з нього усі знання виб'ють! За що ми такі гроші платимо?"
"Ці виб'ють, інші заб'ють. Може, це загартує його".
"От чого ти завжди прагнув! Зробити з сина каліку! — прозріла, нарешті, мати. — Що нам тепер з того, що ти не крав? Якщо воно — нічиє і погано лежить, то чому б і не взяти? Однаково ж пропаде! Не ти, так хтось інший скористається. Кому потрібна та чесність, якщо через неї страждає твій син?!"
Батько мовчав, бо й сам так гадав. Навіть більше, він вірив, що це і є головна мудрість. Іншої він не знав.
Боротьба поганого з гіршим дає гарні наслідки.
Бурдик знав, що у списках його нема, але він не сумнівався, що поступить, і, завдяки цьому відповідав так, що перші три іспити склав на "п'ятірки".
В пригоді йому стали викладачі, що півроку приватно готували його до вступу. Один із них передав Бурдику секрети зчеплення слів, звички й норови кожного із розділових знаків. Інша навчила, як іноземною мовою розповідати про з'їзди партії. А написаний ним твір на вільну тему так вразив екзаменаторів, що вони занесли його до блокнотів і видавали за свій.
Але на останньому іспиті доцент Приходько зазирнув у список, який йому дав декан, і з якого було ясно, хто мав одержати "п'ятірку". Бурдика там не було, тому, позбиткувавшися, Приходько вивів йому "трійку".
Бурдик того дня відповідав краще за всіх і це так роз'ятрило доцента, що спересердя він виставив "трояки" й тим, хто у відомості йшов як до, так і після Бурдика, а саме — Бурдизі та Бур'яну. На встиг він поставити підпис, як перелякався: а раптом хтось із тих двох — люди списошні? Приходько поліз під стіл, витяг аркушик, але ні Бурдиги, ні Бур'яна там не вчитав і порадив Бурдику бути скромнішим.
Абітурієнт Бур'ян виявився демобілізованим сержантом. Жодного з питань білету він не знав і Приходько розчавив його у кілька дотиків. А Бурдига, напевно, захворіла, бо на іспит вона не прийшла. (Чи пак не прийшов — Приходько не поцікавився, він це чи вона.)
Через два дні, якраз перед нарадою в ректора, Приходька викликав декан і запитав: "Нашо ти це зробив?"
— Через два дні, якраз перед нарадою в ректора, Приходька викликав декан і запитав: "Нашо ти це зробив?"
А річ у тім, що Бур'ян, справді, був поза списком, на відміну від Бурдиги, яку до відомості секретарка занесла помилково. Бурдига була медалісткою. Вона одержала п'ятірку з фаху й поїхала додому святкувати свій вступ до університету. Жила вона в Криму, на березі моря, й її батько був головою радгоспу. За місяць до того він приїхав у Київ, привіз дари землі й тоді ж познайомився з деканом.
"Тобто?" — сказав доцент Приходько.
"Бурдига!" — сказав декан.
"Ну?" — сказав доцент, а сам подумав, що йдеться про Бурдика, бо пам'ятав його відповідь.
"Ти списки бачив?"
"Ну".
"Тоді навіщо ж ти її валив?"
"Кого "її"?" — не зрозумів доцент Приходько.
"Бурдига — ректорський резерв!" — збрехав декан. Він уже розкатав губу через кілька тижнів їхати до Криму на місяць з усією родиною.
"Це ж не вона, а він! Бурдига!" — пояснив Приходько.
"Про що ти кажеш? — не зрозумів декан. — Бурдига — це вона! Ти, мабуть, переплутав її з Бур'яном або з Бурдиком".
"Нікого я ні з ким не переплутав! — сказав доцент, який одразу розчовпав, де він схибив. — Вони утрьох махлювали. Перемовлялися! Списували! Особливо Бурдик!"
"До чого тут Бурдик? — сказав декан. — Я йому про Бурдигу, а він мені..."
"Вона — ще гірша за нього! — сказав доцент. — Я їй, звичайно, затуливши носа, поставив би "п'ятірку", але ж вона і на трійку не тягне! А нагла яка!"
"Хто? Бурдига?"
"Двох слів не могла зв'язати! Жодного питання не розкрила! Ще й сторінку із підручника собі в спідницю запхала".
"В яку таку спідницю? Ти її бачив?"
"Я хотів сказати — у штани, — імпровізував Приходько. — Ніякого сорому! Зайшла в джинсах, розмальована, тютюном смердить..."
"Хто? Бурдига? — не міг повірити декан. — Та вона тоді була вдома! Її батько мені дзвонив!"
"В мене теж діти хворіють, — як міг викручувався доцент. — Але, якби вони підійшли і пояснили по-людськи, то я б завжди їй натягнув вищий бал... Бо я вже двадцять два роки..."
Декан згадав, у зв'язку з чим він колись записував Бурдикове ім'я. Фонокабінет! Обладнання!
"Ти мені, — сказав він Приходьку, — зірвав учбовий процес! Тепер де хочеш діставай двадцять комплектів "Тесли"! Магнітофони, навушники, пульти, короче — все!"
"Здібні діти з провінції...", — з останніх сил ворохобився Приходько.
"А Бур'ян, між іншим, — кандидат у члени, — сказав декан. — Ми б його зразу кинули секретарем на цей курс".