"В мене стаж двадцять два роки!" — сказав Приходько.
"Короче так, — сказав декан, — твої "трояки" вже пішли у протокол, а о дев'ятій списки повинні висіти при вході. Якщо батько Бурдиги здійме скандал, то ти покладеш партквиток!"
Але він знав: ніж чіпати Приходька, який усе звалить на нього, простіше було б переглянути вже надруковані списки і гарно їх перетрусити. Все випадкове одсіяти й звільнити місце для Бурдиги. А заразом і для Бурдика з Бур'яном. Щоб до октябрських уже мати новий фонокабінет.
Бурдик-студент
Отак Бурдик, вчасно застромлений у гарний ґрунт, зразу ж пішов у стовбур. На його кістках понабухали м'язи. На кінцівках та грудях вродило рясне волосся і всі рухи стали певнішими. За кожним кроком йому відкривалося щось нове. Сил він не шкодував, тому що мав їх задурно, і все, чого прагнув, само пливло йому в руки — знання чи гітарні пасажі, спорт, рими чи любощі. В усьому цьому йому не було рівних.
Бурдик не марнував часу і за кілька формуючих років встиг опанувати основи науки й життя, знання й сили, корисного і красивого. Одноманітність він зневажав, нудьги не відав, однобокості сахався. Ранок він міг присвятити малярству, весь полудень — прозі, надвечір'я — музиці. Чи, навпаки, розпочати день із гри на бубоні, тоді поїсти, щось читнути, взятися за акварель, але ввімкнути магнітофон і податися в самотні мандри. А міг весь день спілкуватися. То з однією, то з іншою, то в спальні, якщо батьки на роботі, то в зовсім, здавалося б, не розрахованих на те приміщеннях. Але найбільше він полюбляв класику, високі груди, джаз, пластику, драму, чужі мови (спочатку зі словником, тоді — без, спершу давні, а потім і нинішні), біле вино навесні, а горілку в холод, малярство (як наше, так і їхнє), філософію, зелені овочі, сон, літні подорожі автостопом і (для душі) карате та колаж.
Це дало йому змогу розчистити зір від кіптяви й розширити поле зору. Й тоді він побачив, що все в світі доцільно й зводиться (рано чи пізно) до музики. Але що люди — дурні, бо живуть не так, як треба.
"Хоча, — не виключав він, — варто комусь їм це пояснити на гарних та приступних прикладах, і вони більше ніколи не робитимуть дурниць. Цікаво, хто саме розкриє їм очі? Мабуть, я. Про це свідчать факти. Я сам, без підказки і без допомоги ззовні, вибрався на свій шлях. Мені відкриті масштаби. Й, разом з тим, я бачу кожну деталь. Можна сказати, що я — або новий Орфей, або новий Одіссей. Про це пульсують всі мої потенції. Якби я вирішив стати мислителем, то зразу вперся б у проблеми, об які б'ються наймудріші з лобів. А якби я був митцем, то, зібравши всю інтуїцію, прорвав би ізоляцію, вийшов би на європейський, а згодом і на світовий рівень. Ех!"
Такий висновок, замість потішити Бурдика, лиш засмутив його. Він порівняв себе з деревом у цвіту, а всіх, хто повзав довкола, — з комахами.
"Де справедливість? — питав він себе. — Хіба це — життя?! Я знаю, що вмію, і хочу, бо можу. А по мені весь час повзає щось членоноге й слизьке. Їх тут — тьма. А я — сам-один. Скільки ще можна терпіти таке?!"
Боровадянка хоче уваги
Так, співчуваючи собі, він непомітно сповз в обійми Боровадянки. Та, звісно, зраділа, бо Бурдик завжди дратував її, а дотягнутися до нього й розірвати у клоччя їй поки що було зась. Щось не пускало її туди, де ширяв Бурдик і де обрій перетікав в обрій. Зате тепер, коли він сам склав крила і спустився долі, щоб дзьобати комах, вона на бігу застебнулася, стягла з обличчя зловтішну посмішку й скликала студентські збори.
"Увага!" — сказала вона.
Від шкільної Боровадянки вона відрізнялася тим, що примусила Рижкова одружитися на собі, народила дочку, влаштувалася туди, де був Бурдик і розлучилася з Рижковим. Тому що він був гультяй. По своїх комсомольських каналах вона влаштувала його на естраду, а він охопив філармонію і поліз пастися в ансамбль народного танцю "Русалочки". Боровадянка дала клятву, що більше Лєночку він не побачить. Ні він, ні його батьки. Старі Рижкови повзали в ногах у неї, носили дарунки і виблагали дозвіл брати онуку на вихідні. Вони купили їй дерев'яне ліжко, велосипед і зіп'яли на дачі казкове містечко.
Вченого ступеня Боровадянка не мала і була поставлена наглядати за курсом. Навантаження за це не зменшили, але, коли вона їздила десь зі студентами, певні години їй списувалися.
"Увага!" — сказала вона і так щільно стулила губи, що між ними не пролізло б і лезо. Вона як ніхто знала, чим небезпечний для нас Бурдик. Бо те, що ми зараз бачимо, є лише квіточки. Не можна дати їм визріти у стиглий овоч. Ми мусимо визнати: Бурдик проліз у студенти через наш недогляд. І тут йому, звичайно, лахва. Тому нам негайно треба випхати його на манівці. Щоб надалі він всі свої сили марнував, дряпаючись назад. План мусить бути такий: накидаємося гуртом і за постійні порушення виключаємо Бурдика з наших лав.
"Увага!" — сказала Боровадянка.
Послідовність виступів і дій вона розписала зарані. Коротке вступне слово — за нею. Потім іде комуніст Бур'ян. Він порівняє збирання врожаю з фронтом Великої Вітчизняної війни. Тоді слово бере староста курсу і каже всім, скільки у Бурдика пропусків. Він же (а ще краще — хтось з одногрупників) наводить приклади заяв та висловлювань Бурдика (явно ворожого змісту). Одразу ж приймаємо рішення. Комсомол його підмахує. Деканат схвалює. А далі, маючи протокол, можемо вже у четвер ставити питання на ректораті. Бо тут головне — запустити машину.
"Увага!" — сказала вона.
З неба крапнуло.
"Холодно! — заскиглили студенти. — Кінчається жовтень! Чому нам ніхто не вмикає опалення?" Вони питали також, до якого числа їх тут триматимуть, кашляли в бік керівництва і просили їх відпустити.
"Увага!" — сказала Боровадянка і провела рейд по палатах. І рейд показав, що скрізь — сміття, недопалки (навіть в палатах у дівчат!) і мишиний послід. А хлопці, не спитавши дозволу, ходять за п'ять кілометрів до сільської лавки, в яку раз на тиждень завозять пиво. Дорогою, посеред шляху, вони змагаються, хто по собі лишить довший слід. Так, щоби цівочка не уривалася. Боровадянка ховалася в чагарях і все бачила. Бо вона мусила знати, чим живе молодь. Для того її тут тримали.