40] "Дружина Божа не на те зросла
41] Моєю кров'ю, кров'ю Ліна, Клета,
42] Щоб золото стягалось без числа.
43] І щоб блаженства блиснула прикмета,
44] Кров Сікст пролив, ще й Пій, Калікст, Урбан,
45] І ваша ними вславилась планета.
46] Не ми хотіли, ні щоб християн
47] Наступник наш нечесною рукою
48] Ділив на правий і на лівий стан,
49] Ні щоб ключі, що я ношу з собою,
50] Могли на корогві тій знаком стать,
51] Котра проти хрещених зве до бою,
52] Ні щоб лицем я скріплював печать
53] На грамотах продажних та брехливих,
54] Щоб мусив потім з сорому палать!
55] На паші бачимо вовків кусливих
56] В пастушім одязі поміж овець, —
57] О суде Божий, грянь на нечестивих!
58] З Каорсою Гасконь сіда, мов ґедзь,
59] На нашу кров. О праведний початку,
60] Який поганий ждав тебе кінець!
61] Та промисел, що славу Риму в статку
62] Із Сціпіоном збройно врятував,
63] Поможе й нам, гадаю, до остатку.
64] Коли повернеш до земних держав,
65] Тоді, мій сину, ти розкрий там рота
66] Й слів не ховай, як я їх не ховав!"
67] Як випари верта згори мерзлота
68] Й скидає снігом вниз, коли ріжком
69] Коза черкає сонців диск із злота,
70] Помчали раді випари сніжком,
71] Що коло нас були і щойно спаді
72] З ефіру спломенілого цілком.
73] Простежував я їх стежки несталі
74] І стежив, як всередину знялись
75] І віддаль не дала летіти далі.
76] Уздрівши зір, не втоплений у вись,
77] Сказала владарка: "Як опинився
78] Ти саме тут, уважніш роздивись".
79] Побачив, що відколи я дивився
80] Звідсіль уперш, по кліматних стрічках
81] На перший край з середини скотився.
82] За дальнім Гадесом я бачив шлях
83] Рискований Улісса й берег вище,
84] Де всілася Європа на рогах.
85] Я той куток би обдивився ближче,
86] Та сонце вже випереджало нас
87] Понад весь знак, в безодні бігши нижче.
88] Закоханий мій дух впада всякчас
89] Біля владарки й навіть на вершині
90] Жадав, щоб зір її мене потряс.
91] Все, чим природа чи мистецтво й нині
92] Чарують зір, вловляючи серця,
93] Чи в людськім тілі, а чи на картині,
94] Мізерним видалось би до кінця
95] Проти відради, що мені засяла,
96] Як глянув я на блиск її лиця.
97] І сила, що в її очах блищала,
98] Лишивши в Лединім гнізді зірки,
99] Мене в найшвидше небо перемчала.
100] Найвищі та найскорші в нім частки
101] Однакові усі, і я не зчувся,
102] Як з Беатріче став на ґрунт легкий.
103] Вона сказала, щоб я схаменувся,
104] І посміх був її такий ясний,
105] Мов Бог у неї на лиці всміхнувся:
106] "Дає природа світу рух міцний,
107] Недвижна у середній огорожі,
108] Відштовхується тут, як од стіни.
109] І небо це вмістилось в мислі Божій,
110] Яка запалює ізнову й знов
111] Любов рушійну і чесноти гожі.
112] Іде круг нього сяйво і любов,
113] Воно ж іде круг інших кіл зіллятих,
114] І з ним в усі Творець його прийшов.
115] І рух його — не в мірах десь узятих,
116] А інші в ньому вимір свій беруть,
117] Як десять — з других складені та з п'ятих.
118] Неважко буде вже тобі збагнуть,
119] Чом корені у ньому час тримає,
120] Гілки ж він може деінде тягнуть.
121] О ненажерливість, що поглинає
122] Людей, а з них хай хтось би очі звів
123] З глибин її, — на те снаги немає!
124] Коли буває літом надмір злив, —
125] Хоч скільки добра воля в смертних квітне, —
126] Кислиці виростають замість слив.
127] У вірі й цноті немовля привітне,
128] А підросте, вже уника цих справ,
129] Хоч на щоках волосся й ледь помітне.
130] Той постував, коли ще белькотав,
131] А як підріс язик, вжива охоче
132] При всякім місяці усяких страв.
133] А інший поважа, коли белькоче,
134] І любить неню, стане ж розмовлять,
135] То зажада закрити любій очі.
136] Так білу шкіру деякі чорнять
137] Від чар дочки того, з чиєї волі
138] То схід, то захід пломенем горять.
139] Ти, щоб не дивуватися доволі,
140] Помисли, що весь рід ваш неборак
141] Без вожая непевно йде в юдолі.
142] Та перш, як в весну прийде січня знак, —
143] Щорік-бо людство забуває соту-, —
144] Найвищі кола закружляють так,
145] Що ждана буря виявить турботу,
146] Корму поставить в давній носа слід,
147] Належний напрям указавши флоту,
148] І з квітки визріє прекрасний плід".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Коли відкрила істину до краю
2] Про вбогих смертних в нинішніх віках
3] Та, що проводила мене по Раю,
4] То, як спахнулі ззаду в свічниках
5] Вогні, уздрівши в дзеркалі раніше,
6] Аніж на очі власні чи в думках,
7] Ми, озирнувшись зріть, чи правду пише
8] А чи неправду скло, зримо злиття
9] Таке ж, як співу з ладом, не вільніше, —
10] Так пам'ять зберегла від забуття,
11] Що я зробив, дивившись в гарні очі,
12] Де пута заплело мені чуття.
13] Коли ж я озирнувся — так щоночі
14] Ми в небі бачимо нові тіла,
15] А в них щось тайне, радісне, уроче, —
16] Я цятку вздрів, яка такий лила
17] Вогонь, прегострий силою своєю,
18] Аж гостротою очі обпекла.
19] Та найдрібніша зірка поруч з нею
20] Здалась би місяцем в достатку сил,
21] Коли б зрівнять їх, як зорю з зорею.
22] Мабуть, так само близько круг світил,
23] Коли повітря мокре охололо,
24] Корона виплива на небосхил,
25] Як цятку обвило вогненне коло
26] І рух його став швидший від основ
27] Кружіння, що собою світ збороло.
28] І з першим другий обвід обійшов,
29] А з другим — третій, з третім же — четвертий,
30] З четвертим — п'ятий, з п'ятим — шостий знов.
31] І сьомий увижавсь такий простертий,
32] Що вісниці б Юнониній було
33] Обняти неможливо в круговерті.
34] А восьмий у дев'ятім був; плило
35] В них сил для обертання в меншу міру,
36] Чим далі сяло первісне число.