37] В тім пломінь грав з чистішого ефіру,
38] Хто ближче до святої іскри був,
39] Бо вглиблювався глибше в неї щиру.
40] Уздріла владарка, що я відчув
41] Вагання, й мовила: "Вплив цятка має
42] На кожний в небі чи в природі зсув.
43] Поглянь, що коло ближче обіймає,
44] І знай: у нім швидкий цей біг явивсь
45] Тому, що всіх любов тут поглинає".
46] І я на те: "Коли весь світ би вівсь
47] Таким порядком, як ти освітила,
48] То б відповідаю я задовольнивсь.
49] Але в чуттєвім світі, чим світила
50] Сміліше над землею піднялись,
51] Тим більша є божественна їх сила.
52] Якщо тепер не менше, ніж колись,
53] Відзначений я ангелів собором,
54] Що вкруг любов'ю й сяйвом обвились, —
55] То прагну відповіді, чом із твором
56] Відтворення не йде одним шляхом,
57] Бо я причин не бачу вутлим зором".
58] "Що справитися пальцям з тим вузлом
59] Тобі незмога — в тім немає дива:
60] Не торкнутий, він затягнувсь цілком, —
61] Так владарка. І далі:— Незрадлива
62] Наповнить істина думки близькі,
63] Як визріє в тобі ця мисль правдива.
64] Тілесні кола ширші чи вузькі
65] Од сил, що їх приймають без остатку
66] Всі частки їх, високі і низькі.
67] Чим добрість більшає, тим більше статку,
68] Тим статку більш, чим більшає об'єм,
69] Де частки досконалі ще з зачатку.
70] І, всесвіт женучи, немов бичем,
71] Узгоджується вихором незмірним
72] З любові й знання вогняним кільцем.
73] Отож як не за розміром позірним,
74] За сутністю давать оцінку їм,
75] Істотам, що тут кружать колом зірним,
76] Уздриш ти цей увесь зв'язок чудним
77] У кожнім небі в стані неспокою —
78] Значного з більшим, меншого з малим".
79] Як сяючою стане і тонкою
80] Повітряна півкуля, бо дихне
81] Борей своєю м'якшою щокою, —
82] Склепіння враз яснішає хмурне,
83] Туманів смуга розтає нестала,
84] Й сміється радо небо чарівне, —
85] Такий був я, коли мені казала
86] Привітна владарка слова свої,
87] І правда, мов нічна зоря, сіяла.
88] І тільки мова скінчилась її,
89] То враз, як із розжареної криці
90] Йдуть іскри, з кіл сипнули їх рої.
91] Здавалося, що кожна з них іскриться,
92] І їх палало більше, ніж коли
93] Подвоювать на клітках шахівниці.
94] Я чув, як здійнялись хвали й хвали
95] До цятки непорушної, що ними
96] Лишаться завжди, як завжди були.
97] І та, що бачила мій незборимий
98] Порив, сказала: "В першім колі цім
99] Витають херувими й серафими.
100] Захоплювані наміром одним
101] Вподібнитись до цятки, їх водійки,
102] Ведуть всі стежку колом осяйним.
103] Любові йдуть ще, крім цієї двійки,
104] Святі Престоли Божого лиця, —
105] Які до першої належать трійки.
106] То знай: вся радість кожного кільця
107] У баченні, що в істину ввіходить,
108] Утишуючи розум до кінця.
109] Як можна бачити, це думку родить,
110] Що лиш у баченні — блаженства суть,
111] Воно ж любов пізніше вже приводить.
112] Заслуги силу баченню дають,
113] їх — ласка й добра воля навіває, —
114] На східець так зі східця вгору йдуть.
115] Знов інша трійка листя розвиває,
116] Бо споконвік цвіте весна жива,
117] Яку Баран вночі не осяває, —
118] "Осанну" безперестану співа
119] На троє голосів, і в них єдині
120] В трьох родах радощів бринять слова.
121] В цій ієрархії є три богині:
122] Це — Панств, це — Сил могутня благодать,
123] І третій рід — Властей у благостині.
124] Передостанні кола два мигтять,
125] З Архангелами там Начала мають,
126] В останньому ж лиш Ангелам літать.
127] Всі ті роди угору зір спрямляють
128] І, долу проливаючи свій вплив,
129] Всі, Богом підняті, всіх піднімають.
130] І Діонісія так запалив
131] Цих родів вигляд, що він лад багатий,
132] Як я роблю, назвав і поділив.
133] Григорій не хотів на це пристати,
134] А як на власні очі глянув сам,
135] То став тоді із себе кепкувати.
136] Не диво, що в земних долинах, там,
137] Всі знає смертний тайни верховинні:
138] Хто ж їх тут бачив, той повідав вам
139] Між тайн, не знаних в людському корінні".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Коли обоє родженців Латони
2] При знаках Терезів та Барана
3] Стоять на точках обрійної зони,
4] То, поки їх вагу зеніт єдна
5] Й, міняючи півкулю мальовниче,
6] І він цей пояс кидає, й вона, —
7] Так глянула, всміхнувшись, Беатріче,
8] Звернувши блиск нетлінної краси
9] На цятку й відсвіт на моїм обличчі,
10] І почала: "Непевні голоси
11] З твого бринять єства, що взнать схотіло,
12] Де сходяться простори всі й часи,
13] Не щоб покращать — цього, зрозуміло,
14] Не може буть, — а щоб в красі ясній
15] Усюди слово "Єсмь" заблискотіло,
16] Любов одвічна в вічності своїй
17] Поза часів і просторів імлою
18] Створила дев'яти любовей рій,
19] І перш вона була сама собою,
20] Ні "перш", ні "після" не було, коли
21] Дух Божий промовляв понад водою.
22] Він суть і речовину, що були,
23] В політ у бездоганний блиск усталив,
24] Як тритятивний лук на три стріли.
25] І як у скла, бурштинів чи кристалів,
26] Що промінь проникає в них і вмить
27] Наповнює без всяких інтервалів. —
28] Так став триформний твір Господній лить
29] Єдине неподілене сіяння,
30] І ладу в нім було не розрізнить.
31] А далі йшли ладнання та світання
32] Тих сутностей, що встали на верхах
33] У всесвіті, які значить діяння.
34] Можливість же — внизу, де тьма і страх;
35] Всередині — діяння і можливість
36] У нерозв'язних заплелись зв'язках.
37] Довів Ієронім вам справедливість
38] Думок про те, що ангельські війська
39] Старіші за стрімку світів рухливість.
40] Та істина написана ярка
41] В усіх письменників Святого Духа,
42] Побачиш це з їх кожного рядка.