Божественна комедія

Страница 91 из 100

Данте Алигьери

37] Цю правду розумову розстеляє
38] Той, хто мені довів, що ту любов
39] Найперше сутність вічна виявляє,

40] Це розстеля Творець світобудов:
41] "Я благо покажу тобі, як просиш", —
42] Мойсею мовлячи, щоб був готов.

43] Ти розстеляєш теж, коли підносиш
44] Про зміст найвищих таїн річ свою
45] За всіх глашатаїв гучноголосіш".

46] Почув: "Розсудок, звичний в вас в краю,
47] І тонша влада, згодна з ним, із грубим,
48] Для Бога бережуть любов твою,

49] А може, й інші струни в'яжуть з любим?
50] Скажи, щоб відповідь ясна була, —
51] Яким тебе любов кусає зубом?"

52] Святі думки Христового орла
53] Господнє показали спрямування,
54] Щоб і моя ним сповідь поплила.

55] І мовив я: "Усі ті мордування
56] До Бога серце благосне ведуть
57] І зміцнюють любові поривання.

58] Бо путь всесвітня, і моя вся путь,
59] І смерть його, мого життя заради,
60] Чого, як я, всі віруючі ждуть,

61] Що й сказані слова, й живі поради —
62] Все з хвиль любові ложної взяло
63] Мене на берег справжньої відради.

64] Зелене листя, що у ріст пішло
65] Навік в саду, вславляю я уроче, —
66] Мене з садівником воно звело".

67] Скінчив я, й задзвеніли найсолодше
68] З усіх усюдів хори: "Свят, свят, свят!"
69] І владарка їм вторила охоче.

70] Як сонце, зазирнувши до кімнат,
71] Розбудить сонних на приємнім ложі,
72] Все зливши морем променистих шат,

73] І враз пробудженим страшне й вороже
74] Все видається, й все не до пуття,
75] Аж поки їм свідомість не поможе, —

76] Так із сліпих очей моїх сміття
77] Під чистим зором Беатріче спало
78] І зникло в дальніх далях забуття.

79] Гострішим ще прозріння в мене стало,
80] І, остовпівши, я спитав, чого
81] Чотири раптом сяєва засяло.

82] І владарка: "Із пломеня цього
83] Найперша з душ, твір першої чесноти,
84] Зорить в екстазі на творця свого".

85] Як стовбур хилиться, коли навпроти
86] Дме вітер, та гнучкі свої гілки
87] Випростує і ставить, як і доти, —

88] Так я вчинив на шани знак палкий,
89] І, раптом опинившись у полоні
90] Жадоби мовити, я, говіркий,

91] Почав: "О яблуко єдине, в лоні
92] Не зроджене, о праотче старий,
93] Кому жіноцтво — невістки і доні!

94] На мене зглянься з вишньої гори,
95] Молю тебе. Мою ти знаєш віру,
96] Тож я змовкаю, ти ж заговори".

97] Коли серпанки вкриють спину звіру,
98] То, ревно вивільняючись із них,
99] Він виявляє неспокійність щиру.

100] Цілком так само перша з душ земних
101] Явила вогняними язиками
102] Сліпучу радість після слів моїх,

103] І далі: "Хоч не виразив словами
104] Бажання ти свого, все знаю в нім,
105] Як ти — в найкраще знаній між речами.

106] Його я бачу в дзеркалі яснім,
107] Що відбива все чисто без підлогу,
108] Саме ж не відбивається ні в чім.

109] Ти хочеш знать, як, дякуючи Богу,
110] Я трапив у найвищий сад, звідкіль
111] Ця жінка повела тебе в дорогу,

112] Ще — скільки я втішався там суціль,
113] І ще про гніву Божого природу
114] Й про мову — наслідок моїх зусиль.

115] То, любий сину, сталось не від плоду
116] Моє вигнання, що в синах трива, —
117] То поламав я Божу загороду.

118] Чотири тисячі і триста два
119] Ждав роки я в тім місці, де Віргілій
120] Твоєї владарки почув слова,

121] А поки жив я ще в земному тілі,
122] То сонце дев'ятсот і тридцять раз
123] На кожному засяяло світилі.

124] Та мова, що гранив я, як алмаз,
125] До незавершеної зникла вежі,
126] Коли напав людей Немврода сказ.

127] Залежать дум людських складні мережі
128] Від вдач, а ті — від зір, що красять ніч,
129] Тому у них є визначені межі.

130] Людині розмовлять — природна річ,
131] Тож кожен має дозвіл од природи
132] Обрать собі бажану мову й річ.

133] Ще не ступав я на пекельні сходи,
134] А всеблагий звавсь "І" серед земель,
135] Кого шаную я й усі народи.

136] Пізніше він дістав наймення "Ель",
137] Бо звичаї зникають у людини,
138] Як всохлий лист зника серед пустель.

139] А на верху, що на землі єдиний,
140] Гріхом жив я й не відав, що є смерть,
141] Од першої до другої години

142] За шостою, де сонце мінить чверть".

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
1] "Отцю, і Сину, і Святому Духу", —
2] Почав гучну співати славу Рай,
3] І спів солодким став напоєм слуху.

4] Лилося в очі й вуха з вишніх зграй
5] Захоплення, в сп'янілому паланні
6] Я зрів усміхнений небесний край.

7] О радощів розкоші несказанні!
8] О це життя, де все — любов і мир!
9] О скарби не в журбі і не в жаданні!

10] Чотири світочі ввійшли в мій зір,
11] І з них найдужчим світлом розсіявся
12] Той шпиль, що появився першим з гір

13] І став такий, яким очам здавався
14] Юпітер би, коли б із Марсом він,
15] Зробившись птахом, пір'ям помінявся.

16] Те провидіння, що чергу і чин
17] Розподіляє всюди, хор зімкнути
18] Уста примусило, й затихнув дзвін,

19] Коли я вчув: "Ти не дивуй, що з люті
20] Мінюсь я, — змінять вид цих мирних грон
21] Слова, що доведеться їм почути.

22] Той, хто загарбать зважився мій трон,
23] Мій трон, мій трон, що перед Божим Сином
24] Стояв порожній, і зламав закон,

25] Ще й цвинтар мій залляв смердючим плином
26] Та кров'ю, і радіє лиходій,
27] Який вигнанцем звідси був єдиним".

28] І колір той, яким під захід свій
29] І схід, світило тьму небес малює,
30] Забарвив обрій в вишині ясній.

31] Мов чесну пані, як вона почує,
32] Що неподобством хтось ганьбить міста
33] Чи села, вельми звістка ця хвилює, —

34] Мінилась так і владарка свята, —
35] Так само небо, думаю, хмурніло,
36] Коли волала Сила із хреста.

37] І далі грізне слово це гриміло,
38] І гнівна зміна в голосі була,
39] Й великий гнів обличчя появило: