Божественна комедія

Страница 28 из 100

Данте Алигьери

79] Ніж кожен шкіру дер собі, затятий,
80] Та розривав сверблячі пухирі,
81] Щоб хоч на мить полегшення дістати,

82] І так шкребли по скровленій корі,
83] Як з коропа луску зчищають вміло
84] Або з ляща на чорному дворі.

85] "О ти, що дряпаєш і рвеш злютіло, —
86] Почав мій вождь до одного із них, —
87] Мов кліщами, руками власне тіло,

88] Скажи, латинців чи нема яких
89] Між вами, хай же ти не поламаєш
90] Повіки нігтів для трудів таких!"

91] "Латинці ми, яких ти розглядаєш, —
92] Обидва, — відповів він із плачем, —
93] Ти ж будеш хто, що пильно так питаєш?"

94] І вождь мій мовив: "Ми разом ідем
95] Із ним, живим; я вийшов у дорогу,
96] Щоб Пекла показати весь об'єм".

97] Забувши про взаємну допомогу,
98] У мене кожен, тремтячи, вдививсь
99] Як і всі ті, що чути мали змогу.

100] Мій добрий вчитель ближче нахиливсь,
101] Сказав: "Скажи їм, що в думках витає".
102] Я й розпочав, пораді підкоривсь:

103] "Хай вічно ваша пам'ять не зникає
104] У першім світі, де людський є плід,
105] Хай під сонцями багатьма сіяє!

106] Скажіть, звідкіль ви і який ваш рід,
107] А що в броні ви з лусочок-мерзенниць,
108] То вам цього стидатися не слід".

109] "Я був з Ареццо, і Альберо-сьєнець, —
110] Сказав один, — мене вогню віддав,
111] Та не за те сиджу в найглибшім з денець.

112] Я, правда, з ним якось пожартував:
113] "Літать я вмію летом небувалим", —
114] А він, глупак, до цих цікавий справ,

115] Хотів навчитись, та не став Дедалом.
116] І той, кому доводивсь як синок,
117] Звелів мене згубить вогненним палом.

118] Мінос же, що не робить помилок, —
119] А що в алхімії досяг я висі, —
120] В цей схов послав мене на вічний строк".

121] І я сказав поетові: "Дивися,
122] Який пихатий сьєнський весь народ!
123] Французи — й ті не так би повелися!

124] А другий прокажений гріховод
125] Таке тоді мені додав: "Крім Стрікки,
126] За скупість гідного всіх нагород;

127] Та й Нікколо, що сім'я вніс гвоздики
128] Найперший в ґрунт, а із садових див
129] Линули урожайні втішні ріки;

130] Ще й товариство, у яке вгатив
131] З Ашани Качча землі всі з садами,
132] Засліплений же розум загубив.

133] Щоб ти довідавсь врешті, хто це саме
134] Кепкує тут із сьєнців залюбки,
135] Хай очі в тебе ще добавлять тями

136] Й впізнаєш ти Капоккйо тінь, який
137] Алхімією підробляв метали;
138] Пригадуєш, я змалку був такий

139] І в мавпуванні став мастак чималий".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
1] В часи, коли Юнона відомщала
2] Семели гріх на Фівах, коли, страх
3] Із неба несучи, в доми їх мчала,

4] Цар Атамант із безумом в очах
5] Свою дружину вздрів з двома синками,
6] Яких вона тримала на руках,

7] Гукнув: "Даваймо зловимо сітками
8] Левицю з левенятами!" — і враз
9] Схопив маля залізними руками,

10] І, здійснюючи владарки наказ,
11] Леарха взяв розчерепив об стіну;
12] Втопилась мати з другим воднораз.

13] Коли фортуна кинула в руїну
14] Троян, щоб не лишилось і знаку,
15] І царство й цар знайшли свою кончину.

16] Гекуба впала у журбу тяжку,
17] Коли уздріла вбиту Поліксену
18] І сина Полідора на піску.

19] Залишив розум матір полонену,
20] Й завалувала псицею вона,
21] Свою судьбу жаліючи шалену.

22] Проте, ні Фів, ні Трої лють жахна
23] Не людям лиш, а й звірам, що на волі,
24] Ніколи не була така страшна,

25] Як лють, що виявили тіні голі,
26] Які, кусавши, бігли навпростець,
27] Мов свині, коли хлів повалять долі.

28] Одна Капоккйо уп'ялась в хребець
29] Зубами і під стогони великі
30] У дальній потягла його кінець.

31] І аретинець: "Той це Джанні Скіккі, —
32] Промовив тремтячи, — що нас усіх
33] Лякають у ньому ці скоки дикі".

34] "О, — мовив я, — поки зубів своїх
35] Він не встромив у тебе, то повинна
36] Піти в нас мова про шаленця гріх".

37] І він мені: "Душа це старовинна
38] Тієї Мірри, що її стряса
39] До батька досі ще любов злочинна.

40] Щоб согрішити з ним, оця краса
41] Себе так підробила в скромній шаті,
42] Як той, хто там далеко десь куса".

43] А той під Бодо підробивсь Донаті,
44] Кохавшись в пані табунів самій,
45] В його ж і заповіт писав кімнаті.

46] Коли скажених двоє цих у тьмі
47] Забігли десь, зустрічні та попутні
48] До себе привернули погляд мій.

49] Одного бачив: мав би форму лютні,
50] Коли б відрізать все від паху вниз,
51] Де почались роздвоєння відчутні.

52] З водянки, від якої він не ліз,
53] Не те що не ходив, живіт роздуто
54] Ще вище лиць, набряклих геть від сліз.

55] Так рот йому роздерла спрага люта,
56] Що ця губа, здавалось, вверх летить,
57] А та лягла на підборіддя круто.

58] "О ви, що всюди можете ходить,
59] І тут, як по землі, йдете так само, —
60] Промовив нам він, — згляньтесь, поглядіть

61] Як мучиться тут майстер ваш Адамо!
62] Був на землі бенкет суцільний, пир,
63] А тут діймає спрага — дика прямо!

64] Струмки, які від Казентінських гір
65] Біжать зеленими лугами в Арно
66] Й каналом розрізають вогкий шир,

67] Ввижаються весь час мені — й не марно,
68] Бо сушить їхній блиск ще більш мене,
69] Хоч виглядаю я і так почварно.

70] Суворий суд, що з кривди не схитне,
71] Для мене визначив щабель карання,
72] І часто дух мій візьме та й зітхне.

73] Я там, в Ромені, брав на підробляння
74] Монети із Хрестителем ясні,
75] І тілу мить в огні була остання.

76] Якби побачив душі я сумні
77] Тих Гвідо, Алессандро та їх брата, —
78] Й фонтана Бранди не шкода мені!

79] Тут одного десь тінь блукає, клята,
80] Як вірить тим скаженим бігунам, —
81] Та що я вдію, бо нога — як втята!

82] Якби то легкість повернуть ногам,
83] Щоб крок ступить в сто літ я був би в силі,
84] Уже давно я мандрував би там,