76] Ти попередь у Фано сивину
77] Мессера Гвідо з Анджолелло в парі, —
78] Бо прозираєм істину одну, —
79] Що скинуть їх за борт в мішку по сварі
80] Біля Каттоліки на дно руде
81] При зрадному тиранові-почварі.
82] Між Кіпром та Майоркою ніде
83] Не здибувавсь Нептун з таким пороком,
84] Хоч вільно там пірат судно веде.
85] Цей зрадник, що одним лиш бачить оком
86] І править в землях, що їх мій сусід
87] Повік минав би якнайшвидшим кроком,
88] До себе звабить їх, мов для бесід,
89] Але вітрам фокарським необорим
90] Вже їм було б молитися не слід".
91] І я йому: "Щоб світом я просторим
92] Розніс про тебе звістку між людьми,
93] Скажи: хто це з таким печальним зором?"
94] Тоді він щелепи розняв самі
95] Сусіду, що ішов сумний, в мовчанні,
96] І вигукнув: "А він тепер німий!
97] Це ж він згасив у Цезаря в вигнанні
98] Весь сумнів, бо кого, мовляв, жде трон,
99] Той гаятись не мусить у ваганні.
100] Ой як стогнав, коли його закон
101] Позбавив язика, як плакав з туги
102] Колись швидкий на мову Куріон!
103] Пліч-о-пліч рештки рук підносив другий
104] У темряві, поміж калічних зграй,
105] З лицем, аж почорнілим од напруги,
106] Вигукуючи: "Моску ще згадай,
107] Який сказав: "Раз почали — скінчімо!"
108] І тим приніс біду в Тосканський край".
109] А я додав: "А в дім твій — смерть, всім зримо!"
110] Й, примноживши страждання, видав виск
111] Та й знову з криками подався мимо.
112] А я, вдивившись в дивовижний тиск,
113] Таке побачив, що розповідати
114] Без свідків я б не взяв на себе риск,
115] Коли б не людська совість: цей вожатий
116] До мене руку із щитом простер,
117] Щоб чистого душею захищати.
118] Побачив я й мов бачу дотепер,
119] Як стежку тіло безголове стеле
120] У стаді покалічених химер.
121] І голову несе воно, дебеле,
122] В простягнутій руці, немов ліхтар,
123] І стогне болісно вона: "Ой, леле!"
124] Він сам собі світив, немов пожар,
125] І був один у двох і двоє в однім,
126] А як — це знає лиш правічний цар.
127] Він зупинився під мостом безводним
128] І руку простягнув свою увись,
129] Щоб зблизитись до нас лицем холодним
130] І мовити: "На мене подивись,
131] Між мертвих дишеш, як живе все диха,
132] Ти згляньсь на тих, що в муці тут злились.
133] Коли ж з мого ім'я всім буде втіха,
134] То знай, що я Бертран де Борн, який
135] Призвів малого короля до лиха.
136] Я сина з батьком ятрив на сварки, —
137] Незгірш Ахітофел Авессалома
138] З Давидом збурював на бій гіркий.
139] Нарешті мозок мій скувала втома,
140] Бо він був зрубаний мечем з хребта
141] Й для нього решта тіла незнайома,
142] Така була мені покара й мста".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
1] Великий натовп цей і ці терзання
2] До того обпоїли зір мені,
3] Що підступали із грудей ридання.
4] Віргілій же: "Що бачив ти на дні?
5] Чому ти роздивлятися готовий
6] Ці тіні покалічені, страшні?
7] Тебе ж не притягали інші схови,
8] І там же ти не зупинивсь ніде.
9] На двадцять дві аж милі ці закови.
10] А місяць вже під наші ноги йде,
11] Лишивши обмаль часу нам на жалі,
12] Багато ще небаченого жде".
13] "Якби ти знав, — я мовив у печалі, —
14] На що я зором націляв своїм,
15] Ти сам би не велів мені йти далі".
16] Але він рушив, я пішов за ним,
17] Розмову слухавши, на зміст багату,
18] А там додав: "У цім дуплі бруднім,
19] Де зір мій прагнув одшукати втрату,
20] Напевно, і мій родич зотліва, —
21] Він платить за гріхи велику плату".
22] Тоді сказав учитель: "Постривай,
23] І думка хай твоя над цим не б'ється,
24] Бо он його майнула голова;
25] Я бачив все, як він між тіней в'ється,
26] Гукає щось, погрожує тобі,
27] І чув, що Джері він дель Белло зветься.
28] А ти не помічав його в юрбі
29] Й, цікавлячись лиш владарем Отфору,
30] Не подививсь на родича в клятьбі".
31] "О вождю мій, він смерть мав наглу й скору,
32] Яку не відомстили, — мовив я, —
33] Ті, що несуть ганьби тяжкої гору,
34] Не змила кров йому гидка сім'я,
35] Тому ми і зустрілися чужими, —
36] Тож співчува йому душа моя".
37] Наблизились з розмовами такими
38] До скелі ми, і схов новий цей нам,
39] Коли б світліш було, до дна б став зримий.
40] Коли зійшли ми над останню з ям
41] Тих Лихосховів, і юрма безруха
42] Одкрилася здивованим очам, —
43] Розлігся лемент не одного духа,
44] Мов зойки караних з ста тисяч диб,
45] Тож затулив собі міцніш я вуха.
46] Такі знялися б стогони, коли б
47] У серпні всі лікарні в Вальдік'яні,
48] В Мареммі, на Сардинії у глиб
49] Занурити у звалище на твані.
50] Такий нестерпний дух сюди проник,
51] Мов гній зібрався в непромитій рані.
52] Ми підвелися на останній стик
53] Довгастої скали, звернувши вліво,
54] І погляд мій, що до імли вже звик,
55] Пройшов до дна, де Богу незрадливо
56] Слугує Справедливість, бо велить
57] Фальшівникам каратися жахливо.
58] Не знаю, чи було сумніше зріть
59] В Егіні, як людей, тварин до миші
60] Лихе повітря, сповнене страхіть
61] Заразних, вбило все, що тільки дише,
62] І винищило всіх, хто був живий,
63] Та знову людство, як поет нам пише,
64] Пішло уже від сім'я мурашви, —
65] Ніж бачити у цій жахній долині
66] Стражданнями заповнені рови.
67] Хто на живіт упав, а хто на спині
68] Лежав сусідовій, ті ж, мов козли,
69] Угору видирались по стежині.
70] Ми крок за кроком мовчазні ішли,
71] Дивуючися дивом стрічним трупам,
72] Що свого тіла звести не могли.
73] Побачив двох, що підпиравсь, як слупом,
74] Сусідом кожен, сидячи, цілком
75] Від пальців ніг до тім'я вкритий струпом.
76] Не бачив я, щоб працював скреблом
77] Бистріш слуга, як пан не терпить ждати,
78] Чи сторож, змінюючись перед сном,