85] Шукаючи його в огидній гнилі,
86] Хай обводу всього, навкруг бери,
87] Миль з одинадцять, впоперек — з півмилі.
88] Це ж через них попав я до діри —
89] Примушували карбувать флорини,
90] Що мали домішок каратів з три".
91] І я: "А хто ці двоє? В чім їх вини?
92] Як взимку змочена рука, димлять,
93] Праворуч там, людина до людини".
94] "Такими їх застав, коли з проклять, —
95] Сказав він, — прірва ця мене вхопила.
96] Ніколи брехень їм вже не казать.
97] От ця шахрайка Йосифа губила,
98] А грек, шахрай Сінон згубив троян;
99] Пропасниця ж смердюча все убила".
100] І той вже вскочив у злоби туман
101] І в гніві, з маху, скільки стало сили,
102] У пузо бахнув, як у барабан.
103] А майстер той Адамо, роздобрілий,
104] Його в одвіт у пику затопив,
105] Бо мав кулак не надто обважнілий,
106] Приказуючи: "Хоч не з ряду бив,
107] Бо рухатись мені не дуже зручно,
108] А все ж удар не надто ослабів".
109] А той відмовив: "Трапивши невлучно
110] У пломінь, ти не квапив ніг прудких,
111] Коли монету карбував поштучно".
112] Товстун же: "Правда йде зі слів твоїх,
113] А чи слова ти правди говорив ці,
114] Коли за правду мав троянець їх?"
115] "Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —
116] Сказав Сінон, — тож ти життя й знання
117] Віддав, щоб жить на чортовій верхівці".
118] "Клятвопорушнику, згадай коня, —
119] Відмовив черевань, — і тим карайся,
120] Світ пам'ята тебе до цього дня".
121] "А ти від спраги лютої старайся, —
122] Промовив грек, — налить живіт бурди
123] І черевом, як плотом, прикривайся!"
124] Тоді-монетник: "В тебе, як завжди,
125] Мерзоти повен рот, на гидь багатий,
126] Бо спрагу чую й дмуся од води,
127] Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,
128] І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,
129] Ти б без запрошення почав лизати".
130] Що інтерес до спору в мене ріс,
131] Учитель мовив: "Що тобі в цім диві?
132] Ще трохи — й я цього б не переніс".
133] Коли сказав мені він так у гніві,
134] Я озирнувсь, і стид мене пойняв;
135] Ще й досі у душі він соромливій.
136] Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,
137] І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,
138] Бо переплутував з уявним яв, —
139] Таке ж і я чинив, благання славши
140] Від серця, щбб мені пробачив він,
141] І, що я прощений уже, не знавши.
142] "І менший сором більшу із провин, —
143] Сказав мій вождь, — спокутує звичайно,
144] Й тобі журитися нема причин.
145] І пам'ятай, що стану я негайно
146] З тобою, в разі доля допуска,
147] Подібні свари слухать непотайно.
148] Воліть їх слухать — воля то низька".
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Язик той, що завдав мені страждання,
2] Від чого сором в мене ріс і ріс,
3] Одразу ж вгамував мої вагання.
4] Так я чував, — був у Ахілла спис
5] Від його батька, що у час той самий
6] І рани завдавав, і ліки ніс.
7] Залишили ми ті злощасні ями,
8] Обходячи по краю без доріг,
9] І не обмінювалися словами.
10] Похмурий день на відпочинок ліг,
11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.
12] Раптово я почув — звучав десь ріг;
13] Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче
14] Між блискавок та дощових гірлянд, —
15] І спрямував туди свої я очі.
16] Коли під натиском невірних банд
17] Великий Карл втрачав братів по зброї,
18] Так моторошно не сурмив Орланд.
19] Звернувши зір в бік музики різкої
20] Й побачивши немов громаддя веж,
21] Я: "Вождю, тінь фортеці то якої?"
22] І він мені: "Уяву не бентеж,
23] То далина тебе ввела в оману,
24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.
25] От станем ближче, вийде все з туману,
26] І сумніви розвіються умить.
27] Отож тебе я й підганяти стану. —
28] Почав, за руки взявши, говорить: —
29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти
30] Й даремно не лякався тих страхіть,
31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти
32] До пупа видимі навкруг жерла.
33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти".
34] Як, поки хмарна розтає імла,
35] Наш зір у темряві ще неглибокій
36] Те розрізня, де досі муть була,
37] Так ми пішли по стежці неширокій,
38] Спускаючись у ще хмурніший край,
39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,
40] Бо, мов у вежах вся стіна стара
41] В Монтереджоне, як ведеш очима, —
42] Криничний так обстали грізно край
43] Ті вежі, половина тіла зрима
44] Жахних гігантів, що донині їм
45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.
46] Угадував я під лицем страшним
47] І плечі, й груди, й живота частину,
48] І руки понад краєм кам'яним.
49] Природа, створюючи без упину
50] Істоти різні, права все ж, свята,
51] Катів не давши Марсові в дружину.
52] А, творячи слона або кита,
53] Не кається, вдоволена собою,
54] І в цьому видна мудра простота.
55] Коли ж до сили разом із злобою
56] Буває додається й ум тямкий, —
57] Людина позбавляється спокою.
58] Був грубий в нього й довгий вид такий,
59] Як шишка близ Петра святого в Римі;
60] Належних розмірів були й кістки.
61] До лоба в половині тіла зримій
62] Один на одному б не дотяглись
63] Три фризи, велетні ці незборимі.
64] Від стегон тридцять п'ядей би вляглись
65] До місця — так прикидував кришталь мій, —
66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.
67] "Рафель маї амек ізабі альмі!" —
68] Оглушно заревів страшенний рот,
69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.
70] І вождь до нього: "Душе нечеснот,
71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,
72] Як мучить злість чи інша із гризот.
73] Обмацай шию і на ній пов'яжеш
74] Дебелий ремінь, душе туману,
75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. —
76] До мене ж: — Це Немврод. Свою вину
77] Він зна. Через діла його нікчемні
78] Ми маєм в світі мову не одну.
79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,
80] Бо як йому нікого не збагнуть,
81] Так і його слова для інших темні".