Білл — герой галактики

Страница 14 из 45

Гарри Гаррисон

Більше ніяких пригод під час подорожі не сталося, вони ж бо не відчували руху, не знали, коли зупиняться, і не мали жодного уявлення, де перебувають. Хоча були певні, що прибули кудись, бо отримали наказ відв'язувати запобіжники. Бездіяльність тривала три вахти, а тоді залунав сигнал тривоги з командного пункту. Білл побіг за іншими, вперше після вступу на службу відчуваючи себе щасливим. Усі жертви, усі знегоди були не марні. Нарешті він брав участь у бойових діях проти брудних чінгерів.

Вони стояли в першій позиції навпроти затискачів із запобіжниками, втупивши очі в червоні кільця, які називалися запобіжниковими поясками. Крізь підошви своїх черевиків Білл відчував слабке, далеке дрижання палуби.

— Що це? — кутом рота спитав він Тембо.

— Головний двигун. Не роздувач. Атомні мотори. Означає, що ми маневруємо, щось виконуємо.

— Але що?

— Дивись на пояски! — гримнув першого класу Сплін. Білл почав пітніти і раптом усвідомив, що стає дуже жарко. Тембо, не відриваючи погляд від запобіжників, скинув одяг і акуратно склав у себе за спиною.

— Хіба це дозволено? — спитав Білл, смикаючи себе за комір. — Що коїться?

— Це проти статуту, але, якщо не роздягнешся, то спечешся живцем. Скидай свою шкуру, синку, або помреш без причастя. Мабуть, ми вступаємо в бій, і тому поставили екрани: сімнадцять силових, один електромагнітний, шар псевдоживого желе, яке розтікається і закорковує пробоїни. Коли все це вмикається, жодна краплина енергії не витікає з коробля, їй нема куди подітися. І тепла теж. Коли працюють мотори і всі пітніють, стає досить спечно. А ще спечніше стане, коли почнуть стріляти.

Протягом кількох годин температура лишалася висока, якраз на межі витривалості людини. Весь час вони невідривно дивилися на кільця. В якийсь момент, стоячи босими ногами на гарячому металі, Білл радше відчув, ніж почув слабкий поштовх.

— Що це було?

— Вистрілили торпеди.

— Куди?

Тембо лише знизав плечима, не одірвавши пильного погляду від запобіжників. Білл мучився від страху, спеки і втоми ще цілу годину, аж поки вентилятори дихнули свіжим прохолодним повітрям. Коли він знову одяг форму, Тембо вже зник, і він утомлено поплентався до своєї каюти. До дошки об'яв у коридорі було пришпилено оголошення, і Білл нахилився, щоб прочитати його бляклі літери.

КАПІТАН ЗЕКІЯЛЬ ДО ВСЬОГО ЕКІПАЖУ Предмет: бойові дії.

23.ІІ.8956 року корабель знищив атомною торпедою ворожий об'єкт 17КЛ-345 і, діючи разом з іншими судами флотилії "Червоний костур", виконав своє завдання, а тому, виходячи з цього, уповноважую весь особовий склад цього корабля прикріпити Атомне Гроно до стрічки Нагороди за активну участь підрозділа у бойових діях, або, якщо вони брали участь у таких діях вперше, дістають право носити Нагороду за активну участь підрозділу в бойових діях.

Примітка. Деякі військовослужбовці носять Атомне Гроно перевернутим — це неправильно, є образою військового трибуналу і карається смертю.

Розділ VII

Після героїчного знищення об'єкта 17КЛ-345 потяглися тижні, заповнені навчанням і муштрою, які мали на меті поновити бойову готовність нервово виснажених учасників бою. Одного дня з гучномовців залунав новий сигнал:

Вілл ще не чув такого — немов у металеве барило, повне кульок, били ломами. Ні йому, ні іншим новачкам це нічого не говорило, але Тембо зірвався зі своєї койки, щоб виконати швидкий Танець Смерті, задля акомпанементу барабанячи по скриньці.

— Ти що, збожеволів? — запитав Білл зі своєї койки, де він лежав, читаючи пошарпаний примірник "Справжнього сексуального комікса" із вмонтованими звуковими ефектами. Страшний стогін лунав із сторінки, на яку він дивився.

— Хіба ти не знаєш? — вигукнув Тембо. — Хіба ти не ЗНАЄШ! Це — сигнал пошти, мій хлопчику, найкращий сигнал у всесвіті.

Залишок вахти було згаяно в очікуванні, стоянні у черзі і таке інше. Доставка пошти проводилася максимально недбало, але, врешті, незважаючи на всі перепони, пошту роздали — Білл отримав рекомендований лист від своєї мами. З одного боку листівки було зображено нафтопереробний завод, розташований поруч із його рідним містечком. Самого цього вистачило, щоб клубок підступив йому до горла. А далі, крихітний квадратик, виділений для листа, був помережаний рядками нерозбірливого почерку його мами: "Поганий урожай, борги, у робомула can, сподіваюся, ти не змінився, з любов'ю, Ма".

І все-таки це було послання з дому: він читав і перечитував його, .поки стояв у черзі за їжею. Тембо" який стояв просто перед ним, теж отримав листівку, повну ангелів і церков — а що ж іще можна було чекати,— і Білл був уражений, коли побачив, як Тембо востаннє перечитав картку і занурив її в свою чашку з обідом.

— Навіщо ти це робиш? — спитав він, приголомшений.

— А для чого іще годиться пошта? — пробурмотів Тембо і глибше занурив листівку. — Тепер дивись.

Перед здивованим Білловим поглядом, просто в нього на очах, листівка стала набухати. Біла поверхня розтріскалася й облетіла крихітними пластівцями, а натомість з'явилася коричнева начинка, яка росла і росла, поки заповнила чашку і стала з дюйм завтовшки. Тембо виловив плитку, з якої крапала волога, і відкусив з краю великий шматок.

— Зневожений шоколад,— промимрив він, жуючи. — Смачно! Спробуй свою.

Не встиг він договорити, а Білл уже всунув свою листівку в рідину й захоплено спостерігав, як та розбухає. Напис розтанув, але замість коричневої стало видно пухку білу масу.

— Іриска... а може, хліб,— мовив він, ковтаючи слину. Біла маса зростала в обсязі, вперлася в стінки чашки, лізла через край. Білл ухопив її і підтримував, а вона все збільшувалася, виповзала й виповзала, аж поки у розпростертих Біллових руках опинилася низка товстих, з'єднаних між собою літер, близько двох метрів завдовжки. Вони складалися в напис:

"Голосуйте за добропорядного Гіка — друга солдат". Білл нахилився і відкусив добрячий шмат від "Г". Він поперхнувся і виплюнув вологе шмаття на палубу.

— Картон,— спустошено мовив він. — Мама завжди економить. Навіть на зневоженому шоколаді...

Він потягся за чашкою, щоб змити з рота смак друкарської фарби, але чашка була порожня.