Якщо

Гарри Гаррисон

— Ми прибули, ми точні. Всі розрахунки правильні. Ось воно, це місце, під нами.

— Ти нікчема, — сказала 17-а своїй колежанці, яка відрізнялася від неї тільки номером. — Місце справді те. Але ми помилилися на дев'ять років.

Поглянь на прилади.

— Я нікчема. Я можу звільнити вас від тягаря своєї марної присутності. — 35-а дістала з піхов ніж і спробувала лезо, надзвичайно гостре. Вона приставила ніж до білої смужки, що оперізує її шию, і приготувалася перекраяти собі горло.

— Не зараз, — прошипіла 17-а. — У нас і без того брак робочих рук, а твій труп навряд чи стане в пригоді експедиції. Негайно перемкни нас на потрібний час. Ти забула, що треба економити енергію?

— Все буде, як ви накажете, — сказала 35-а, зісковзнувши до пульта управління.

44-а не втручалася в розмову — вона не спускала фасеткових очей з пульта, підкручуючи своїми пласкими пальцями різні ручки у відповідь на показання численних стрілок.

— Ось так, — вимовила 17-а, радісно потираючи руки. — Точний час і точне місце. Ми приземляємося і вирішуємо нашу долю. Віддамо ж хвалу Всевишньому, який тримає в руках усі долі.

— Хвала Всевишньому, — пробурмотіли її колеги, не спускаючи очей з важелів.

Просто з блакитного неба на землю спускалася сферична ракета. Ракета, якщо не враховувати широкого прямокутного люка, розташованого знизу, нічим не відрізнялася від кулі й була зроблена з якогось зеленого металу, можливо, анодованого алюмінію, хоча й здавалася твердішою. Чому ракета рухається і як гальмує, з її зовнішнього вигляду було незрозуміло. Все повільніше і повільніше ракета опускалася нижче, доки не сховалася за горбами на північному березі озера Джексода, над лісом корабельних сосен. Навколо розкинулися поля, де паслися корови, анітрохи не стривожені її появою. Людей видно не було. Горби прорізала заросла лісова стежина, яка тягнулася від озера до лісу і далі — до шосе.

Від озера по схилу горба йшов хлопчик. Одягнений у звичайний одяг, він тримав в одній руці портфель, а в іншій — саморобну дротяну клітку. В клітці сиділа крихітна ящірка, яка притиснулася до дроту і крутила очима, вишукуючи можливу небезпеку. Голосно насвистуючи, хлопчик крокував стежкою, заглиблюючись у тінь соснового лісу.

— Хлопчик, — почув він різкий тремтячий голос. — Ти чуєш мене, хлопчик?

— Звичайно, — відповів хлопчик, зупиняючись і озираючись у пошуках невидимого співрозмовника. — Де ти?

— Я біля тебе, але я невидима. Я фея з казки...

Хлопчик висунув язик, глузливо свиснув.

— Я не вірю в невидимок і казкових фей. Хто б ви не були, виходьте з лісу.

— Усі діти вірять у казкових фей, — стурбовано і без попередньої вкрадливості сказав голос. — Я знаю всі секрети. Я знаю, що тебе звуть Дон і...

— Усі знають, що мене звуть Дон, і ніхто більше не вірить в казки. Тепер хлопці вірять у ракети, підводні човни і атомну енергію.

— А в космічні польоти?

— Звичайно.

Трохи заспокоєний голос зазвучав твердіше і вкрадливіше:

— Я боялася налякати тебе, але насправді я прилетіла з Марса і щойно приземлилася...

Дон знову видав глузливий звук.

— На Марсі немає атмосфери і ніяких форм життя. А зараз виходьте, досить грати зі мною в піжмурки.

Трохи помовчавши, голос сказав:

— Але в подорожі у часі ти віриш?

— Вірю. Ви хочете сказати, що прийшли з майбутнього?

— Так, — відповів голос із полегшенням.

— Тоді виходьте, щоб я міг вас побачити.

— Існують речі, недоступні для людського ока.

— Брехня! Людина чудово бачить все, що хоче. Або ви виходьте, або я йду.

— Не йди, — роздратовано сказав голос. — Я можу довести, що вільно пересуваюся в часі, відповівши на твою завтрашню контрольну з математики. Правда, здорово? У першій задачі виходить 1,76. У другій...

— Я не люблю списувати, а навіть якби любив, з математикою такі штуки не пройдуть. Або ти її знаєш, або — ні. Я рахую до десяти, потім йду.

— Ні, ти не підеш! Ти повинен допомогти мені! Випусти цю крихітну ящірку з клітки, і я виконаю три твоїх бажання, вірніше, відповім на три запитання.

— Чому це я маю її випускати?

— Це твоє перше запитання?

— Ні. Але я люблю спочатку зрозуміти, а потім робити. Це особлива ящірка. Я ніколи раніше не бачив тут такої.

— Правильно. Це акродонтна ящірка Старого Світу з підряду червоязиких, зазвичай її звуть хамелеоном.

— Точно! — Дон дійсно зацікавився. Він сів навпочіпки, вийняв з портфеля книгу в яскравій обкладинці й поклав її на дорогу. Потім повернув клітку так, що ящірка виявилася на дні, й обережно поставив клітку на книгу. — А що, її колір правда зміниться?

— Ти це сам побачиш. Тепер, якщо ти відпустиш цю самку...

— Звідки ви знаєте, що це самка? Знову фокуси з часом?

— Якщо хочеш знати, так. Цю ящірку в парі з ще однією купив у зоомагазині такий собі Джим Бенан. Два дні тому Бенан, очманівши від добровільного поглинання рідини, що містить етиловий спирт, сів на клітку, і обидві ящірки виявилися вільні. Але одна з них загинула, а ця вижила. Відпусти...

— Годі жартувати, я пішов додому. Або виходьте назовні.

— Я попереджаю тебе...

— Бувайте, — Дон підібрав клітку. — Дивися, вона стала червоною, як цеглина!

— Не йди. Я зараз вийду.

Дон із цікавістю дивився на дивну істоту, що показалася з-за дерев. Істота була блакитного кольору, з величезними вилупленими очима, які дивилися в різні боки, і носила коричневий тренувальний костюм, а за спиною тримала ранець з апаратурою. На зріст вона була дюймів сім.

— Не надто ви схожі на людину майбутнього, — зауважив Дон. — Точніше сказати, ви взагалі не схожі на людину. Ви дуже малі.

— Я могла би відповісти тобі, що ти дуже великий: розміри — річ відносна. А я дійсно з майбутнього, хоча й не людина.

— Це точно. Ви значно більше схожі на ящірку, — несподівано зміркувавши, Дон перевів погляд з прибульця на клітку. — Ви, правда, страшенно схожі на хамелеона. В чому тут річ?

— Це тебе не стосується. Підкоряйся команді або тобі буде непереливки. — 17-а обернулася до лісу. — 35-а, я наказую! Підійди і спали кущі.

Дон з усе більшою цікавістю дивився, як з-за дерев випливла зелена металева куля. Ось люк відкинувся, і в отворі з'явилося сопло, схоже на брандспойт іграшкової пожежної машини. Сопло націлювалося на кущі, що стояли в тридцяти футах від огорожі.