Оксен аж занімів — так йому стало страшно. Здавалося, стеля ось-ось не витримає такої хули — обвалиться. Уже був звівся, щоб попрощатися та й утекти, але о. Діодорій знову ткнув йому в груди пальцем, мов списом: сиди! Сиди і дивись, якщо маєш очі, а якщо вуха — слухай. Нависав над зніченим Оксеном темним лицем, пропікав наскрізь моторошними очима своїми. Чи не сатана Це в образі отця Діодорія? — холонув Оксен.— Заманив у лігво своє, щоб погубити і тіло, і душу. Хотів перехреститися, аЛе не піднімалась рука. Хотів сотворити молитву, але склеїлись вуста. А о. Діодорій, чи сатанинське втілення о. Діодорія, тим часом допитувався:
— Тебе розкуркулили?.. Вигнали з дому?..
— Так, панотче, так! — заморгав жалісливо повіками Оксен: кривда ця пектиме його навіть і мертвого. Забув одразу про нечисту силу, став болісно скаржитись: — Витурили із власної хати, мов собаку! Покарав мене тяжко Господь, а за що, не знаю і сам.
— Покарав! — саркастично всміхнувся о. Діодорій.— Не покарав — змилувався над тобою, нещасним! Вилущив тебе з шкаралущі, у якій ти ховався од Бога!
— Як же так? — вже зовсім розгубився Оксен.— Хіба ж я не молився?
— Молився! — аж фиркнув о. Діодорій.— А про що ти молився? Про спасіння душі своєї чи про умноження свого добра?.. І як ти молився? Щиро, у тайні, чи як ті лицедії, що моляться по храмах, аби всі бачили їх запопадливість перед Богом? Аби всі їх хвалили?..
— А як же ще можна молитися в храмі?
— Отож і був найтяжчий твій гріх,— відповів о. Діодорій.— Сказано-бо в Євангелії...— тут о. Діодорій заплющив очі і став мовби читати з сторінок Євангелії, що закрита лежала на столі.— "А як молитесь, то не будьте, як ті лицедії, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди..." От як нас учить молитися Священне Писання! — розплющив очі о. Діодорій.— А не пертися в храми — вертепи словесного блуду!.. Ти думаєш, Господь Бог потерпів би руйнування храмів, аби вони були йому милі? Не заступився б за них?.. Маловір, прочисть вуха свої і слухай: по волі Господа руйнується церква! З святої волі його йде гоніння служителів, підступних і лукавих! Що мали сіяти чисте зерно, а розкидали плевели... В Царстві святому, що скоро гряде, немає жодного храму. От що свідчить святий Йоанн у своєму Одкровенні, по-грецькому — Апокаліпсисі,— розкрив нарешті книгу о. Діодорій.— Слухай уважно! Слухай і запам'ятовуй, маловіре!.. ♦Побачив я небо нове і землю нову; бо перше небо і перша земля вже минули, і моря вже немає. І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить із неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого... А храму я не бачив у ньому, бо Господь Бог, Вседержитель, є храм його, і — Агнець..." Чуєш, маловіре?.. Навіть у Царстві Божому, що незабаром гряде, не буде храмів, бо все, що зводили ми досі во Славу Божу, все, що малювали,— не од Бога, а од лукавого...
— И ікони? — спитав Оксен перелякано.
— Ікони — тим паче... Хто бачив Господа Бога?.. Ти бачив? Чи хто інший бачив?.. Навіть, святий Йоанн, допущений до престолу його, навіть він не побачив виразно Вседержителя нашого, бо його дано бачити не плотськими очима, а духовними. "І от престол стояв на небі,— заплющив знову очі о. Діодорій,— а на престолі — сидячий. І цей сидячий був подібний з виду до каменя яспіса і сардія, і райдуга навколо престола, подібна виглядом до смарагду". От що побачив святий Йоанн!.. А ми, нечестивці, насмілюємося зображувати його в образі простого смертного, малюємо богомерзку подобу свою. То кому ми молимося: Богові чи собі?
В Оксена голова йшла обертом. А Діодорій узяв тим часом книгу зі столу, перехрестився, поцілував у темну палітурку, урочисто мовив:
— Ось єдиний порятунок наш: Євангеліє, Новий Заповіт Господа й Спасителя нашого, Іісуса Христа, свідчення святих апостолів Матфія, Марка, Луки, Йоанна, Павла, Якова, Петра та Юди. А ще Апокаліпсис святого Йоанна Богослова. Хто триматиметься цього, той буде спасенний...
Невдовзі до хати стали сходитись жінки. Одна по одній, смиренні та тихі, як овечки, всі у темному, пов'язані по самі очі хустками, вони безшумно прослизали до хати, низько кланялись о. Діодорію, сідали на єдиній лаві, а то й на долівці. Всі вони були похилого віку, лише одну молоду й запримітив Оксен: у неї було якесь аж жовте обличчя і хворобливо блискучі очі. Коли вона підійшла до о. Діодорія, щоб привітатися ("Спасенний будь, брате во Христі!"), у того на мить пом'якшало лице, полагіднішали очі. Поклавши суху долоню на схилену голову, ласкаво сказав:
— Спасенна будь, сестро у бозі! Молилась?
— Всю ніч, брате, молилась.
— Знаю... Прийшла-бо з очищеною душею, з Богом у серці. І спів радісний у Царстві небесному, а в царстві володаря тьми — плач і скрегіт зубовний... Сідай, сестро, на місце...
Обвів присутніх строгим поглядом, і жінки, які й так сиділи завмерлі, аж дихати перестали: біліли тільки обличчя з-під чорних хусток. Потім очі о. Діодорія зупинилися на Оксенові: і
— А ти, грішнику, прочисть свої вуха і слухай! Будемо сьогодні молити Бога, щоб йоі^о праведне слово посіялося в твоїй темній душі... Сьогодні я прбчитаю вам дві притчі, розказані Іісусом Христом перед фарисеями та книжниками, що приїхали до нього, бо приймав він грішників і з ними їв.— О. Діодорій розкрив Євангеліє, став читати. Голос його лунав глухо, він дивно пасував оцій напівтемряві, застиглим жіночим постатям, він проникав у Оксена, і якась сила, непоступна і владна, поволі оволодівала ним, оволодівала й скоряла.
— То ж коли фарисеї та книжники нарікали й казали: ♦Приймає він грішників та з ними їсть",— він розповів їм цю притчу: "Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець, та загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти та й не піде шукати загубленої, аж поки не знайде її. А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.
І прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів та й каже до них: ♦Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою загублену".
Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що дається він, аніж за дев'ятидесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують вони покаяння..."