Так почався трудовий ранок. Між деревами натягнули вірьовку, а тоді заходилися розвішувати пальта, плаття. А коли з цим упорались, Зінька набрала з діжки дощової води, налила в ночви.
— А тепер скупаємо наші квіти.
Виносили з хати фікуси, герань, калачики; обмивали листочки, і вони зеленіли проти сонця, а окремі краплинки на квітах виблискували й сяяли, мов дорогоцінні перлини.
На подвір'я зайшов Єгор Шульга. Він був обвітрений і загорілий, наче цілі дні проводив на полях, підставляючи своє юне обличчя сонцю та вітрам. Біла сорочка, яку пошила йому Зінька, ще більше відтіняла загар. А русяве волосся, мов золотиста кукурудзяна волоть, спадало на крутий лоб, з-під якого дивились веселі, навіть трохи зухвалі очі.
— День добрий, дівчата! — промовив він, спиняючи свій погляд на Ользі.— Може, помічник вам потрібний?
— Робота не важка,— відповіла Зінька.— Самі впораємось, без помічників.
— Діло хазяйське, а тільки завжди в гурті краще працювати,— жартував Єгор, чомусь червоніючи.
— Розумію я, до кого ти в помічники набиваєшся...
Ольга докірливо глянула на Зіньку, потім очі її стрілися з очима Єгора, що стояв навпроти, дививсь на неї і ще дужче червонів.
— Отаке, Ольго, трапилось,— жартувала Зінька, і жартувати зараз їй було приємно.— Скажу тобі прямо все, як бачу: закохався в тебе наш Єгор по самі вуха.
— Ну що-бо ти, Зінько! Я ж не так просто зайшов до вас. Я по ділу... Хочу тебе, Ольго, попередити. Якусь чорну справу затіває Матюша Жигай. На світанку від нього деякі хлопці розходились по домівках. І я раджу тобі, коли йтимеш сьогодні на збори, візьми на всяк випадок зброю.
— Ой Єгоре, ти з мухи слона робиш! Я ж знаю: Матюша боягуз, яких мало.
— Так-то воно так, але з ним є розбишаки добрі.— Єгор сів на колоді.— Так що ти будь обережною.— Глянув у небо примруженими очима і, ні до кого не звертаючись, сказав:—А припікає добре, мабуть, буде дощ.
Ольга дивилась на Єгора, і почуття якоїсь двоїстості пробуджувалось в її душі до цього плечистого, сильного, чесного парубка. Якесь тепло гріє їй груди, коли вона бачить його. Мимоволі стежить за ним очима, коли він заходить до Рубано-вої хати, щоб потім разом з механіком вирушити на роботу до парового млина.
Посміхнеться Єгор до неї, Ольги, й сам почервоніє, і ота його посмішка й ласкавий погляд очей, а іноді якесь слово, промовлене до неї, западають їй в душу, зберігаються в ній, гріють її. Хочеться, щоб він довше побув у хаті, бо приємно дивитися в його юне, світле, обвітрене лице, приємно слухати голос, милуватись його очима й посмішкою. А останнім часом Ольга ловить себе на тому, що навіть удень і ввечері думає про нього.
"Невже так народжується любов?" — запитувала сама себе і посміхалась, відганяючи ці думки, мов табунець птахів, а вони зліталися знову, настирливі й сміливі, хвилюючи її серце.
І те, що сьогодні Зінька так просто, хоч і жартома, сказала про закоханість Єгора, збентежило й саму Ольгу. Радісно їй від того, і цю радість не приховати й нікуди з нею не подітися. "Тільки б він нічого не помітив... Навіщо? Ось закінчиться строк мого відрядження, виїду звідси, і, може, ніколи в житті більше ми з ним не зустрінемося..."
А серце її, всупереч отим думкам, тягнулося до нього, не хотіло з ним розлучатися, владно заявляло про свою першу любов.
"Ні-ні! Не смію думати про це. Не треба, навіщо я йому? Він, певне, любить уже якусь слобідську дівчину. Це Зінька знає... У неї розпитаюсь на дозвіллі... Вона мені правду скаже. А навіщо? Навіщо мені це знати? Не треба. Ось так дивитимусь на нього, милуватимуся ним".
Але ж сама не сміла глянути йому в обличчя й дивувалася з того, мимоволі червоніючи, як і він.
Раптом Зінька, набравши пригорщ води, хлюпнула нею на Єгора.
— Охолонь трошки, а то, я бачу, ти Ольгу своїм вогнем запалиш.
— Ти здуріла, Зінько?.. Таке робиш і таке говориш. Зінька сміялась.
— Л може, ти мені подобаєшся більше за всіх па світі!
— Тю, дурна! — незлобиво вилаявся Єгор.— У тебе ж чоловік є, а я ще не жонатий...
— А може, я тебе оженю..
— На кому?
— То вже моя справа...
— Ой Зінько, не жартуй зі мною, не займай мене!
— А от і займатиму! Що ти мені зробиш? — І бісова молодиця, сяючи очима, дивилась сміливо й нахабно в його очі.— От візьму і одіб'ю тебе від Катерини!
Наче іскри гарячі впали на серце Ользі. Те, чого вона не хотіла й боялась знати, справдилось.
"Нема чого думати. Він має якусь Катерину і, певне, її любить, любить..." Тільки ця думка, витиснувши всі інші, застряла у неї в голові, тривожить і завдає болю й розчарування.
"Смішна я, смішна... Хіба може такий хлопець досі не кохати?.."
І все ж якась непереборна сила вабила Ольгу подивитися на нього. Він не розгубився від тих слів, а чомусь засмутився, махнувши рукою.
— В'їч, що згадала...— і, ні слова більше не сказавши про ту дівчину, Єгор спритно нахилився до ночов, зачерпнув великою долонею, мов ковшем, чистої води й хлюпнув нею на Зіньку.
— А це тобі здачі даю. А це ще й на.додачу. Зінька скрикувала від холодних краплин, сміялась:
— Ой що-бо ти?.. Не смій більше! Всю воду розхлюпав, нічим буде й квіти домити.
— Ну не буду вже, не буду,— сказав примирливо Єгор, позираючи на сонце.— Заговорився з вами, а в мене ще є інші справи. Так отож дивися, Ольго, роби все так, як тобі раджу. Прощавайте!
— Ходи здоров! — відповіла Зінька, оглядаючи ного ставну постать і широкі плечі.— Гарний він парубок, добрий. Серцем чистий. Ми з тім змалечку дружимо.
Та нічого не говорила і навіть не дивилася йому вслід Ольга, бо те, що почула з її вуст про Катерину, не давало спокою, тривожило серце й душу, завдавало болю.
— Зінько, ти краще його знаєш... Скажи, він справді має якусь Катерину?.. Хто вона? Ваша слобідська?
Зінька відчула одразу, що творилося зараз в душі подруги. "Навіщо їй розпитувати про Катерину? А очі... Боже мій, скільки в них болю й муки!" Зінька, взявши горщик з рясною геранню, спитала:
— Ти його дуже любиш?
Ольга дивилася їй просто в очі. їй не хотілося кривити душею, але вона й сама не розуміла як слід того нового, незнаного досі почуття, що народжувалося в ній, що порушувало її спокій, примушувало серце часом солодко завмирати, будило мрії крилаті й водночас сповняло її смутком, болем і стражданням отаким, як зараз. Можливо, це і є любов? Але звідки їй про таке знати, коли вона ще нікого в житті не любила. Тому зараз так схвильовано Ольга дивиться в обличчя досвідченішій і старшій за неї Зіньці.