Взявши за лікоть, Аомаме крутнула чоловікове плече. Спочатку тиснула повільно, потім налягла дужче. Було ясно, що чоловік відчував біль. Будь-хто на його місці застогнав би. А він і голосу не подавав. І ритму дихання не змінив. Навіть не скривився. "Видно, витривалий", — подумала Аомаме й вирішила перевірити, як довго він витримає. Коли вона приклала ще більшу силу, суглоб лопатки глухо тріснув. Так стукає стрілка, коли поїзд переводять на іншу колію. На мить чоловік спинив дихання, але відразу повернувся в норму.
— Лопатка страшенно чимось забита, — пояснила Аомаме. — Але зараз вона вивільнилася. Потік крові відновився.
Вона застромила палець глибоко під лопатку. Колись ці м'язи були м'якими, тож якщо усунути їхню застояність, то вони відразу стануть здоровішими.
— Здається, мені дуже полегшало, — тихо сказав чоловік.
— І біль, напевне, помітно відчувався.
— Не настільки, щоб був нестерпним.
— Я також загалом витривала, однак від подібної процедури над собою, гадаю, закричала б.
— У багатьох випадках один біль під впливом іншого зменшується й обидва взаємознищуються. Відчуття — це річ відносна.
Аомаме приклала руку до лівої лопатки, намацала кінчиками пальців м'язи й переконалася, що вони були приблизно в такому ж стані, як на правій лопатці. Вирішивши перевірити, наскільки біль — відносна річ, вона сказала:
— А тепер попрацюю з лівою лопаткою. Напевне, відчуєте такий самий біль, як на правому боці.
— Я повністю покладаюся на вас. Про мене можете не турбуватися.
— Значить, можна не церемонитися?
— Не треба.
У тому самому порядку Аомаме виправила суглоб і м'язи навколо лівої лопатки. Як і було велено, без особливих церемоній. Якщо вона на таке зважувалася, то без жодного вагання найкоротшим шляхом досягала мети. Однак цього разу чоловікова реакція виявилася ще холоднокровнішою, ніж у випадку з правою лопаткою. Він досить природно сприйняв біль і тільки прогундосив щось у глибині горла. "Гаразд, подивлюся, скільки він витримає", — подумала вона.
Аомаме по порядку розім'яла чоловікові м'язи. Всі важливі точки зберігалися в контрольному списку її пам'яті. Вона могла пройти машинально цим маршрутом. Як здібний, безстрашний вартовий, що з кишеньковим ліхтариком у руці обходить серед ночі будинки.
Більшою чи меншою мірою кожен м'яз був чимось забитий. Як земля після жахливого стихійного лиха. Багато водних шляхів було загачено, греблі зруйновано. Звичайна людина, потрапивши в такий скрутний стан, не змогла б встати на ноги. І, можливо, навіть дихати. Міцне тіло й сильна воля підтримували цього чоловіка. І хоча він учинив мерзоту, Аомаме несамохіть відчула професійну повагу до його здатності мовчки переносити великий біль.
Його м'язи, одні за одними, вона щипала, силоміць ворушила, до крайньої межі згинала і розтягувала. І тоді щоразу суглоб глухо тріщав. Аомаме знала, що така процедура близька до катування. Досі вона розім'яла м'язи багатьом атлетам. Завзятим хлопцям, добре обізнаним із фізичним болем. Однак кожен з таких здоров'яків у певний момент під її руками обов'язково зойкав або видавав щось схоже на зойк. А цей чоловік ні разу не простогнав. Отакої! Але, судячи з того, що на його шиї виступав піт, можна було здогадатися, що він таки відчував біль. Потом почала вкриватись й Аомаме.
На розминання м'язів спини пішло приблизно півгодини. Після того, передихнувши, Аомаме витерла рушником піт на чолі.
"От дивина! — подумала вона. — Я прибула сюди, щоб убити його. У сумці маю спеціальну тонку плішню. Якби я приклала кінець голки у відповідне місце на його шиї й натиснула на її рукоятку, то на цьому все скінчилося б. Навіть не знаючи, що з ним сталося, чоловік умить утратив би життя й перемістився б в інший світ. І в результаті його організм звільнився б від усіх болів. Однак я, докладаючи всіх зусиль, намагаюсь хоч трохи зменшити страждання, яких він зазнає в цьому світі".
"Мабуть, тому, що мені доручили таку роботу, — думала вона далі. — Я мимоволі, з усіх сил стараюсь її виконати. Така в мене людська вдача. Якщо мені доручають довести до норми проблемні м'язи, то я беруся до такої роботи з великим запалом. Так само, якщо треба вбити певну людину й для цього є підстава, я й це роблю завзято.
Але, ясна річ, виконати два завдання одночасно не можна, їхні цілі суперечать одна одній, а методи виконання не мають нічого спільного. Тому за одним разом вдасться зробити тільки одне. Зараз я намагаюся хоч трохи повернути чоловікові м'язи в нормальний стан. Я зосередилася на цій роботі, мобілізувавши всі свої сили. А як закінчу її, то подумаю, що робити далі".
Водночас Аомаме не могла стримати своєї цікавості до незвичної хронічної хвороби цього чоловіка, до його здорових, досконалих м'язів, яким вона завдає великої шкоди, до його сильної волі й міцного організму, що дає йому змогу переносити страшний біль, отриманий як розплату за подаровану благодать. Аомаме хотіла побачити, що зможе зробити для нього і як його організм на це відреагує. Це була як професійна, так і особиста цікавість. "Якби я зараз його вбила, то мусила б негайно звідси забиратися, — думала вона. — І якби надто швидко скінчила роботу, то охоронці в сусідній кімнаті, можливо, щось запідозрили б. Адже я їх попередила, що процедура забере принаймні годину".
— Половину роботи закінчено. Перейдемо до другої половини. Можете лягти навзнак? — спитала Аомаме.
Як здоровенна морська риба, яку хвилі викинули на берег, чоловік поволі перевернувся навзнак.
— Біль невпинно відступає, — глибоко видихнувши, сказав він. — Дотепер я такого успішного лікування не зазнавав.
— Ваші м'язи зазнали шкоди, — сказала Аомаме. — Досить серйозної, з невідомої причини. Пошкоджені частини я намагаюся повернути якомога ближче до нормального стану. Це не просто й супроводжується болем. Але до певної міри мені це вдається. Ваші м'язи доброї будови, а ви можете зносити біль. Однак, що не кажіть, це часткове, а не загальне лікування. Воно не дає радикального вирішення проблеми. Поки причина хвороби залишатиметься невідомою, її симптоми не раз повторюватимуться.
— Я розумію. Проблема не вирішиться. Те саме не один раз повторюватиметься і щоразу стан здоров'я погіршуватиметься. Але якщо навіть таке часткове лікування хоч трохи зменшить біль, я буду вважати себе щасливим. Наскільки — ви, мабуть, не здогадуєтеся. Бо я навіть думав вживати морфій. Але стримався. Адже тривале вживання таких препаратів руйнує функції мозку.