Про кінець душевного стану, що зветься юністю

Харуки Мураками

Харукі МУРАКАМІ

ПРО КІНЕЦЬ ДУШЕВНОГО СТАНУ, ЩО ЗВЕТЬСЯ ЮНІСТЮ

Оповідання

Скінчилася молодість.

Чогось трохи боязко, коли бачиш такий початок, хіба ні? Мені також страшно. Але в будь-якому разі нічого не поробиш, раз уже вона скінчилася. Скоро сорок, і, якщо нехтувати фізичними вправами, обвисатимуть боки. За зубами я доглядаю нині також ретельніше, ніж колись. Коли випиваєш із молодою дівчиною, слід наново усвідомити потребу втримуватися від повчань. Джим Морісон, який колись був нашим ідолом, уже давно помер, а Брайан Вілсон добряче погладшав через залежність від кокаїну. Подруги одного зі мною або близького покоління повиходили заміж, у багатьох є діти, і ніхто вже не хоче зі мною розважатися. Хоча, навіть якщо й спробувати поговорити з молодою дівчиною, то чомусь "спільних" тем для розмов знайдеться небагато, натомість западатиме чимало пауз у розмові. Так, настає середній вік. Незалежно від того, подобається це тобі чи ні.

Зараз у мене і черевця ще немає, і вага майже не змінилася зі студентських часів, і волосся, на щастя, густе. Здоров'я — моя перевага: я жодного разу не хворів. Та все одно вік бере своє. Це природно. Роки вони і є роками. Якщо раптом роки перестануть виконувати свою функцію років, система Всесвіту порине в хаос. Тому я і не вважаю це сумним. Принаймні на сьогодні. Мені здається, що нехай воно буде так, як є. Думаю, що, мабуть, із цим нічого не поробиш.

Якщо б хтось сказав мені ще раз стати двадцятилітнім, то я передовсім подумав би, як це тяжко. Мені здається, що такі речі також — хоч свого часу і було цікаво — краще знову не повторювати. Я не хочу таким чином озиратися в минуле. Є минуле і є теперішній я. Але зараз існую я теперішній, а не я колишній. Мені не залишається нічого іншого, крім одного: вміло мати справу із собою теперішнім.

Напевно, критерій — коли скінчилася юність — у кожної людини свій. Є, мабуть, люди, у яких вона скінчилася непомітно і раптово, а є, вочевидь, і такі, котрі мають на руках чітке підтвердження — у такий-то момент часу.

Нещодавно я зустрівся зі старим другом, і він раптом сказав:

— Останнім часом я дуже добре відчуваю, що моя юність уже скінчилася.

— Це чого?

— Ну, дивись, у мене є син. Йому шість років. І коли я дивлюся на нього, то інколи мені спадає на думку таке: він ростиме, зустрічатиметься з різними жінками, закохуватиметься, любитиме їх — таких приємних речей, мабуть, буде багато. Але мені такі речі вже недоступні. Хоча колись і були в моєму житті. Та вже не буде. Дивно, але, словом, я просто заздрю. Подальшому життю сина.

— А що, як просто зараз у когось закохатися? — кажу я.

— Нічого не вийде. Здоров'я вже не те, до того ж, якщо, наприклад, я так і зроблю, то відповідний настрій знову до мене не повернеться, — каже він. — Тобто, інакше кажучи, кінець моєї юності — це саме така річ.

— Ти зрозумів, що юність скінчилася, коли почав заздрити синові?

— Так.

А я відчув, що молодість позаду, в тридцять років. Я й тепер добре пам'ятаю ті події. І можу їх детально описати. Я вечеряв в одному розкішному ресторані в Адзабу (заст. район Токіо, зараз належить до району Мінато) із вродливою дівчиною. Хоча насправді ми вечеряли не вдвох — нас було четверо. Відбувалася робоча попередня нарада, геть позбавлена романтики. Цього дня я вперше зустрівся з нею.

Я дуже здивувався, коли кинув на неї погляд. Бо вона була точною копією дівчини, яку я знав колись. І обличчя, і враження, яке справляла, і манера сміятися. Колись я був закоханий у цю дівчину, і все дійшло до не дуже й поганого моменту, але чомусь ми розійшлися, і потому вже не зустрічалися. Я не знаю, що вона зараз робить…

І вона справді була точною копією цієї дівчини. Я, розхвилювавшись, пив вино, їв паштет, сьорбав суп. Мені здалося, що минуле повернулося. І не має значення, що з цього вийде, такі речі приємні. Принаймні непогані. Подібний досвід мав — як у знайомій грі.

Всю вечерю, під час якої відбувалася робоча попередня нарада, я зрідка дивився в її бік. Я кидав погляди, аби ще раз переконатися у тому, як саме вона розмовляє і як їсть салат. Чим більше я дивився на неї, тим більше вона нагадувала мою колишню дівчину. Схожа надзвичайно, так, що аж у грудях почало боліти. Однак була набагато моднішою, зокрема і з огляду на свій вік, і вбрання, в яке була вдягнена, і косметика, і зачіска, і поведінка, — усе було розкішне. Я подумав, що й та моя дівчина, ставши старшою, певно, така ж.

Вечеря завершилася. Принесли десерт, і ми перейшли до кави. Робоча розмова майже вичерпалася. Було зрозуміло, що надалі мені, мабуть, не доведеться з нею зустрітися. Хоч я особливо й не хотів ще раз із нею зустрічатися. Хай би якою вона була схожою, годі й говорити, що вона і моя колишня дівчина — різні люди. Це просто досвід, з яким зустрічався колись, ілюзія. Хоч мені і було доволі приємно разом із нею повечеряти, але й тільки. Це не те, що повторюється багато разів. Раптово зустрівшись, така річ має зникнути.

Я добре це збагнув. Мені виповнилося тридцять, і подібна логіка була мені зрозуміла. Водночас я подумав, що не хочу, аби все скінчилося саме так.

— Слухайте, Ви — точна копія дівчини, яку я знав колись. Це просто неймовірно! — сказав я їй насамкінець. Я не міг цього не сказати, хоча й не обов'язково було. Як тільки вимовив, то сам пожалкував про те, що сказав.

Вона усміхнулася. Її усмішка була прекрасною. Її усмішка була довершеною. І відповіла:

— Чоловіки часто так кажуть. На мою думку, дотепний спосіб вираження. — Вона сказала це так, як слова з якогось фільму.

"Та ні, немає тут нічого дотепного, я і не думаю до тебе залицятися, ти справді точна копія тієї дівчини," — ось що я хотів сказати. Але не сказав. Що б я не мовив, зрештою, все було б марним. Нічого не поробиш! І тому я мовчав. Тим часом змінилася й тема розмови…

Не можна сказати, що я розсердився чи мені стало неприємно через те, що вона сказала. Я просто змирився. І навіть зрозумів її почуття. Мабуть, вона багато разів чула подібні речі й доти. Оскільки ж була гарною, чарівною дівчиною, певно, довелося втрапляти і в надокучливі, і в неприємні ситуації. Я розумів також і те, що гарна, чарівна дівчина часто потрапляє у неприємні ситуації. І тому й гадки не мав у чомусь її звинувачувати. Однак тоді, за столиком розкішного ресторану в Адзабу, щось усередині мене зникло. Я певен цього. Певна беззахисність, яка живилася моєю тривалою вірою й моїм життям, щось подібне до неконтрольованої незахищеності без пункту про можливість резервування, відійшло, щезло в одну мить через сказані нею слова. Дивно, але я навіть у найтяжчі часи, ретельно оберігав це в собі, аби не ятрити рану. Складно пояснити, чому аж так ретельно оберігав. Звичайно, колись я любив цю дівчину. Та це в минулому. І тому, інакше кажучи й абсолютно щиро, весь цей час я ретельно оберігав не її, а пам'ять про неї. Свій певний душевний стан, який відповідав їй. Душевний стан, який може виникнути лише в певний момент часу за певних обставин — ось що насправді зникло в одну мить. Унаслідок цього короткого діалогу з нею, за кілька секунд.