Приморською мевою над суворим Балтом росла молоденька Рогніда, донька Рогволодова. Як хвиля морська, вільна, як ранок весняний, приваблива. Як справжня норманка — не знаючи над собою жодного пана. Бо і сам батько Рогволод, вікінг вільний, сміливий, пишався донькою-красунею. Радів, бачачи Рогніду свою нескротною, як море.
— Варязька кров! — всміхався з-під сивого вуса. І сам доньку навчав оште...