Спало блакитне нерушенеє море під небом блакитним ясним.
Сонце його цілувало, скелі над ним золотило, не зграбні яри проміж скель запинало синястим серпанком.
Велетень-море тільки край берега дихало тихо-претихо.
Враз на крайнебі з’явилася хмарка: така невелика, мізерна, немовби клубок або жмут немитої білої вовни.
Злякано вітер пурхнув по землі й поверх моря, звістку кругом даючи про ненавис...