— А хто ж ій не давав? — тут уже Василь обурився.
— Таж я сам, ще коли ми були студентами, переказував їй запрошення редактора газети "Пролетарська правда", щоб прийшла, там її посада чекала. Не прийшла.
— Чому?
— А спитай її. Журналіст заб’є в ній письменника, щось отаке собі вимізкувала. Досі виробилась би… Я знаю одного пролетарського письменника, що батько його мав п’ятсот десятин землі. Другий — син власника цукроварні, третя з офіцерського роду… То дрібниці, напиши тільки талановитий твір, сучасний… а не тримайся обома руками за старе. Життя треба брати за роги, бо воно тебе візьме на роги. А ця вилізла із своєю куркулькою й християнською мораллю! Ох, і не люблю ж таких кислятин!
Не зважаючи на таке Василеве обурення, Микола переповнений ніжністю до Гаїни Сай, слухаючи ці слова. На це він каже:
— Чи скоро бачитимеш ти ту колеґу-вчительку? Запитай її, все таки, про адресу. Я цими днями ще зайду... або може краще вкинь листівку, бо маю багато різних справ перед від’їздом.
— Добре, добре, — вже пересівся Василів гнів. — Цікаво буде послухати від тебе, як то вона тебе виставить…
А келія Василева все таки вузесенька!
8
Купила! Зіна купила з усіма потрохами! За те, що вона гарно говорила про Гаїну, Зіна вимагає покори й підданства.
Після того, як Гаїну викреслили із списків місцевого комітету письменників, їй уже й не було чого заходити до Дому літератури. Новини доходили до неї в Зіниній інтерпретації. І от раз Зіна каже, що вона не бачить Гаїниної вдячности. Та за що?
— Цікаво знати, чи те, що на твою думку гарне, справді було гарне? — запитала вона Зіну. — І як хочеш знати, то я нічиїм васалом не збираюся бути.
— То як? — аж розгубилась Зіна. — Скільки раз я за тебе заступалася, — і це така вдячність? Як хочеш ти знати, то от що я тобі скажу. Ти поводишся по-дурному. А я тобі пораджу: коли почуваєш, що хтось хоче бути зверхником, — мовчки використовуй добрість зверхника. Удавай, що нічого не тямиш, не бачиш…
Ти тільки попробуй цю тактику, побачиш, як усе тобі добре піде...
— То це якийсь февдалізм! — вирвалося у Гаїни.
Так от чому у Зіни на лиці застигла та її посмішка!
Як мило всміхається вона до голови Літфонду, а він же її так безцеремонно ганяє! Принижує, як тільки знає. Зате — і їй перепадають "блага": екскурсії, курорти, відрядження…
— То це ніхто не має права тримати свою гідність високо, бо позбудеться й того, що має? То як? У одному колективі вчора всі були рівні, а сьогодні є вищі й нижчі? Можновладні й безправні?
— Ну, то сиди на гальорці, а я хочу бути в перших рядах… а може й у президії, — шпигнула Зіна.
Це правда. Гаїна при найменшому косому погляді в її бік знічується, замість мило всміхатися та не помічати косяків, відходить. Ну, то вона опинилась на гальорці, а тепер уже й з гальорки випхали. Це правда. Відбулася якась хемічна зміна і вилилась уже в тверду форму розшарування. Пускає парості сумнів, чи вико-ріниться коли клясовість, як у такому малому середовищі, за найкоротший час, розквітла справжня кастовість.
Проте ж Зіна ще не стала таким великим цабе і Гаїна може ще сказати:
— Слухай, Зіно! Чи знищене визискування людини людиною в духових проявах, коли я маю підлабузнюватися навіть до тебе? Ти ж моя товаришка, а хочеш уже, щоб я стала в тебе васалом! Ще вчора ми спільно переживали, що нас не друкують, а сьогодні ти видрукувала пару віршиків, дали тобі ті переклади, допустили на новорічний бенкет, — і "ги вже вимагаєш від мене підданства? І я до тебе повинна примильно всміхатися? І не посміти сказати того, що я сказала?
Зіна ображено відказала:
— Я тобі тільки раджу... Як хочеш знати, то посмішка — теж зброя. І дуже могутня. І вона нікому не шкодить.
— Ні, вона шкодить, — уперлась Гаїна. — Потрібна непримиренність, а посмішка її змазує. Потрібен дух незалежности, що диктує душі вчинки. Потрібні, щоб протиставитися великому злу, а те зло, мов грибок, поширюється на всі звиви мозку.
— Яке ж тут зло? — знизує плечима Зіна.
— Та таке, що у своїй власній голові боятимешся подумати індивідуальну думку, не з плякату й не з газетної передовиці. Лише подумати не наважишся, а не то, що її обстоювати. То тоді загниє, завмре все життя, не буде протікати чиста вода… Зрештою, я не проти посмішки, якщо вона не підлабузницька.
Тут уже Зіна починає всміхатися, тільки не примильно, а глумливо. Вона вже не раз чула ці Гаїнині маячення.
— Знов ти із своєю християнською мораллю. "Зло", "добро"… А тут треба використовувати кожну можливість, щоб відстояти своє місце й не датися, — бо зіпхнуть! Треба боротися за себе! І з такою дурною філософією ти нікуди не заїдеш…
Нехай, — думає Гаїна. — Я порошина, не маю сили воювати із брилами за свої думки. Але я хочу їх мати. І перший вияв цього — в духовій незалежності. Нехай будуть дурні й смішні мої думки, нехай "християнська мараль", — як уже не раз із мене насміхалися. Але вони — мої!
І так Гаїна з Зіною посварилися. Не на особистому ґрунті, а принципово, за посмішку. Зіна думає, що вона має геніяльну тактику, а Гаїна не може позбутися своєї "дурної філософії"…
9
Принаймні, хоч одно добре. Дістав Микола призначення на південь України. Він так уже зрісся із степовим царством Атея, що йому не складало ніяких труднощів уявляти на канві археологічних звідомлень живе життя, як воно протікало дві з половиною тисячі років тому в степах.
А житиме й працюватиме він у Ґерросі. Це тепер зветься селом Кам’янкою. Ця Кам’янка — у найближчому сусідстві з Кам’янськими кучугурами, знаменитим у археології Кам’янським городищем. Це — площа, більша розміром за грецьку колонію Ольвію, і займає щось із дванадцять кілометрів.
Ці піскові кучугури вже кількома наворотами дослі-джувалися й розкопувалися, починаючи ще з минулого століття. Тепер уже картина більш-менш ясна. Це — місто епохи великих царських могил V-ІІІ-го століть до нашої ери і розташоване воно якраз. у центрі цих могил. Ось і на мапі видно, що три найбільші могили — Чортомлик, Солоха і Башмачка — обступили Кам’янське городище. Це й було осереддя, центральна територія саїв, простору від Дону до Дунаю. Там же десь і та Гілея, де була господинею жінка-змія, прабабка скитського роду. Ото тут десь у лісистій Гілеї й зав’язався її роман із Гераклом...