Наче цвіркун заспівав у камері — то автоматика увімкнула мотор, і двері зрушили з місця.
— Прощавайте, — сказав Артур.
Жінки міцніше притислися до нього. Отвір вужчав. Оце вже лишалася тільки щілина. І враз мотор замовк. Щілину затулила чорна постать. Знову заспівав цвіркун — двері пішли вбік.
— Божевільні! Назад!
То був Чорний Джеф. Хто й думав, що має таку тигрячу силу: ще й двері до кінця не розчинилися, а він уже висмикнув Мар’ю і Ліліан із камери і повикидав у салон. Розлючений Артур вистрибнув сам, зіткнувшись із Джефом груди в груди.
— Ледве встиг!.. — видихнув Джеф. — Ви! Люди!!!
— Не заважай! — гримнув Артур. — Нащо ти заважаєш?! Я наказую...
Джеф закричав:
— Хіба ви не чули виклику з бази?!
— Якої бази?.. — Лі сіла на стілець.
Серце билося кволо, неповно, і, як завжди, не вистачало повітря.
— Виклику не було, — сказав Артур.
Він був поруч із камерою, очі його не слухалися і пильно зиркали то в отвір, то на пульт. Джеф перехопив ті погляди і одним рухом стрибнув до пульту і натис кнопку. Дверцята щільно затулили пройму.
— Як же це ви. Був виклик! Мар’є!
— Не було.
— Лежав, дрімав, Лі стогнала уві сні, потім, здається, вийшла...
— Але ж електросон!..
— Ні. Ми його з Родіоном вимкнули ще опівночі. Отож лежу — і враз думка: негайно до Центрального, виклик з бази!
І тієї ж миті заблимали зелені вогники і переривчасто заголосив дзвоник: Земля на зв’язку! Лі підхопилася на ноги і від того зусилля мало не знепритомніла. Джеф перехопив її тіло — тільки коліна стукнули об підлогу.
Артур миттю опинився біля пульта, Родіон, розчахнувши двері, стрибнув до радіоапаратури... Мар’я сновидою дістала з аптечки інгалятор, піднесла до обличчя Лі, потім до свого. Лі захекано вимовила:
— Може, це снилося?.. Мар’є! Шлюзова камера — вона замкнена? Мар’є! Що Артур? Він на вахті!.. Що я верзу... Мар’є, слухай, мені снилося... Змова, змова, божевілля, я хотіла всіх повикидати, щоб тільки Артур зостався...
— Бідна моя Лі!
Чорний Джеф металево-голосно сповістив Родіонові:
— Цих трьох осіб я щойно витягнув із шлюзової камери. Під проводом Артура вони якраз викидалися у Простір.
Тіло Родіона напружилося, руки вп’ялися у панель — усі чекали його реакції, і ось він, тяжко усвідомлюючи почуте, повів головою в бік Артура... Але не встиг нічого сказати — гримнули гучномовці:
— "...по той бік Сонця... дорогі земляки... Небо!.. Небо..."
Накотилися перешкоди, ніби якісь надпотужні випромінювачі транслювали на всю Систему скрегіт і брязкіт поєдинку космічних драконів. Люди зблідли:
— Немає нам щастя та й нема!.. — зойкнула згорьовано Мар’я. — Тепер ще знайшлися земляки по той бік Сонця... Що то було?
Джеф мовчки занурився в радіоапаратуру. Він лише нагадав, жартуючи, про той одвічний клятий бутерброд, який неодмінно і завжди падає тільки маслом униз. Того жарту ніхто не підтримав або й не почув. Здалеку, згасаючи, прожебоніло:
— "Небо... Я Земля... радіограми ІКРС... Небо!.."
А тепер було схоже, ніби у зворотному записі транслювали "Половецькі танці".
І раптом залягла мертва тиша.
Джеф озирнувся до всіх. Люди дивилися на нього, як на бога. Тільки Артур не дивився на нього — заплющивши очі, командир ледь помітно погойдувався вперед і назад.
Джеф, порпаючись в апаратурі, підняв пальця — закликав до тиші. Чітко і лунко, як із сусідньої кімнати, пролунав чоловічий голос:
— "...Використайте все наявне пальне і відірвіться від антиракети. Під час прискорення скорегуйте свою траєкторію таким чином", — радіо переказувало дані для корекції, автомати писали, люди слухали, але ще нічого не зрозуміли. — "...Нова траєкторія пройде по параболі поза Сонцем. На той час ІКРС надішле навперейми "Сонячному" експедицію і ракету-танкер із пальним і вантажем життєзабезпечення. Зустріч відбудеться за вісім місяців. За нашими даними, виробництво атмосферного газу і резерв продовольства на "Сонячному" вичерпаються за два з половиною місяці. Через це для врятування життя членам екіпажу необхідно вдатися до анабіозу. Сполучення електросну з передбачуваними фармацевтичними засобами забезпечать вам восьмимісячний анабіоз без суттєвих органічних ушкоджень. Це дозволить скоротити витрати кисню вчетверо і розтягти їх до зустрічі з рятувальною експедицією. Протягом цього періоду треба щомісяця прокидатися для підживлення організму. Від сьогодні і надалі радіомаяк "Сонячного" повинен працювати безперервно на зумовлених хвилях, живлячись від сонячних батарей.
Спорядження рятувальної експедиції ІКРС розпочато. Люди вірять у ваше щасливе повернення. Бажаємо вам успіху, здоров’я, непохитної волі до перемоги. До зустрічі по той бік Сонця, дорогі земляки! Небо! Небо! Я — Земля! Повторюємо текст радіограми ІКРС..."
Прослухали ще раз.
Сиділи мочки, лаштувалися слухати втретє, але Родіон опам’ятався. Вимкнув прийом. Підвівся. Кошлато насупився, здавалося, що в нього від рішучості потріскували суглоби.
— Увага. Артуре. І всі. Оголошую Загальну раду. Заперечень немає?
Всі мовчали.
— З причини нервового виснаження Артура пропоную командування кораблем до входу в анабіоз передати мені. Хто має заперечення — кажіть.
Артур озирнувся від пульта і похмуро оглянув колег. Джеф і Мар’я сказали:
— Заперечень немає. Родіон продовжив:
— Кожна змарнована хвилина зменшує наші шанси. Джефе, передай підтвердження на Землю. Мар’є, на найближчу годину ти наш керівник і вчитель. Дій! — Не втримався — засміявся: — От бачите, як усе просто!
Сміх його був дивний — так сміються люди, коли зустрічаються з новим лихом, що його вже не здатні подолати.
Ще приголомшені, ще мовчазні, люди почали працювати. Родіон і Артур заправляли автоматиці дані для— корекції і для довготривалої програми, що за нею житиме "Сонячний" протягом восьми місяців. Мар’я командувала, пілоти клацали клавіатурою.
Після душів вбралися у теплі нічні ко’мбінезони. Мар’я сіла біля стінної амбулаторії, і кожному зробила ін’єкцію. Останньою вона вколола себе.
І тоді розпочався сніданок. Жували собі мовчки. Мар’я зауважила:
— Заляжемо усі в сплячку, як ведмеді!
Артур буркнув, не глянувши:
— Чом радієш? Чого ви всі радієте? Дістали один шанс проти одного.