— Га-га-га-га! — зареготав Родїон.
Він глянув собі під ноги.
До цього не можна звикнути: зірки під ногами і зірки над головою. Зорі з усіх боків. Чорна порожнеча, а в ній — срібні кульки, сріблястий і блакитний порох, білуваті спіралі туманностей, сиво-прозоре клоччя Чумацького шляху.
І ще там була осібна червона кулька. Марс. Родіон зиркнув убік — голуба краплинка Землі пульсувала неподалік Сонця. Подивився під ноги — світився Марс. Повів ногою і накрив Марс носком черевика. Одвернув ступню — планета вигулькнула знову. Родіон засміявся, як хлопчик, і озирнувся довкола.
— Велично, що й казати. Невже все оце належатиме людям?
1976