Бежеарс. Схоже, що ще більше засмучу вас, графе, замість того, щоб заспокоїти, але ж чесноти вашої дружини...
Граф (гнівно). А її чесноти — це лише ще один злочин. Так скривдити мене та приховати обман за личиною благопристойного життя! Протягом двадцяти років мати репутацію високоморальної та благочестивої жінки і тому користуватися загальною повагою та пошаною і саме через таку свою ангельську поведінку звинувачувати лише мене одного у всіх помилках, зроблених внаслідок моїх так званих легковажних примх!... Від усього цього моя ненависть до дружини та до цієї особи тільки збільшується.
Бежеарс. Що ж, по-вашому, вона мала робити, навіть якщо припустити, що вона винна? Чи існує на землі така провина, яку не можна було б спокутувати двадцятирічним каяттям? Хіба ви самі такі вже бездоганні? А як же юна Флорестина? Ви називаєте її своєю вихованкою, але ж насправді вона вам ближча...
Граф. Так нехай вона стане моєю помстою! Я обміняю всі мої володіння в Іспанії та передам їй. Три мільйони золотом вже надійшли з Веракруса. Це буде її приданим, але я дарую його тобі. Лише допоможи мені підняти за цей дарунок непроникну завісу. Візьми ці гроші, освідчись їй, зроби вигляд, що отримав спадщину від якогось далекого родича.
Бежеарс (показуючи чорну пов'язку на свої руці). Бачите? За вашою порадою я вже ношу траур.
Граф. Тільки-но король дозволить мені обміняти землі в Іспанії на маєтки у Франції, я знайду спосіб увести вас обох у права володіння.
Бежеарс (жваво). Я відмовляюся. Невже ви вважаєте, що я, опираючись тільки на якісь сумнівні підозри, братиму участь у пограбуванні спадкоємця вашого імені, найгідні-шої молодої людини? Слід визнати, гідність у нього є...
Граф (роздратовано). Ви хочете сказати, що він більш гідний, аніж мій покійний син? Усі так вважають. І це мене дратує ще більше!..
Бежеарс. Якщо ваша вихованка погодиться одружитися зі мною, і ви з вашого неймовірно великого багатства дасте їй ці три мільйони золотом з Мексики, я ніколи не погоджуся взяти їх собі, хіба що у шлюбному контракті вони будуть означені як дарунок від мого серця, що кохає її.
Граф (обіймає його). Вірний та відданий друже! Якого ж чоловіка обрав я для своєї доньки!
СЦЕНА VII Сюзанна, граф, Бежеарс.
Сюзанна. Ось, графе, скринька з коштовностями. Тільки роздивляйтеся не дуже довго, щоб я могла повернути її на місце до того, як графиня встане.
Граф. Сюзанно, скажи, щоб без мого дзвінка ніхто сюди не заходив.
Сюзанна (убік). Негайно розповім про це Фігаро. (Іде.)
СЦЕНА VIII Граф, Бежеарс.
Бежеарс. Що ви плануєте робити з цією скринькою?
Граф (дістає з кишені браслет, оздоблений діамантами). Я не хочу більше приховувати від тебе подробиці того безчестя, яке було мені завдане. То ж слухай. Якийсь Леон Асторга, мій колишній паж, на прізвисько Керубіно...
Бежеарс. Я знав його, ми разом служили в одному полку, тому самому, де я завдяки вам зробився майором. Але ж він загинув майже двадцять років тому.
Граф. Саме на цьому й ґрунтуються мої підозри. Він насмілився покохати графиню. Мені здавалося, що вона теж захоплювалася ним. Я вивіз її з Андалузії та влаштував у свій полк. Через рік після народження сина... якого мене позбавив цей клятий бій (прикриває очі руками), я був призначений віце-королем у Мексику. Як ти думаєш, друже мій, де моя дружина вирішила оселитися: у Мадриді, в моєму севільському замку чи, врешті-решт, у розкішному замку Агуас Фрескас? Вона обрала кепський замок Асторга, зубожілий маєток, який я придбав у батьків пажа. Саме тут вона вирішила провести три роки, поки я був відсутній: саме тут вона дала життя... (чи то через дев'ять, чи через десять місяців) цій огидній дитині, яка так схожа на підступного пажа! Колись давно художник, який писав мій портрет для браслета графині, заявив, що цей юнак дуже вродливий і він хотів би написати його портрет: це одна з найкращих картин у моєму кабінеті.
Бежеарс. Так... (опускає очі) портрет настільки вдався, що ваша дружина...
Граф (пожвавлено). Ніколи не дивиться на нього? Так от, з того портрета я замовив ось цю мініатюру для точнісінько такого ж браслета, який мав зробити її постійний ювелір. Зараз я підміню браслет з моїм зображенням браслетом із зображенням того пажа. Ти розумієш, що коли вона промовчить, це буде для мене найпереконливішим доказом. Якщо вона нічого не скаже, це стане неприємним поясненням мого безчестя.
Бежеарс. Якщо ви бажаєте знати мою думку, то я не підтримую вашого плану.
Граф. Чому?
Бежеарс. Честь не дозволяє вдаватися до таких заходів. Якби якийсь випадок, щасливий чи нещасний, відкрив вам якісь факти і ви б надали їм особливого значення, я б міг вас зрозуміти. Але розставляти пастки! Нападати ззаду! Будь-яка, хоч трохи порядна людина відмовилася б від такої переваги над своїм найзапеклішим ворогом.
Граф. Вже пізно відступати: браслет готовий, портрет пажа вже в нього вставлений...
Бежеарс (бере скриньку). Честю вас заклинаю...
Граф (діставши браслет із скриньки). Ах, мій любий портрете, ти в моїх руках! Принаймні мені буде приємно прикрасити ним руку своєї доньки, яка у сто разів більш гідна носити його! (Кладе в скриньку інший браслет).
Бежеарс (робить вигляд, що намагається завадити. Кожен тягне скриньку до себе; Бежеарс спритно відчиняє потаємне відділення, сердито мовить). Ну ось! Замок зламався!
Граф (розглядає скриньку). Ні, просто наша сутичка допомогла відкрити одну таємницю. У потаємному відділенні купа паперів!
Бежеарс (починаючи знову штовханину з графом). Сподіваюся, ви не станете зловживати...
Граф (нетерпляче). Хіба не ти тільки-но сказав: "Якби якийсь щасливий випадок відкрив вам нові факти, і ви б надали їм: особливої уваги, я б міг вас зрозуміти..." Випадок надав їх мені, і я планую прислухатися до твоєї поради. (Вириває папери).
Бежеарс (палко). Клянуся усім щастям мого життя, я не хочу бути співучасником такого злочину! Покладіть папери на місце, пане, або я піду. (Відходить. Граф тримає папери, читаючи їх. Бежеарс скоса позирає на нього та непомітно радіє.)
Граф (гнівно). Більше мені нічого не треба. Поклади решту на місце. А це я залишу собі.