Леон (сідаючи). Що ж, пане, я чекаю...
Бежеарс. О, як ви шкодуватимете про те, що дали волю своєму нерозсудливому гніву!
Л е о н. Це ми ще побачимо.
Бежеарс (демонструючи холодну гідність). Леоне! Ви кохаєте Флорестину, я вже давно помітив це... Поки був живий ваш брат, я вважав марною справою допомагати нещасній любові, яка все одно ні до чого б не привела. Але коли та фатальна дуель позбавила його життя, а ви посіли його місце, мені спало на думку використати увесь свій вплив на вашого батька, щоб допомогти вам з'єднати своє життя з тією, яку ви кохаєте. Я всіляко намагався впливати на нього, але всі мої зусилля розбивалися об його незламну затятість. У розпачі від того, що він відкидає план, який, на мою думку, мав усе владнати задля загального благополуччя... Пробачте, мій юний друже, я змушений засмутити вас, але зараз це вкрай необхідно, проте я врятую вас від довічного лиха. Призвіть на допомогу всю вашу розсудливість: вона вам знадобиться. Я змусив вашого батька порушити мовчання та відкрити мені його таємницю. "О, друже мій! — врешті-решт сказав мені граф. — Я знаю про любов мого сина, але чи можу я одружити його з Фло-рестиною? Вона тільки вважається моєю вихованкою... насправді ж вона моя донька, а йому — сестра".
Леон (відсахнувшись). Флорестина?.. Моя сестра?!.
Б е ж е а р с. Це й є те слово, яке суворий обов'язок... Ах, я не міг не відкрити цього вам обом: моє мовчання згубило б вас. Що ж, Леоне, ви все ще бажаєте битися зі мною?
Леон. Мій милий друже! Я безсердечне чудовисько! Забудьте мою дику витівку...
Бежеарс (лицемірно). За умови, що ця фатальна таємниця ніколи не вийде за межі цієї кімнати. Виставити на ганьбу вашого батька — це був би такий злочин...
Леон (кидається йому в обійми). О, ніколи!
СЦЕНА XXI Граф, Фігаро, Леон, Бежеарс.
Фігаро (вбігає). Ось вони! Ось вони!
Гр аф. В обіймах один одного! Ви що, з глузду з'їхали?
Фігаро (приголомшений). Однак, пане... Тут недовго й збожеволіти.
Граф (до Фігаро). Мабуть, ви розкриєте мені цю загадку?
Леон (з тремтінням). Ах, батьку, це я маю розкрити її. Вибачте! Я готовий вмерти від сорому! З незначного на загал приводу... я так скипів. Але пан Бежеарс був настільки великодушним, що не тільки привів мене до тями, але й знайшов виправдання моєму вибухові гніву та вибачив мені. Коли ви увійшли, я якраз висловлював йому свою вдячність.
Граф. Ви і за купу іншого маєте дякувати йому. Втім, усі ми у боргу перед ним. (Фігаро мовчки б'є себе кулаком по лобі. Бежеарс пильно дивиться на нього й посміхається.)
Граф (синові). Ідіть звідси. Тільки ваше щире зізнання змушує мене стримуватися.
Бежеарс. Ах, пане, все вже забуто.
Граф (доЛеона). Йдіть та кайтеся, що скривдили мого друга, вашого друга, найдоброчеснішу людину....
Леон (йдучи). Я у відчаї!
Фігаро (убік, гнівно). Легіон бісів ховається у цьому камзолі!
СЦЕНА XXII
Граф, Бежеарс, Фігаро.
Граф (до Бежеарса, убік). Друже мій, закінчимо ту справу, яку ми з вами почали, (до Фігаро.) А ви, легковажний пане, майстер на хитромудрі здогадки, принесіть мені три мільйони золотом, які ви привезли з Кадіса у шістдесяти векселях на пред'явника. Я велів вам пронумерувати їх.
Ф і г а р о. Я все зробив.
Граф. Принесіть їх мені.
Фігаро. Що? Три мільйони золотом?
Граф. Так, звісно. Чого ж ви зволікаєте?
Фігаро (смиренно). Чого зволікаю, пане?.. У мене їх більше немає.
Бежеарс. Як це — немає?
Фігаро (гордо). Немає, пане.
Бежеарс (зацікавлено). Що ж ви з ними зробили?
Фігаро. Коли мене питає мій хазяїн, я зобов'язаний давати йому звіт про мої дії, але ви, пане, не можете мені вказувати.
Граф (гнівно). Нахаба! Куди ви їх поділи?
Фігаро (холодно). Я відніс їх на зберігання пану Фалю, вашому нотаріусу.
Бежеарс. Хто ж це вам порадив?
Фігаро (гордо). Я сам собі порадив. Зізнаюсь, я завжди слідую власним порадам.
Бежеарс. Б'юсь об заклад, що це не так.
Фігаро. У мене є його розписка. Ви ризикуєте програти.
Бежеарс. Якщо він прийняв ці векселі, то, звісно, для того, щоб грати на біржі. У цих панів рука руку миє.
Фігаро. Вам би слід було краще говорити про людину, яка зробила вам послугу.
Бежеарс. Я нічого нікому не винен.
Фігаро. Так, звісно. Коли успадковуєш сорок тисяч рублонів...
Граф (з прикрістю). Ви і з цього приводу хочете зробити якусь заяву?
Фігаро. Хто, пане? Я? З цього приводу в мене немає жодних сумнівів, тим більше, що я був знайомий з родичем пана-спадкоємця. Це був доволі розпутний юнак, гравець, марнотрат, сварливий, неприборкуваний, безхарактерний, який не мав нічого свого, за винятком хіба що пороків, які врешті-решт звели його в могилу, і той самий, якого злощасний двобій... (Граф тупає ногою.)
Бежеарс (гнівно). Та чи скажете ви нам врешті-решт, чому ви віддали золото на зберігання?
Фігаро. Далебі, пане, тільки для того, щоб більше не відповідати за нього. Бо його ж можуть вкрасти. Хто зна? Хіба мало страшенних злодіїв втирається у порядні оселі...
Бежеарс (зі злістю). Проте граф бажає, щоб це золото йому повернули.
Фігаро. Граф може когось послати по нього.
Бежеарс. Але чи віддасть нотаріус гроші без своєї розписки?
Фігаро. Я віддам розписку графові. Я виконав свій обов'язок, і якщо тепер щось трапиться із грошима, граф вже не зможе звинуватити в цьому мене.
Г р а ф. Я чекатиму на розписку у своєму кабінеті.
Фігаро (до графа). Попереджаю вас, що пан Фаль видасть гроші тільки під вашу розписку. Це я йому так порадив. (Виходить.)
СЦЕНА XXIII
Граф, Бежеарс.
Бежеарс (гнівно). Розпестили ви цього мерзотника — і ось результат! Насправді, обов'язок дружби змушує мене попередити вас: ви стаєте занадто довірливим. Він знає всі наші таємниці. Із звичайного лакея, цирульника, лікаря ви зробили його своїм скарбником, секретарем, певною мірою фактотумом. Всі знають, що цей лицемір дуже добре гріє на вас руки.
Граф. Щодо вірності, то мені ні в чому йому дорікати, а ось те, що він став надто пихатим — це дійсно так...
Б е ж е а р с. Ви маєте нагоду позбавитись від нього так, що і він отримає від цього певну вигоду.
Граф. Я вже давно думаю про це.
Бежеарс (переконливо). Ви звісно хотіли б, щоб Лео-на супроводжувала на Мальту якась надійна людина? Мені здається, Фігаро буде потішений таким почесним завданням. Від такої пропозиції він не зможе відмовитись. Так ви від нього надовго позбавитесь.