— Та зовсім же ні. Я зовсім не в тім змислі! Я цілком противно! — кричав огірчений Разумихін.
— Чи добре? Чи природно? Чи не пересадив я? — дрожав про себе Раскольніков. — Чого сказав я: женщина?
— А, до вас' матуся приїхала? — зацікавився чогось Порфір Петрович.
— Так.
— Коли-ж се?
— Вчера вечером.
Порфір помовчав, начеб щось розважаючи.
— Річи ваші ніяким світом не могли пропасти, — спокійно і холодно продовжав він. — Адже вже давно вас тут дожидаю.
І мов би так собі нічого, він услужливо став підставляти попельничку Разумихіну, котрий безпощадно обтрясав попіл з цигаретки на килим. Раскольніков здрігнув, але Порфір начеб і не глядів, заєдно ще заклопотаний цигареткою Разумихіна.
— Що-о? Дожидав! Або-ж ти знав, що і він гам заставляв? — крикнув Разумихін.
Порфір Петрович просто звернувся до Раскольнікова:
— Ваші обі річи, перстінь і годинник були в неї з оден папір завинені, а на папері ваше імя олівцем виразно назначене, рівно як і місяць і день, коли вона їх від вас дістала...
— Як се ви на кожду річ звертаєте увагу?... — нескладно усміхнувся Раскольніков, особливо стараючись глядіти йому просто в очі; але не міг повздержатись і зараз додав:
— Я се длятого так сказав, що мабуть дуже богато людей мусіло в неї заставляти... так, що вам трудно було би їх всіх памятати ... А-ви, противно, так докладно всіх їх па-мятаєте і... і . х
— Глупо! Слабої Чого я се додав!
— А майже всі, що заставляли, тепер вже звісні, так що ви тільки оден не були ласкаві зголоситись, — відповів Порфір з ледви замітним відтінком насмішливости.
— Я не цілком був здоров. І
— І про те чув я, добродію. Чув також!, що ви вже надто чимсь-там були розстроїні. Ви і тепер якось начеб бліді!
— Цілком не блідий... противно зовсім здоров! — грубо і злісно відрізав Раскольніков, відразу переміняючи тон. Злість в нім розгорялась, і він не міг потушити— її. — А в злости ось і проговорюся! — блисло в нім знову. — А 40-хо-ж вони мене мучать!...
— Не зовсім здоров! — підхопив Разумихін. — Ух, то правду говориш! До вчерашнього дня в горячці раз-враз маячив... Ну, ну чи повіриш, Порфіре, ледви зможе на ногах устояти, а лиш тільки ми, я і Зосимов, вчера відвернулись — одягсяі втік нишком і товкся кудись-там трохи не до півночі, і се, скажу тобі, в повній непритомности, чи можеш собі таке представити! Непонятна річ!
— І чи дійсно в повній непритомности? Скажіть, будьте ласкаві! — з якимсь бабським рухом похитав головокэ Порфір.
Ет, дурниця! Не вірте! Та втім, адже ви і без того не вірите! — надто вже зі злости вирвалось Раскольнікову. Та Порфір Петрович мов би не дочув сих дивних слів.
— Та якже міг ти вийти, коли був не в горячці? — розго-рячився нараз Разумихін. — За чим вийшов? Пощо?... І чому іменно тайком? Ну, мав ти тоді здорові змисли? Тепер, коли все небезпеченство минуло, я вже просто тобі говорю!
—Надоїли вони мені дуже вчера, — звернувся нараз Раскольніков до Порфіра з визиваючою усмішкою, — тому-то я і втік від них кватиру наймати, щоб вони мене не відшукали, і грошей купу з собою забрав. Ось, добродій Заметов бачив ті гроші. А що, пане Заметов, чи був я при змислах вчера, чи в горячці, розсудіть-но спір?
Він би, здається, так і задушив в отсю хвилю Заметова. Надто вже погляд його і мовчання йому не подобались.
— По мойому, ви говорили дуже розумно, пане, і навіть хитро, тільки роздразнені були вже надмірно, — сухо ви-сказався Заметов.
— А сьогодня розповів мені Никодим Томич, '— докинув Порфір Петрович, — що стрінув вас вчера вже дуже пізно в хаті одного роздоптаного кіньми чиновника...
— Ну ось, хоч би отсей чиновник! — підхопив Разумихін. — Ну, чи не божевільний був ти у чиновника? Останні гроші на похорон вдові віддав! Ну, захотів помогти, — дай пятнайцять, дай двайцять, ну, та хоч три цілкових собі остав, а то всі двайцять пять так і сипнув.
— А може бути я де небудь скарб найшов, а ти не знаєш, та вчера і розщедрився?... Бач добродій Заметов знає, що я скарб найшов!... Ви даруйте, будьте ласкаві, — звернувся він з дрожачими губами до Порфіра, — що ми вас такою пустою балаканиною пів години непокоїли.
— Але-ж що говорите! Противно, про-о-тив-но! Колиб ви знали, як ви мене інтересуєте! Цікаво і глядіти і слухати... і я, признаюсь, такий рад, що зволили наконець показатись.
— Та дай хоч чаю, слухай, горло пересохло! — закричав Разумихін.
— Пишнаідея! Може і всі напємося. А не схочеш ти... чого кріпшого перед чаєм?
— Іди собі до біса з тим "кріпшим!" Порфір Петрович вийшов замовити чай. —
Думки крутились мов вихор в голові Раскольнікова. Він був страшенно роздразнений,
— А що найважнійше, навіть і не скриваються, і церемонитись не хотять! А з якої причини, коли мене зовсім не знаєш, говорив ти про мене з Никодимом Томичем? Значить, вже і укривати не хотять, що. слідять за мною, як стая собак! Так отверто в пику і плюють! — дрожав він від ска-жености. — Ну, бийте просто, а не грайтесь як кітка з мишею. Адже се нечемно, Порфіре Петровичу, адже я ще може бути не позволю собі, добродію!... Встану тай плюну всім в лице всю правду; і побачите, як я вами погорджую!.,.
Він з трудом перевів дух.
— А що, як мені тільки так здається? Що, як се лиш привид і я у всім помиляюсь, з недосвідчення лючуся, підлої ролі своєї не видержую? Може бути, се все без заміру? Всі слова їх звичайні, але щось в них є... Усе те кождий раз можна сказати, але таки щось є. Чому він сказав просто "у неї". Чому Заметов додав, що я хитро говорив? Чому вони говорять таким тоном? Так... тон... Разумихін■ тут також си*ів, длячого-ж йому нічого не здається? Сему невинному бовванови ніколи нічого не здається! Знов лихорадка ... Чи моргав до мене перше ПopфipJ чи ні? Мабуть привиділось; чого би моргав? Нерви, чи що хотять мої роз-дразнити та дразнять мене? Або усе привид, або знають!...
— Навіть Заметов не такий як треба... і справді не такий як треба? Заметов передумав через ніч. Я і знав, що передумає! Він тут як свій, а сам у перший раз. Порфір його за гостя не уважає, до него задом сидить. Знюхались!' Іменно мене ради знюхались. Не инакше, а про мене до нас говорили!... Чи знають вони про кватиру? Ах, коби лиш скорше!... Коли я сказав,"що кватиру наймати вчера утік, він пропустив, не підхопив... А се я зручно про кватиру зплентав; пізнійше пригодиться!... В горячці, бачите!... Ха, ха, ха!... Він про весь вчерашній вечір знає! Про приїзд матері не знав!...