— Чого-ж ходити? — закинув Раскольніков.
— А коли ні до кого, коли іти більш нікуди? Та треба же, щоби кождбму чоловікови хоч і куди-небудь можна було пійти. Бо буває така пора, що чоловікови доконче треба бодай хоч куди-небудь та пійти! Коли найстарша донька моя перший раз з жовтим білетом*) пішла, я також тоді пішов, бо донька моя за жовтим білетом живе, добродію... — додав він в скобках, з деяким несупокоєм споглядаючи на молодого чоловіка. — Нічого, ласкавий добродію! нічого! — поспішив він таки зараз і на око цілком спокійно заяви-
*) В Росії проститутки мали спеціяльні паспорти з жовтого паперу
1 через те називали їх жовтими білетами. .
ти, як стали душитись зі сміху оба хлЬпці за заставою і усміхнувся сам господар. — Нічого, панове! Сим хитанням голов мене не прибєте, бо вже всім усе відоме, і усе тайне стає явним; і не з погордою, а з покорою до сего відношуся. Нехай буде! нехай і так! "Се чоловік!" Позвольте, молодий добродію: чи можете ви... Але нічо, треба виразитись яснійше і сильнійше: не чи можете ви, але чи осмілитесь ви, споглядаючи в отсю хвилю на мене, сказати потакуючи, що я не безрога? * Раскольнікор не відповів ні слова.
— Ну, добродію, — продовжав бесідник, холодно та навіть з подвоєною на сей раз повагою, переждавши знову ки-хикання, яке наступило в кімнаті. — Ну, я нехай і безрога, але вона дама! Я звірячу постать маю, а Катерина Іванівна, подруга моя, особа образована та з роду штаб-офіцерська дочка. Нехай, нехай я підлець, але вона і серця високого і чувствами, ублагородненими вихованням, наповнена. А все-ж таки... о, колиб вона пожалувала мене! Ласкавий добродію, ласкавий добродію, адже треба-ж, щоб'у кождого чоловіка було хоч одно таке міс?Це, де би і його пожалували! А Катерина Іванівна, дама хотяй і великодушна, однак несправедлива . і. Та хоч я і сам розумію, що коли вона і чуприну мою скубе, то скубе її не инакше, як від жалю серця (бо, повторяю без сорому, вона скубе мені чуприну, молодий чоловіче, — потвердив він з подвоєною повагою, почувши знову хохот), але, Боже, колиб вона хоч оден раз .. .Та ні! ні! все те надаремне і нічого говорити! Нічого говорити... Бо і не оден вже раз бувало те, за чим так зітхаю, і не оден вже раз жалували мене, але... така вже моя вдача і я родився скотиною!
— Но, но! та вже-ж! — завважав позіхаючи господар. Мармеладов сильно стукнув кулаком об стіл.
— Така вже моя вдача! Чи знаєте, знаєте ви, добродію, що я навіть пончохи її пропив? Не черевики, панцю, бо се хоч крихітку подобало би на порядок річей, а пончохи, пончохи її пропив, пане! Хустку її, вовняну, також пропив, подаровану, давню, її власну, не мою; а жиємо ми в холодній дірі, і вона в отсю зиму простудилась і кашляти стала, вже кровю. Дітей же маленьких у нас троє, і Катерина Іванівна при роботі від ранку до ночі шкребче і пере і дітей обмиває, бо до охарности з малку літ привикла, а груди а неї слабі і до сухіт склонні, і %я се знаю і мене се болить. Або-ж я без серця? І чим більше пю, тим більше мене болить. Тим то і пю, що в питтю тім жалю і серця шукаю ... Пю, бо подвійно страдати хочу!
І він, мов би в розпуці, склонив на стіл голову.
— Молодий чоловіче, — продовжав він, піджимаючи голову знов від стола. — В лиці вашім я читаю начеб якусь грижу. Коли увійшли, я зараз завважав її і тимто зараз і звернувся до вас. Бо, розповідаючи вам повість життя мого, не на глум себе виставляти хочу перед отсими дармоїдами, котрим і без того все знакоме, а чоловіка з серцем і образо-ваного чоловіка глядаю. Знайте-ж, що жінка моя в благороднім губернськім дворянськім інституті виховувалась і при випуску з шалем*) .танцювала при губернаторі і при других достойниках, за що золотий медаль й похвальну грамоту одержала.
— Медаль... ну медаль той ми продали ... вже давно.,. гм ... похвальна грамота до сеї пори у неї в скрини лежить, ще колисьтут її господини показувала. І хотяй з господинею безнастанні звади, але бодай перед ким-небудь повели-чатись захотілось і розповісти про щасливі, колишні Тщи І я їй за те не докоряю, не докоряю, бо се посліднє у неї і осталось в памяти, а друге все з вітром пішло! Так, так; дама горяча, горда і неподатлива. Долівку сама миє і на чорнім хлібі сидить, а неповажання для себе не допустить. Тому-то і п. Лебезятнікову грубість його не захотіла спустити і коли побив її за те пан Лебезятніков, то не4 стільки від кулаків, скільки від сорому і пересердя в постіль лягла.
— Вдовою вже взяв я її, з трома дітьми, одно менше від другого. Вийшла замуж за першого мужа, за офіцера піхотного, по любо^и і з ним втікла з родительського дому, Мужа любила неиомірно, але пустився грати в карти, під суд попав, з тим і помер. Бив він її під кінець; а вона хоч і не спускала йому, про що мені докладно і по документам відомо, та по сей день згадує його з сльозами і меці ним докоряє і я рад, я рад, бо хоч в думках своїх бачить себе колись-го щасливою ...
— І зісталась вона по його смерти з трома малолітними дітьми в уїзді далекім і звірськім, де і я тоді находився, і осталась в такій невихідній нужді, що я, хоч і богато .бачив
*) На лад балетниць — солісток.
ріжних пригод, то навіть і описати не в силі. Свояки же всі відцурались її. Та і горда була, надто горда.. І тоді то, ласкавий добродію, тоді я, також вдовець і з дочкою чотир-найцятьлітною від першої жінки, руку свою предложив, бо не міг дивитися на таке терпінню. Можете судити із того, до якої степені її клопоти,доходили, що вона, образована і добре вихована і знатного роду, за мене згодилася пійти! Та пішла! Плачучи і ридаючи і руки заломуюч*ґ — пішла! Бо нікуди було йти. Чи розумієте, чи розумієте ви, ласкавий до-> бродію, що значить, коли вже нікуди більш йти? Ні. Сего ви ще не розумієте . . .
— І цілий рік я обовязок свій сповняв чесно і свято і не дотикався сего (він ткнув пальцем у фляшку), бо в мене є серце. Але і сим не міг догодити; а тут місце стратив, і також не з вини, а через зменшення числа чиновників і тоді діткнувся... Буде вже тому півтора року, як опинились ми накенець після ріжних переселень і незмірних клопотів в от-сій пишній і украшеній многочисленними памятниками столиці. І тут я місце дістав... Дістав і знову стратив. Чи розумієте, добродію? Тут вэйе з власної вини стратив, бо моя вдача зйов взяла верх... /