— Розсипався! Рекомендуюся, — промовив нараз Раскольніков.
— Що, пане? — запитав Петро Петрович, не дочувши, але не одержаь відповіди.
— Се все справедливо, — поспішив вмішатись Зосимов.
— Або-ж не правда, добродію? — говорив дальше Петро Петрович, приємно глянувши на Зосимова. — Згодитесь са мі, — толкував він звертаючись до Разумихіна, однак вже з відтінком деякої побіди і висшости, і ледви не додавши: "молодий чоловіче", — що є успіх, поступ, або як говорять у нас прогрес, хоч би в імя науки і економічної правди....
— Загальник!
— Ні не загальник, добродію! Коли мені, приміром, дотепер говорили "возлюби", і я возлюбляв, то що з сего виходило?'— твердив Петро Петрович, може бути з злиш-ньою поспішністю. — Виходило те, що я дер/кафтан на дві части, ділився з ближнім, і оба ми оставались наполовину голі, по нашій пословиці: "Пійдеш за кількома заяцями відразу, то ні одного не піймаєш". А наука говорить: люби перед всіми самого себе, бо все на світі на особистім інтересі основане. Полюбиш самого себе-, то і діла свої полад-наєш як слід, і кафтан твій останеться цілий. Економічна же правда додає, що чим більше в товаристві ^обре ула-джених приватних діл, так сказати цілих кафтанів, тим більше для него твердих основ і тим ліпше устроюється в нім і спільне діло. Словом, дбаючи єдино і виключно про себе, я іменно тим-самим дбаю і про всіх, і веду до того, щоби ближній достиг щось більше, як половну розідраного кафтана, і вже не від приватних, одиничних милостинь, а в наслідок загального добробуту. Думка проста, алеї на нещастя надто довгЬ не приходила нікому до голови ja. була заслонена захватом і мріями, а здавалось би, не богато треба бистроти, щоб догадатись ...
— Звиніть, я також не бистроумний1 різько перебив Разумихін, — проте перестаньмо. Я справді і заговорив з ціл#їо, однакож мені вся та балаканина, тішення себе, всі ті неумовкаючі, безнастанні загальники, і тії вічні ,,же" та "отже" до тої степени за три роки осточортіли, що їй-Богу паленію, коли і другі, не то що я, при мені заговорять. Ви,
розуміється, спішили зарекомендуватись своїми поглядами, се річ дуже природна, і я не осуджую. Я знову хотів лиш довідатись тепер, хто ви такий, бо бачите, до публично! справи в послідні часи причіпилось стільки ріжних про-миш^енників, і так вивернули усе, до чого" не доторкнулись, в свою користь, що дійсно цілу справу заплюгавили. Ну, добродію, і доста!
— Ласкавий пане, — почав д. Лужин піднимаючись з надзвичайною повагою, — чи не хочете ви так безцеремонно висказати, що і я...
— О, куди-ж там, куди-ж там... Чи міг би я!... Ну, оставмо се! — відрізав Разумихін і таки зараз звернувся з продовженням давнішої розмови до Зосимова.
Петро Петрович показався настільки вирозумілим, що відразу повірив обясненню. Він і без того рішив за яких дві мінути вийти.
— Сподіюся, що "почате тепер знакомство наше, — звернувся він до Раскольнікова, — після вашого виздоровлення, і в виду звісних вам обставин, укріпиться ще більше... Особливо бажаю вам здоровля ...
Раскольніков навіть голови н$ повернув. Петро Петрович почав вставати з крісла.
— Убив, кажіть що хочете, хтось з тих, що у неї заставляли! — з переконанням твердив Зосимов.
— Нічого і казати, що котрийсь з них! — потакнув Разумихін. — Що Порфир думає, сего він не скаже, але тих, що заставляли, все таки переслухує.
— Переслухує? — голосно запитав Раскольніков.
— Так, та що?
— Нічого.
' — Відкіль він.їх бере? — запитав Зосимдв.
— Деяких Кох назвав, других імена були на опакован-ню річей записані, а кніні і самі іірийшли, як почули ...
— Ну, і проворний та досвідчений се, мабуть, розбишака! Що за смілість! Що за рішучість!
— Та якраз,що ні! — перебив Разумихін. — Отся думка, бач, вас всіх і збиває з дороги. А я говорю — непроворний, недосвідчений і напевно се був перший його крок! Подумай досвід і проворну шельму, і вийде неправдоподібне. А подумай недосвідчейого і вийде, що частий лиш припадок його з біди і вивів, а припадок чого не зробить? Адже-ж він і перешкод, здається, не предвиджував! Та і як діло веде? — Бере десяти-двайцяти-рублеві річи, напихає ними кишені, нишпорить в бабській скрині, між"дрантям, — а в комоді, в верхній засувці, в шкатулі, самих чистих грошей на півтора тисячі найшли, кромі паперів! І ограбити ледащо не вмів, тільки і знав, що убити! Перший крок, говорю тобі, перший крок; стратив голову! І не обдуманою штукою, а случаєм видобувся.
— Се, здається, про недавнє вбивство старушки-чішов-ниці, — вмішався звертаючись до Зосимова, Петро Петрович, вже стоячи з капелюхом в руці і рукавичками, та перед виходом захотівши кинути ще кілька розумних слів.
Він очевидячки старався про добре вражіння і пустота перемогла розсудок.
— Так. Ви чули?
— Як же би ні, в сусідстві...
— Знаєте все докладно?
— Не можу сказати; однак мене інтересує при отсім друга обставина, щоб так сказати — ціле питання. Не говорю вже про те, що проступки в низшій верстві за послід-них пять літ помножилися; не говорю про загальні безнастанні грабіжі і пожежі; дивнійше всего те для мене, що проступки і в висших верствах так само множаться, майже рівнобіжно. Там, чую, колишній студент на битій дорозі почту ограбив; там передові, після товариського свого становища, люде — фальшиві банкноти підробляють; там в
Москві, переловлюють цілу шайку фальшівників паперів послідної позички, — і між головними учасниками оден доцент всесвітної історії; там убивають нашого секретаря за границею, по причині грошевій і загадочній... І коли тепер отся старуха-лихварка убита кимсь з висших станів, бо мужики не заставляють золотих річей, то чим же обяснити отсю розпусту одної части нашої суспільносТи?
— Перемін економічних богато ... — відізвався Зосимов.
— Чим обяснити? — перебив Разумихін. — А ось іменно закоренілою надто непорадністю, неспосібністю до праці, нездарністю можна би обяснити.
— Та як же се?
— А що відповів в Москві ось лектор сей ваш, на питання, чого він підроблював гроші: "Усі богатіють всякими способами, так і мені чим скорше захотілось розбогатіти". Слів докладно не памятаю, але змисл той, щоби даром, чим (скорше, без труду. На всім готовім привикли жити, при чужій помочі ходити, жване їсти. Ну, а коли вдарить велика година, тоді кождий і покаже, чим дише.