— Ну, так, по друге? — настоював Раскольніков все ще задихуючися.
— Длятого, що як я вже і заявив передше, уважаю своєю повинністю дати вам обяснення. Не хочу, щоб ви мене держали за нелюда, тим більше, що я сердечно до вас привяза-ний, вірте не вірте. Наслідком того отже по третє прийшов я до вас з отвертим і простим предлогом — ідіть самі і признайтесь до всего. Се вам буде несказано вигіднійше, та і мені також вигіднійше, — позбудусь біди з голови. Ну, що, отверто, чи ні, з моєї сторони?
Раскольніков подумав з мінуту.
— Послухайте, Порфіре Петровичу, адже ви самі говорите: сама тільки психольоґія, а тимчасом вїхали в математику. Ну що, коли і самі ви тепер помиляєтесь?
— Ні, Родіоне Романовичу, не помиляюсь. Познаку таку маю. Познаку, бачите, адже тую я ще тоді найшов; післав Господь!
— Яку познаку?
— Не скажу яку, Родіоне Романовичу. Та і як би там не було, тепер вже і я права не маю довше відкладати; посаджу, добродію. Проте ви розсудіть: мені тепер вже все одно, отже, бачите, я єдино тільки для вас. Єй-Богу, ліпше буде, Родіоне Романовичу! * •
Раскольніков злобно усміхнувся.
— Та се не тільки смішне, се навіть аж безстидне. Ну, нехай я аж і винен (чого я цілком не говорю), ну, з якої причини мені до вас іти признаватись, коли самі ви вже говорите, що я сяду у вас туди на спокій?
— Ех, Родіоне Романовичу, не зовсім словам вірте; хто знає, чи і справді буде на спокій! Адже се тільки теорія, та ще моя, паночку, а я вам що за авторітет? Я може бути і сам від вас денещо ще і тепер скриваю, хто знає. Не все-ж мені вам так взяти та і виложити, хе! хе! Инша річ: як яка вигода? Та чи знаєте ви, який вам за се наступить опуст? Адже ви коли явитесь, подумайте, в яку хвилю? Ви се тільки розсудіть! Коли другий вже на себе вину приняв і всю справу запутав. А я вам, от самим Богом клянуся, так "там* надроблю і уладжу, що ваше признання виглядати буде буцім зовсім неожидане. Всю ту психольоґію ми цілком знівечимо, всі підозріння на вас в ніщо оберну, так що ваше злочинство представиться немов якесь запоморочення, бо совісно кажу, запоморочення воно і є. Я чесний чоловік, Родіоне Романовичу, і слова свого не зломлю.
Раскольніков насуплено мовчав і поник головою; він довго думав і наконець знову усміхнувся, але усмішка його була вже покірлива і сумна:
— Ех, не треба! — промовив він, мов би вже цілком не скриваючись перед Порфіром. — Не стоїть! Не треба мені зовсім вашої пільги, ваших опустів!
— Ну, от сего то я і боявся! — горячо і якби мимохіть викликнув Порфір! — От сего то я і боявся, що не треба вам нашої пільги.
Раскольніков сумно і уважно подивився на него.
— Ей, життям не помітуйте! — говорив дальше Порфір. — Богато ще його перед вами. Як то не треба пільги, як не треба? Нетерпеливий ви чоловік.
— Чого богато ще переді мною?
— Життя!
— Або-ж ви пророк, або-ж ви знаєте, як богато?
— Шукайте і найде-ґе. Вас може бути і Бог на тім і ждав. Тай не вік же вони... ті ланцюшки.
— Пільга буде... — засміявся Раскольніков.
— А що, стиду буржуазного чи що настрашились? Се може бути, що і настрашились, та і самі того не знаєте, — адже ще такі молоді! А все таки не вам би боятись, ані там стидатись прийти добровільно та признатися.
— Е-ех! Чорта з того! — згірдно і з відразою прошептав Раскольніков, мов би і говорити не бажаючи.
Він вже знову було піднявся, начеб хотів кудись відходити, але знову сів в очевидній розпуці.
— Ех, яке там чорта з того! Ви стратили віру, вам осточортіло, та зараз і думаєте, що я вам грубі чемности говорю; та чи богато ви ще жили, слухайте. Чи богато ви знаєте? Теорію видумав, та і соромно стало, що обірвалась, що вже надто не оригінально вийшло! Вийшло воно погано, се правда, та ви ось все таки не безнадійний падлюка. Цілком не такий падлюка! Бодай хоч довго себе не морочив, відразу до послідних стовпів дійшов. Адже я вас за кого уважаю? Я вас уважаю за одного з таких, що їм хоч кишки тороч, а він буде стояти, та з усмішкою глядіти на мучителів, — коли тільки віру, або Бога найде. Ну, і найдіть і будете жити.
Вам по перше давно вже воздух перемінити треба. Що-ж, страдания також гарна річ. Страдає Миколка, ну, добродію, може і добре робить, що страдати хоче. Знаю, що не вірить-ся вам, — а ви лукаво не мудруйте; віддайтесь життю просто, не розбираючи; не бійтесь, просто на берег винесе і на ноги поставить. На який беріг? А я звідки знаю? Я тільки вірю, що вам ще богато жити. Знаю, що ви всі слова мої як проповідь тепер приймаєте вивчену; та хто знає, опісля згадаєте, може і придасться коли-небудь; длятого і говорю. Ще гаразд, що ви тільки старушку убили. Видумалиб ви иншу теорію, так, бути може, ще і сто міліонів раз поганійше діло би вчинили! Ще Богові може дякувати треба; звідки ви знаєте: може вас Бог для того і держить. А ви велике серце майте та менше бійтесь. Великого, дожидаючого вас сповнення ви налякались? Ні, тут вже сором лякатись. Коли зробили такий крок, так вже кріпіться. Се тільки справедливість. Отже виповніть, чого домагаєсь справедливість. Знаю, що не вірите, а єй-Богу життя принесе. Ще вам опісля злюбиться. Вам тепер тільки воздуху треба, воздуху, воздуху! Раскольніков аж здрігнувся.
— Та ви ось хто такий, — закричав він, — ви що за пророк? З висоти якого супокою величавого ви мені премудрі пророцтва голосите?
— Хто я? Я скінчений чоловік, більше нічого. Чоловік бути може такий, що має серце, що дещо і знає, бути може, але вже цілковито скінчений. А ви — инша річ: вам Бог життя приготовив (а хто знає, може і у вас воно так тільки димом перейде, нічого не буде). Ну, що-ж, що ви в другий відділ людей перейдете? Не вигоди-ж вам жалувати, вам, бачите, з вашим серцем? Що-ж, що вас може бути надто довго ніхто не побачить? Не в часі річ, а в вас самім. Станьте сонцем, вас всі і побачать. Сонцю перше всего треба бути сонцем. Ви чого знову усміхаєтесь: що я такий Шіллєр? І бюся о заклад, ви думаєте, що я вам тепер підлещуюсь! А що-ж, може бути і в самім ділі підлещуюсь, хе! хе! хе! Ви мені, Родіоне Романовичу, на слово, ну, нехай буде, і не вірте, чом ні? Навіть і ніколи не вірте вповні, —се вже така моя вдача, признаюся; тільки ось що додам: наскілько я низький чоловік і наскілько я чесний, самі, здається, можете розсудити!