Нарешті, десь після 20 серпня (здається, 22) прийшли й довго очікувані відповіді від Макарова.
Приставши на всі тактичні поради Білозерського, Макаров писав Шевченкові:
"Моє благословення і найкращі бажання душі моєї незмінно йдуть у парі з кожним подихом Вашого життя. Так буде і щодо Ликери, дочки моєї. Але я передусім бажав би, щоб Ви були щасливі і спокійні. Ось чому я гадаю, що коли йдеться про ціле життя, то треба все добре розміркувати, порадитись усім разом… Пождіть мене, я скоро приїду".
Ликеру він теж просив пождати свого приїзду, пишучи: "одруження – діло велике і на все життя, треба добре все продумати перше, ніж зважитись". Слідом за цією порадою йшов такий уступ:
"Проте, прошу Тебе вірити, що я бажаю Тобі всякого добра і щастя і що Ти маєш право виходити заміж, коли схочеш, з повною певністю, що дістанеш моє благословення і щирі побажання душі моєї".
Отже, після одержання цього листа Ликера Полусмак вже формально стала нареченою Тараса Шевченка. Листи Макарова до Шевченка й Ликери мали офіційне значення, як листи пана й опікуна нареченої. Зате в інтимному листі до Надії Забілиної Макаров змалював своє справжнє відношення до цієї події, яка, за передбаченням В. Білозерського, мала "вразити його нерви". Він писав їй:
"Боже мій… Боже мій… Чому ж це Ви допустили скоїтись, найдобріша, наймиліша Надіє Михайлівно!.. Чудно і грішно сказати, але коли б Ликера поласилась смаженою куркою і віддалась лакеєві, кишені якого, мабуть, і досі носять сліди цієї птиці, то серце моє не було б так розбите, як воно тепер розбилось при читанні останніх одержаних мною листів. Я не можу сказати, щоб знав Ликеру так, як Ви, але я давно розгадав її. Яке погане літо!.. Який тяжкий час!.."
Шевченків намір побратися з Ликерою просто приголомшив Макарова.
В цьому листі був окремий уступ, який Макаров просив пані Надію прочитати Ликері. Він умоляв її вести себе краще. Але коли Забілина вибрала час, щоб це зробити, то виявилось, що Ликера той лист украла з комоди, де він лежав, і вже ввесь прочитала. Коли листа шукали, то й вона помагала шукати і вже згодом його назад підкинула.
Маючи формальну згоду пана на свій шлюб із Шевченком, вона цілком роззухвалилась. Вела себе ще гірше, ніж перед тим. "Замість того, щоб поправитися після Вашого усовіщання, – писала Надія Забілина Макарову, – вона завела вечерниці. Ми ляжемо спати, а вона… розмовляє, співає, регочеться з солдатами". Робила вона це саме тоді, коли в Стрельні ночував хтось із гостей, отже господиня не могла вийти з хати, щоб приборкати. Верталась додому аж о третій годині ранком. Від праці ухилялась. "Тепер вона у нас мало не по головах ходить" – писала пані Надія.
Вже від моменту Шевченкового сватання в Стрельні витворилася досить фальшива ситуація. Ликера працювала у пані Надії за гроші, але коли стала нареченою Шевченка, то всім бувало ніяково, коли вона змушена була подавати обід і виконувати всякі обов’язки служниці, особливо тоді коли там бував Шевченко. Тепер же Забілина збиралася переїхати до Петербургу й не мала жодного бажання брати з собою Ликеру, а Шевченко саме про це її просив. Він просив тепер узяти Ликеру, як квартирантку, пропонував за це досить великі гроші – 25 карб. на місяць. Пані Надія не хотіла, бо вона мала відкрити в Петербурзі модний маґазин і боялась, що Ликера весь її персонал здеморалізує. ("Вона така крутійка, така голова розумна, а душа чорна", – казала про неї Н. М. Забілина). Тож пані Забіла не завагалася щиро про це Шевченкові оповісти. Але все таки він якось її ублагав, і вона, переїхавши (десь у кінці серпня) до Петербургу, забрала з собою і Ликеру. Там Ликера дістала окрему гарну кімнату, але на короткий час. Згодом знайшовся інший вихід із цієї ситуації.
Тим часом сам поет, цілком задоволений відповіддю Макарова і визначивши своє весілля на час після Покрови, гарячково віддався справі влаштування майбутнього подружнього життя. 22 серпня він сповістив і Варфоломея про те, що має наречену:
"Будущеє подружжя моє зоветься Ликеря, кріпачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита, тільки розумніша одним – письменна і по-московськи не говорить. Вона землячка наша з-під Ніжина.
Тутешні земляки і землячки наші (а надто панночки), як почули, що мені Бог таке добро послав, то ще трошки подурнішали. Ґвалтом голосять "не до пари і не до пари". Нехай їм здається, що не до пари, а я добре знаю, що до пари".
Просив Варфоломея на найкращому місці того ґрунту, який він придбає, посадити "яблуню і грушу на пам’ять 28 липня 1860 року". Здійснював свій недавній у поезію втілений намір.
Просив свояка прислати на весілля улюблених сушених карасів і запечених дніпрових лящів.
Радив купити вже готову хату, що її продавала в Пекарях якась удова-попадя. Писав:
"Купить би та к осені перевезти на ґрунт і поставить, а весною нехай би сестра Ярина з меншим сином перевезлась у ту хату та й хазяйнувала, а тим часом я з жінкою прибуду, то вона б і нам пораду дала б. Бо я і жінка моя, хоч і в неволі і в роботі зросли, але в простому сільському ділі нічого не тямимо, – то порада б сестри Ярини дуже б доладу була і мені і Ликері".
Листа цього закінчив так:
"Отаке то скоїлось! Несподівано я приїду до Тебе… з жінкою, сиротою і наймичкою. Сказано: коли чоловік чого добре шукає, то й найде, – так і зо мною тепер трапилось. Мені тепер не жаль, що Харитина трошки придуркувата".
За три дні посилав Варфоломеєві і план хати. План сам зробив, зовсім фахово, як архітектор. Ґанок виходив на Дніпро, як і світлиця з великими ампіровими вікнами, а ізольована від інших кімнат майстерня ("робоча") поета-митця мала найбільше вікно. Були і спальня, і кухня. Все було добре продумане. На хату наказував купити соснового дерева, на двері й одвірки – дубового й ясенового, а на поміст – липи. Щоб не сидіти по приїзді до Канева в недоробленій ще будівлі, просив тепер Варфоломея пошукати в Каневі хати, щоб найняти її на літо й покищо оселити там Ярину.
За кілька днів (28.VIII) писав "благословенній в женах" О. О. Лазаревській, матері своїх приятелів Федора, Михайла, Василя і студента Олександра, просячи її про благословення на свій шлюб.