Синів батьки вже поженили
І дочки заміж вийшли всі.
Хвалитись було нічим,
Хоч Клим велику школу кінчив,
На цілий весь район
Став перший агроном.
За здібності перед селом
Трохима взяли головою
Колгоспу їхнього села.
І більшовицька партія уся
На нього вже надію покладала,
В свої ряди прийняла
— Його руками будувала
Соціалізму рай.
Трохим і серцем, і душею
Віддався справі вкрай
І вже за цю ідею
Він голову б віддав.
З своєї хати
Ікони всі повикидав,
На стінах почіпляв
Портрети Сталіна-грузина,
Якому партія робила
Святий уклін,
Тому, що він
Тиран був на престолі
Імперії старої
З години тої,
Як Ленін той помер,
Що спас імперію Росії,
А всіх народів мрії і надії
На волю — задушивши вбили,
Поклавши до глибокої могили.
Карпо вже кілька раз
Хотів з Трохимом говорити
І хоч якось його змінити,
Щоб міг любити
Він своїх людей,
Щоб в їх душі від тих ідей
Він не труїв їх почуття святі.
Але Трохим прохання ті
Відразу відкидав,
Бо був захоплений до краю
У будівництві того раю,
І на людей вже не зважав.
А через рік
Карпо у ліжку зліг
Від болю у душі,
Який йому вчинив
Його Трохим,
Той самий син,
Що вірно так служив
Обновленій імперії Росії.
Саме Трохим провів роботу,
Щоб до відправи, ще в суботу
Всі храми, що народ поставив
Закрити на замок,
Бо хтось з Москви направив
Такий наказ:
Що церква, синагога і костел весь час
Були розсадником
Ворожого Москві націоналізму,
Що шкодили вони соціалізму
І розквіту його,
Тому як ворога свого
Москва заставить вмерти,
З лиця землі все стерти,
А то українці, поляки і євреї
Не вірять у новітні ці ідеї,
А свого Бога стережуть.
І тут Карпа Трохим,
А разом з ним
Ще кілька чоловік
Прийнялися Москві служити,
Святині ці ломити,
Які роками будував народ.
Коли Карпо про це як взнав,
Нічого не сказав,
Бо зайвими були слова,
А сам пішов туди,
Де церква в них була.
Брів берегом навскісь
І смуток в очі вліз,
Навгад ногами він ступав,
Перечіплявся, ледь не впав,
Бо стежки він не бачив.
Він добре знав,
Що звідси можна
Своєї церкви бачити хрести
І промовляючи що-разу
"Господи прости!",
Між вербами весь простір розглядав,
А верби гіллям всім кивали
І щиро відкривали
Небесну лиш блакить.
Карпо завмер на мить,
Але на обрії села
Ніяк він церкви не знаходив.
Він дихати не міг,
І вже не йшов, а біг.
Коли ж майдан проліг
Йому перед очима,
Де церква їх була,
То там уся вона
Була в руїнах!
В болоті хрест лежав,
А куполи були побиті,
Слізьми жінок від горя вмиті.
Стояла лиш одна стіна,
На ній мальована була
Їх Матір Божа,
Яка до неба руки підвела!
Карпо її з дитинства знав,
Коли у церкві з матір'ю стояв
Дитиною малою.
До неї, Матері Святої
Він вперше хрест поклав
Собі на груди,
А всі дорослі люди
Шукали в Ній своє спасіння,
Та відчували Господа благословіння
І це добра насіння
Росло у їх серцях!
З Калиною Карпо
До неї йшли у юні роки
І Матір Божа їхні кроки
Любов'ю простеляла,
У душі вірність їм вселяла,
Кохання їх благословляла.
Під нею тут з Калиною вінчався,
На віки присягався,
— І все оце святе
Зруйноване їх рідним сином!
Карпо понурий йшов назад
Не бачачи дороги,
А його ноги
Свинцевими були,
Схиливши голову своєї сивини,
У грудях біль
Кривавими сльозами клекотіла,
Душа його
У серці непорушно мліла.
Переступивши свій поріг
Карпо відразу зліг.
Лице зробилося блідим,
В очах блищало забуття,
Немов немає перед ним
Ніякого життя.
Почувши це,
Прийшли сини.
Через поріг ступив у хату Клим,
А вже за ним
Принижено і боязко ішов Трохим,
Лише Максим
У Києві ще вчився.
Карпо у стелю все дивився
І ніби їх не помічав,
На привітання не сказав
Ніякого їм слова,
А повернувся до стіни.
Розгублені сини
Оба стояли серед хати,
А в батька у ногах
Зажурено сиділа їхня мати,
До них ніколи не ступав до хати
Важкого смутку плин.
І в розпачі вже Клим
Трохимові сказав:
"Хто право дав,
Щоб ти поганцю руйнував
Культуру нашого народу
І батька серце ранив?!
Заради того зброду
Ти Батьківщину зрадив!"
Трохим, переступаючи з ноги на ногу,
Як впійманий в кошарі вовк
Із бідним виглядом замовк,
А потім огризатися почав
— По вовчому сказав:
"Соціалізму ера наступила,
І щоб його майбутнє будувати,
Потрібно все минуле руйнувати,
Що на дорозі в нас стоїть
Усе старе, віджиле,
Лиш комунізм — єдиний,
Для всіх одну культуру побудує,
Марксизм усі народи завоює,
Росія їх усіх з'єднає
Під Ленінським крилом,
А зараз править тим кермом
Наш батько Сталін,
Який до перемог веде
Всесвітнього завоювання революцій
І вже ніхто, ніколи і ніде
Не зможе хід той зупинити,
Росії сила буде жити,
Тому вона лиш поведе
Усі народи світу
У вічний рай,
А тому кожний край
Її повинен шанувати
І долю їй свою вручати".
Карпо від слів тих застогнав,
І серце зойкнуло в Калини,
А Клим ужалений стояв,
Ніби його батьків облили
Бруднішим брудом на Землі,
Немов його дідів могили
Тим брудом засмітили,
Злодійську руку занесли,
Щоб знищити хрести,
Під ними де діди спочили,
В їх дітях душу всю убити,
І вічними рабами поробити,
Без пам'яті і честі,
А бидлом в лесті
Покірно сатані служити.
Весь сполотнілий Клим
Крізь зуби процідив:
"Ти хочеш знишити руками
Ту істину життя,
Достойність кожної людини,
Її душевні почуття?
Так само тіло і душа
Народжені своїм народом,
Тому ти з своїм збродом
Людське у людях хочеш вбити,
Що означає — більш не жити
Людині на землі?!
Хто право дав вам нищити людину,
Своєї нації святі перлини?
Ніхто ж не вимагає,
Щоб боронив ти свій народ,
Буває безліч у житі незгод,
Та кожного нас чесність заставляє
На захист стати хоч своїх батьків,
Але ти став на бік катів
І батька рідного ти серце ранив,
Щоб кат тебе не ганив, а хвалив,
Що добре ти йому служив".