— Проте, я гадаю, — озвалася Королева Журлайна, киваючи у бік Лісового Господаря, — це аж ніяк не означає, що великий Ак ніяким чином не допомагає безталанним смертним.
Лісовий Господар усміхнувся і промовив:
— Інколи я зустрічаю найменших з-поміж них — тих, що їх самі люди називають "діти". У таких випадках я здебільшого зупиняюся, щоби зарадити їхньому горю. От у життя дорослих, ані чоловіків, ані жінок, я ніколи не втручаюся, тому що вони повинні терпляче нести тягар, покладений на них Природою. А безпорадна малеча має право на щасливе існування. Ці безневинні нащадки людського роду ще встигнуть сьорбнути лиха і пройти випробування, які відміряла їм їхня доля. Але нехай це станеться тоді, коли вони подорослішають. Тому, мені здається, я маю цілковите право їм допомагати. Ось, наприклад, не так уже й давно — близько року тому, — я натрапив на чотирьох нещасних діточок, котрі тулилися одне до одного у злиденній дерев'яній халупі та повільно замерзали. їхні батьки подались до сусіднього села у пошуках харчу. А щоби чада за час їхньої відсутності не замерзли, вони розпалили у хаті вогонь. Поки діти сиділи у хаті й чекали повернення дорослих, надворі зчинилася сильна завірюха, всю дорогу перемело снігом, і батьки не мали змоги вчасно дістатися додому. Полум'я у вогнищі повільно вигасало, тепло тікало з хати, всередину халупи проникав мороз, і малеча, що заждалася дорослих, уся промерзла до кісток.
— Бідненькі! — тихо зойкнула Королева. — І як же ти зарадив їхній біді?
— Я гукнув Нелька і попросив, щоби він приніс із мого лісу хмизу і дихав на нього доти, поки той не загориться. І коли полум'я зігріло кімнатку, діти нарешті перестали труситися від холоду, заснули і спокійно проспали аж до повернення дорослих.
— Яка я рада, що ти вчинив саме так! — вигукнула Королева, щиро усміхнувшись Лісовому Господарю, а Нецилія, котра жадібно ловила кожне його слово, прошепотіла:
— Я також невимовно рада!
— А сьогодні ввечері, — провадив далі Ак, — я прийшов на узлісся Дикої Пущі і зненацька почув чийсь безпорадний плач. Цей плач дуже нагадував плач людського дитяти. Я придивився: і справді, на траві біля узлісся лежало безпорадне немовля. Воно було голе-голісіньке і аж заходилося від плачу. А за кілька кроків від нього, в тіні дерев, причаїлася левиця Тигруня і вже намірилася повечеряти малям.
— І що ж ти зробив? — затамувавши подих, запитала Королева.
— Нічого особливого, тому що поспішав до моїх німф. Я наказав Тигруні лягти біля маляти і нагодувати його своїм молоком, щоби воно не померло від голоду. І загадав, аби вона переказала по всьому лісу, всім, хто бігає та повзає, що ніхто не сміє кривдити це немовля.
— Яка я рада, що ти так зробив, — з явною полегшею повторила добросерда Королева.
Натомість Нецилія промовчала. Вона відчула, як у ній наростає якась незбагненна рішучість. А через якусь мить вона непомітно покинула гурт і кудись щезла.
її тендітна, гнучка постать стрімко пробиралася лісовими стежками. Досягнувши узлісся Дикої Пущі, німфа зупинилася, з цікавістю роззираючись довкола. Нецилія ще ніколи не заходила в таку далечінь. Цим вона порушила Лісовий Закон, за яким лісові німфи повинні жити в найглухіших місцинах Дикої Пущі.
Нецилія чудово розуміла, що йде проти Закону. Та хай там як, а її тендітні ніжки рішуче ступали вперед. їй страх як хотілося на власні очі побачити немовля, про яке розповідав великий Ак і про яке вона ще нічого не знала. Безсмертні нічогісінько не знають про дітей з тієї простої причини, що самі вони приходять у світ уже дорослими. Визираючи з-за дерев, Нецилія нарешті помітила малюка, що лежав на траві. Наситившись молоком Тигруні, малюк солодко спав. Він був ще надто крихітний, щоби розуміти, що таке небезпека, і єдине, що могло його непокоїти, — це відчуття голоду.
Нецилія нечутно підійшла до малюка, зупинилася, а потім присіла на траву. її довга мантія кольору трояндових пелюсток розкинулась довкола неї, наче невагома павутинка. На вродливому обличчі німфи проступили і цікавість, і подив, але найбільше було в ньому щирого, по-жіночому ніжного жалю. Малюк — повнощокий, рожевий і цілком безпорадний — був ще зовсім немовлям. Німфа дивилася на нього, а він прокинувся, розплющив очка, усміхнувся, простягнув до неї пухкі рученята... І вже через мить Нецилія, притискаючи малюка до грудей, поквапно поверталася лісовими стежками.
Розділ третій
ПРИЙОМНИЙ син
Лісовий Господар несподівано спохмурнів і занепокоєно зірвався з того місця, де сидів.
— У Дикій Пущі з'явився чужинець, — проголосив він. Королева Журлайна з німфами озирнулися — і справді, за їхніми спинами стояла Нецилія, що міцно притискала до грудей немовля. У глибоких синіх очах німфи читалася непокора.
На хвильку всі завмерли від здивування. Лісовий Господар пильніше придивився до безсмертної красуні, котра не побоялася порушити Лісовий Закон. Проте чим довше він дивився на неї, тим більше прояснявся його погляд.
Аж ось, на превеликий подив усіх присутніх на галявині, великий Ак легенько погладив зелені кучері Нецилії та поцілував її в біле чоло.
— Уперше бачу, — промовив він спокійним тоном, — щоби німфа спротивилася моїй волі та моїм законам. Але серцем я цілком на твоєму боці, тож осуду від мене не чекай. Тільки скажи мені, що робитимеш далі, Нециліє?
— Дозволь мені залишити немовля! — промовила непокірна німфа, а тоді, затремтівши усім тілом, впала навколішки.
— Отут, у Дикій Пущі, де не ступала нога людини? — здивувався Ак.
— Так, саме тут, у Дикій Пущі, — відважно озвалася німфа. — Це мій дім, а я вже гину від безділля. Дозволь опікуватися дитям! Та ви лишень погляньте, яке воно слабке і безпорадне. Ну, невже від нього можна сподіватися якоїсь прикрості для Дикої Пущі чи Господаря Всіх Лісів?!
— Дитя моє, а що ж тоді нам робити із Законом? — не відступав великий Ак. — Про Закон ти якраз і забула!..
— Закони проголошує Лісовий Господар, — наполягала Нецилія. — І якщо він накаже мені доглядати дитину, яку сам же врятував від смерті, то ніхто у цьому світі не зможе стати мені на заваді.
Почувши ці слова, Королева Журлайна, котра жадібно ловила кожне слово німфи, радісно плеснула в долоні.