— Ой! — вереснув тонкий жіночий голос. Це була Зінаї-да Волкова, дружина рахівника.— Ой жінки, зараз буде вбивство.
Побачивши Чонкіна, Нюра посміливішала і перейшла до активних дій.
— Ірод проклятий! — закричала вона і вп'ялася своєму ворогові в червоне праве вухо.
— Ах, так! — обурився Гладишев і штовхнув Нюру ногою в живіт.
Нюра впала в борозну і завила не своїм голосом. Чонкін підійшов до Нюри, нахилився і побачив, що нічого страшного не трапилося. Нюра жива і навіть не поранена.
— Чого ревеш? — розсудливо сказав він, допомагаючи Нюрі підвестися і обтрушуючи на ній плаття.— Ніхто тобі нічого не заподіяв. Ну, штовхнув Кузьма Матвійович злегка, так його теж можна зрозуміти. Кому хоч було б кривдно. Старався чоловік усе літо, поливав, доглядав, наче рідну дитину, а тут он яке діло. Ти вже, Кузьмо Матвійовичу,— обернувся він до сусіда,— вибач заради Бога, корова, сам розумієш, не людина, в неї нема в голові поняття, що це твоє, а це чуже, як побачить щось зелене, так і жере. Нюрка позавчора повісила на тин зелену кофту, так вона і її з'їла, лише лівий рукав і зостався. Ух ти, чортяка! — замахнувся він кулаком на корову.— Пусти-но, сусіде, я її зараз так покараю, що більше в чужий город не лізтиме.
З цими словами Чонкін поклав руки поверх Гладишевих рук на роги Красавки.
— Одійди,— сказав Гладишев і пхнув Чонкіна плечем.
— Та ні вже, не одійду,— сказав Чонкін і штовхнув сусіда у відповідь.— Ти вже, Кузьмо Матвійовичу, корову віддай, а ми з Нюркою тобі за город щось та й заплатимо.
— Дурень! — сказав Гладишев зі сльозами на очах.— Чим можеш ти оплатити науковий подвиг? Я ж хотів виростити гібрид світового значення — картоплю з помідорами.
— Віддамо,— запевняв Чонкін,— їй-Богу, віддамо. І картоплю, і помідори. Яка тобі різциця, разом воно виросло чи не разом?
Він і далі відтручував упертого сусіда плечем і вже цілком заволодів одним рогом. Тепер вони тягли корову в різні боки, що їй було легше витримати в результаті рівнодії сил.
Настала вирішальна хвилина. Чонкін штовхав Гладишева лівим плечем, Гладишев відповідав йому правим.
Натовп, налягаючи на тин, затамував подих. Афродіта, перемінивши цицьку, продовжувала годувати Геракла. Було тихо. Тільки чулося важке сопіння воюючих сторін і байдужі зітхання корови, яка й далі прагнула з'їсти той симпатичний кущ недорозвинутого гібриду.
В натовпі мовчали, напружено чекаючи подальшого розвитку подій.
— Чуєш, армієць, а ти йому в око,— несподівано голосно порадив Плечовий.
Хтось хихикнув, але негайно й замовк.
— Ой жінки, замружте очі, зараз буде вбивство! — пронизливо закричала Зінаїда Волкова.
її чоловік, який стояв неподалік, почав крізь натовп пробиратися до дружини.
— Буде вбивство, буде вбивство, буде вбивство,— гарячково, ніби повторюючи заклинання, бурмотіла вона.
Нарешті рахівник дістався до жінки, відсунув, звільняючи собі простір, Нінку Курзову, неквапно, грунтовно розмахнувся і єдиною своєю рукою врізав Зінаїді такого ляпаса, що без сторонньої підтримки вона навряд чи втрималася б на ногах. Зінаїда, мовчки схопившись обома руками за щоку, стала вибиратися з натовпу, а рахівник, повернувшись до Плечового, спокійно пояснив свій вчинок:
— Скільки разів казав їй: "Не лізь, куди не просять". Он коли Колька Курзов з клюквинським Степаном побилися, то теж дивилася і охкала, а її в свідки записали. Так суддя викликав її до столу, а вона одразу й знепритомніла, заледве відкачали.
— А ти її зовсім прибий,— весело порадив Плечовий.— Щоб і в суд звати нікого було.
— Вбили! — вибравшись нарешті з натовпу, не своїм голосом заволала Зінаїда, і так само обома руками тримаючись за щоку, рвонула селом.
Озирнувшись на її крик, Чонкін і Гладишев одночасно розслабили пальці. Корова це відчула, махнула головою, і суперники, заскочені зненацька такою підступністю, полетіли в різні боки.
Не чекаючи іншої нагоди, корова миттю змахнула під самісінький корінь останній кущ незвичайного гібриду і неквапно запрацювала щелепами.
Гладишев, ставши рачки, мов заворожений, стежив за коровою.
— Матінко! — пристрасно простяг він до неї руки і на колінах рушив уперед.— Сонечко, віддай, будь ласка!
Прицмокуючи, зітхаючи і насторожено косуючи на Гладишева, корова відступила назад.
— Оддай! — Гладишев, не встаючи з колін, тягся до коров'ячої морди. В якийсь момент з розтуленої пащі майнув на мить зіжмаканий хвостик шдосу, Гладишев рвонувся до нього, але корова тієї ж хвилі зробила глибокий ковток і останній кущ чудесного гібриду назавжди зник у її бездонному шлункові. Подолавши секундне заціпеніння,/Гладишев зірвався на ноги і*з диким виттям кинувся до себе в хату.
Тоді підвівся з землі і Чонкін. Ні на кого не дивлячись, обтрусив він од пилюки штани, однією рукою взявся за ріг, а другу стис в кулак і щосили вдарив корову по морді. Корова смикнула головою, але надто не впиралася, і Чонкін потяг її до хліва, гукнувши Нюрі, щоб побігла вперед відчинити ворота.
— І це все,— жалкуючи, сказав Плечовий, але помилився.
У цей час на ґанок розпатланий, з безтямними очима вискочив Гладишев. У руках він тримав берданку шістнадцятого калібру. В натовпі охнули.
— Я казала, що буде вбивство,— почувся голос Зінаїди, яка повернулася саме вчасно.
Гладишев скинув берданку до плеча і націлив на Чонкіна.
— Ваню! — розпачливо скрикнула Нюра.
Чонкін озирнувся. Він стояв, учепившись пальцями в коров'ячі роги, і дивився просто в націлену на нього цівку берданки. Він наче заціпенів, неспроможний зрушити з місця. "Попити б",— майнула дурнувата думка. Чонкін облизав губи.
Сухо клацнув курок, наче зламали гілку. "Все",— подумав Чонкін. Але чого йому не боляче? Чому він не падає? Чому Гладишев знову зводить курок? Знову цокнуло. І раптом пролунав гучний, тверезий і поміркований голос Афро-діти:
— Дурник ти, дурник! Куди стріляєш? І чим стріляєш? Ти ж весь порох давно перевів на добрива.
Натовп зашумів. Гладишев ще раз звів курок, зазирнув у цівку і, переконавшись, що там порожньб, хряснув рушницею об землю, сів на ґанку і, обхопивши голову руками, гірко заплакав.
Чонкін усе ще стояв, вчепившись пальцями в роги, наче приклеївся. Підійшла Нюра, поклала руку йому на плече.