— Тихше, панове! — промовив Криницький. — Потрібна абсолютна тиша...
Знову все стихло. Всі сиділи мовчки, лише було чути, як у сусідній кімнаті пройшла покоївка. Раптом стіл похилився і знову став на своє місце.
— Ой! — скрикнула якась панночка.
— Тсс!.. Тихше, будь ласка!..
— Мені страшно!.. — відповіла панночка.
— Дух, ти тут? — запитала Жанна.
Стіп нахилився знову і стукнув ніжкою об підлогу один раз.
— Коли — так, стукни один раз, коли — ні, стукни два рази!
Стіл нахилився і стукнув три рази.
— Ай! — скрикнула та сама панночка. — Мене хтось хапає за ногу.
— Тихше! — розлютовано скрикнув Криницький. — Бо дух розсердиться.
— Дух, як тебе звати? — запитав Голуб'ятніков.
Стіл почав вистукувати за абеткою.
— Н-а, на, п... о... напо... л...
— Наполеон! — сказав Муславський.
Стіп хитнувся один раз.
— Наполеон! — захоплено прошепотіла якась панночка.
— А ви думали, що це хто? Ваша бабуня? — відповів Муславський. — Це справжній Наполеон!..
— Наполеоне, скажи, чи буде мене вбито на фронті? — запитав Голуб'ятніков.
Стіл знову почав вистукувати.
— І...д-и... т... и... п... і-д ... і-д... іди ти під... т... ри... ч-о... р...
— Наполеон посилає вас під три чорти, пане поручнику! — ввічливо промовив Муславський.
Голуб'ятніков роздратовано крякнув і одірвав руку від столу, нервово вхопившись за правого вуса.
— Цей Наполеон трохи брутальний, як і всі військові! — сказала Жанна.
— Я ж казав, коли ми будемо гомоніти, то дух розсердиться! — зауважив Криницький.
— Давайте викличемо когось іншого! — сказала Жанна.
— Може Пушкіна? — запропонував Муславський.
— Фі!.. — сказав хтось з присутніх. — Пушкін завжди лається гірш за Наполеона...
— Ну, так кого?..
— Ай!.. Мене все хтось хапає за ноги. Запаліть електрику!..
— Попросіть одного з ваших сусідів, — сказав Муславський, — щоб сиділи спокійніше!
— Давайте викличемо дух Петра Великого! — запропонувала Жанна.
— Оце то ділова людина! — сказав Муславський.
— Слухайте, Муславський, заберіть свою ногу! — попросила Жанна.
Знову з'єднали руки й стало тихо, лише було чути, як чогось незадоволено засопів Голуб'ятніков. Стілець знову похитнувся.
— Петро Великий, ти тут? — спитав Муславський.
Стіл чомусь похитнувся два рази, але в цей час щось велике, м'яке впало на стіл, на руки присутніх. Залунали перелякані крики та вереск панночок, загуркотіли стільці.
— Ай! Що це таке?..
— Дайте електрику!..
— Електрику!..
Кричали й метушились налякані гості, поки хтось з них не включив електрики. Напруження і страх розв'язалися дуже просто. На столі сидів білий кіт, що його знайшов Голуб'ятніков. Агасфер, як його назвала Жанна, сидів на столі і спокійно вмивав свою забруднену мордочку.
До кімнати дійшов приглушений дзвоник з передпокою.
— Хто це може бути? — вголос подумала Жанна.
Незабаром прийшла покоївка.
— Там прийшли якийсь добродій! Вони правильно сказали пароль.
— Ну, так проси сюди!..
До кімнати зайшов Стефан Бойко, скромно вдягнений у темний костюмчик. Його обличчя було трохи схвильоване й він ніяково поглядав на присутніх. Гості Жанни здивовано дивилися на непрошеного пришельця.
Муславський кинувся на допомогу Бойкові.
— Євгеніє Михайлівно, вибачте, будь ласка, я зовсім забув сказати, що я насмілився сьогодні запросити до вас мого друга — студента-однокурсника Стефана Борисовича Бойка! Він великий прихильник теософської науки й дуже багато знає з цієї галузі.
— Прошу! Прошу заходити! — привітно заговорила до Бойка Жанна.
— Знайомтесь! — сказав Муславський.
Інцидент був вичерпаний і гості знову почали обговорювати свій несподіваний переляк.
— Може ми можемо продовжувати при світлі? — запитала панночка, що її нахабні духи ввесь час хапали за ноги.
— Про це треба спитати в мого товариша Стефана Борисовича! — відповів Муславський. — Він дуже компетентний у цих справах. Як гадаєте, Стефане Борисовичу?
— Кха... Гм... я власне...
Муславський насмішкувато дивився, як ніяковіє Бойко.
— Я гадаю, що можна, — продовжував Бойко, — тільки треба дуже старанно заабажурити світло, щоб було напівтемно!
Поки влаштовували нове освітлення, Муславський затяг Бойка в куток кімнати.
— Ти все-таки прийшов?..
— За мною стежать, — відповів Бойко, — я просто вирішив, що тут можна сховатися на цей вечір!..
— Ага...
— Тільки ти не виставляй мене, як знавця цієї чепухи, я в ній ні чорта не розумію!
— От так історія! — зідхнув Муславський.
В кімнаті стало напівтемно, так що присутні ледве могли розпізнавати один одного. Всі знову сіли на свої місця. Бойко сів коло Муславського.
— Дух, ти тут? — спитав Леонид Криницький.
Стіл похитнувся.
— Це Петро Великий? — спитав Голуб'ятніков.
Стіл стукнув один раз.
— Я в них замість медіюма, — прошепотів Муславський на вухо Бойкові, — тільки в мене вже заболіли руки хитати цим столиком. Допомагай!..
— Петро Великий, скажи, хто поведе до перемоги нашу армію? — спитала Жанна.
— Жанна Барк! — вистукав стіл.
— Це він хотів сказати — Жанна д'Арк! — сказав Криницький. — Нова Жанна д'Арк!.. Як це прекрасно!
Жанна сердито встала від столу і зняла абажура з лямпи.
— Сьогодні нічого не вийде, — сказала вона, — хтось з присутніх надто вже розжартувався.
Вона стояла коло лямпи й електричне світло освітлювало її кучеряве волосся, що виблискувало червоною міддю. Її обличчя було енергійне і прекрасне, її постать була дужою й елястичною. Надягнути на неї панцир, шолом, дати в руки меча, і це була б справжня Жанна д'Арк!..
Муславський і Голуб'ятніков дивились на неї, потім вони подивилися один на одного й їхні погляди зустрілися, як дві шпаги.
Жанна Барк була справді прекрасна жінка. Євгенія Михайлівна, а вдома Євгенія, Женя і, нарешті, Жанна була примхливий витвір інтеліґентського оточення. Це була двадцятидвохлітня панночка з почуттям дорослої жінки.
IIІ. Жанна
Вона була трохи обурена й розчарована, наче хтось навмисно взяв і викрив її маленьку таємницю. В цій розчарованості було щось дитяче. Вона будувала будиночок з карт і необережний подув повітря зруйнував його. Вона вже надто доросла, щоб будувати його знову, але легкий жаль і гіркота, що він розвалився, на хвильку пронизали її.