Бойко з великою охотою спостерігав всі ці сценки. Задушливий вечір викликав у нього спрагу. Він оглянувся й побачив поблизу пивницю. Двері пивниці були відчинені й фокстротну музику, що виривалася звідти, одразу приглушували войовничі звуки сурм, бій барабанів і крики молоді.
Стефан зайшов до пивниці й замовив пляшку пива. У пивниці було накурено й неприємно. Сувої тютюнового курева висіли в повітрі й неприємні пахощі алькогольного перегару забивали подих.
У пивниці було п'яно й галасливо. Розплескуючи пиво на брудні столики, відвідувачі розважались.
У себе за спиною Бойко почув веселий, голосний сміх жінки. Цей сміх був такий знайомий, що Бойко аж зіщулився й примружив очі. Це безперечно був сміх Жанни. Так сміялася вона завжди з дотепів Муславського. Бойко прислухався до цього сміху і йому в уяві вставала постать Жанни, веселої, розумної дівчини, що була витвором його почуттів. Він навіть боявся обернутись, щоб не порушити того зачарування, що охоплювало його від звуків цього веселого й здорового сміху. Він також боявся, що його знову чекає розчарування. Але сміх жінки за спиною Бойка так принадно звучав для нього, що він несамохіть обернувся.
Здивовання його було неймовірне.
Це була вона — Жанна Барк. Жанна.
Вона сиділа в компанії п'яних чоловіків і весело сміялась од якихось п'яних брутальних дотепів. У неї був розхристаний, п'яний вигляд проститутки.
Бойко завмер од несподіванки й жаху. Йому помутніло в очах і він не бачив нічого, крім її обличчя, що цинічно сміялось, розплескуючи сміх, як гірке пиво. Бойко взяв до рук свої нерви й став оглядати цю жінку. Безперечно це була ще молода проститутка, але вже з помітними тінями й плямами венеричної хвороби.
Гіркота й образа охопили Бойка, йому стало до болю прикро, що він знову помилився. Недопивши пива й розплатившись з кельнером, він негайно вийшов з пивної. Йому було образливо, що якусь повію він прийняв за Жанну.
На вулиці задушний вечір після пивної здався йому прохолодним і свіжим, як кринична вода. Він вільно дихнув свіжим повітрям й одмахнувся від настирливих думок.
"Ні, його Жанна не може бути такою!,,"
Бойко пішов вулицею в напрямку до площі, куди посувались веселі лави молоді. Його знову охопив бадьорим почуттям цей вечір, марші оркестрів і бій барабанів. І він несамохіть ішов у ногу з лавами, під ритмічні такти пісень і музики.
Раптом хтось несподівано потяг його за рукав.
Бойко оглянувся й радісна посмішка запалала йому на обличчі. Перед ним стояла струнка сімнадцятилітня дівчина й дивилась на нього веселими блискучими очима. Це була знайома йому комсомолка, в червоній хусточці й з такими блискучими очима, що, дивлячись в них, хотілось радісно сміятись і голосно гукати, як гукають ці молоді хлопці, що йдуть у лавах.
— Ходімте разом з нами! — потягнула вона Бойка в лави молоді.
Бойко весело приєднався до лав і як будь-який хлопчак співав пісень й голосно перегукувався з карнавальними шейхами й капіталістами.
Війна, що принесла одні розчарування й голодне животіння поколінню його вимушених західніх ворогів, принесла йому революцію, яку він допоміг довести до кінця, творчу працю, блискучі очі цієї дівчинки й другу молодість.
--— КІНЕЦЬ —--