На жаль, Ви дуже далеко звідси. Тут я сиджу в напівзруйнованому німецькими гарматами будинку, слухаю далекі вибухи війни і мрію про Вас.
Ми знаходимось близько Риги й обороняємо підступи до Петербургу. Я ввесь час силкуюся собі уявити, що це я захищаю особисто Вас, і це мене підбадьорує. Чому Ви так рідко й так мало пишете? Невже ж захисники нашої батьківщини Вас так мало цікавлять?
Я обороняю батьківщину й може умру за неї, може німці зараз почнуть обстріл цього містечка, де ми знаходимось, і мене роздушать ці стіни будинків, а Ви мовчите?..
Хоч би ще раз побачити Вас і почути Ваш голос, Жанно, почути шелест Вашої сукні!.. Які божевільні бажання, правда?.. Так, це бажання терзає мене до божевілля, до одчаю, але мені доведеться лише обмежитись такою сантиментальністю, як поцілувати цього листа й переслати його Вам.
Коли б я міг, я запровадив би в життя нову модну річ, намисто з німецьких шрапнелів. Жінки з цим намистом на шиї мали б вигляд справжніх богинь війни й пам'ятали б краще за чоловіків, що думають про них під час атаки. Жанно, я Вам, мабуть, подарую таке намисто з шрапнелів.
От приблизно все, що я Вам можу написати. Мені дуже прикро, що на папері не розкажеш усього, але й цього досить, щоб Ви зрозуміли, що я почуваю.
Жанно, пообіцяйте мені, що Ви нікого не покохаєте! Я вже мрію про те, як ми з Вами в Петербурзі підемо ввечері на Неву, або поїдемо на Стрілку й дивитимемось на захід сонця. Хай надійде швидше ця прекрасна хвилина.
До першої несподіваної кулі, що влучить в моє серце.
Ваш С. Голуб'ятніков".
Поручник Голуб'ятніков прочитав листа, допив зі склянки коньяк і трохи замислився.
В кімнаті, де він сидів, було насмічено і брудно. Брудні, голі стіни були прикрашені лише шаблею та револьвером поручника, що висіли на гвіздку. В кутку кімнати стояло зім'яте залізне ліжко, а на стільцях, що в безладді стояли по кімнаті, були порозкидані різні поручникові речі. Сам поручник сидів за столом коло вікна. Кілька пляшок лежало в кутку під столом і ще недопита пляшка з коньяком стояла перед ним на столі. Шибки у вікні тихо деренчали від недалекої канонади.
Поручник Голуб'ятніков взяв чистий аркуш паперу й почав писати нового листа. У перервах він пив коньяк і тихо бурмотів собі під ніс.
— Ну, панночко, невже Вам і цього буде замало!..
— Чорт візьми!..
— Я поскручую вашим коханцям голови!..
Зупинявся і знову писав, міцно натискуючи хемічним олівцем на аркушик паперу.
За вікном гомоніли солдати, пирхали коні й торохкотіли вози полкового штабу.
Частина полку вже виступила на передові позиції в шанці. Друга частина готувалася зробити це надвечір і закінчувала свої останні справи.
Коли стемніє, солдати знову підуть у шанці після короткого відпочинку й міситимуть у них грязюку і брудний розталий сніг, мерзнучи від вогкости й ховаючись за бруствером од німецьких куль і набоїв. І коли намішають лемішки з власної крови, грязюки і брудного снігу, ті, що залишаться живі, знову підуть відпочивати в зруйновані будинки містечок або сіл.
Під час таких відпочинків поручник Голуб'ятніков згадував своїх знайомих і між пияцтвом та службовими справами писав довгі листи. Він робив це з насолодою, черпаючи надхнення з пляшки вина або коньяку.
Тепер він писав листа своєму приятелеві, що вчився з ним колись у кадетському корпусі, й лише тепер згадав про нього, бажаючи втягнути його у свій роман, як випадкового агента для доручень.
Лист поручника Голуб'ятнікова до приятеля
Північний Ризький фронт
"Вовко!
Здоров, друже!.. Чи пізнаєш руку?.. Рука та сама, що стискала колись твою. Пишу тобі з передових позицій і заздрю. Ти там у Петербурзі, мабуть, розважаєшся собі, старий джиґуне, а ми тут кров проливаємо.
У мене до тебе прохання. Ти завжди був пролазливий і крутився в усіх порядних колах нашої батьківщини. Чи не зустрічав ти серед них професора Барка, а особливо його дочку. Пригадай, поміркуй, переглянь усіх своїх знайомих і напевне знайдеш! А коли ні, то зв'яжись. Зв'яжись обов'язково! Зроби це для мене і я тобі буду вдячний до могили. А головне — це тобі самому буде приємно.
Правда, твоєї конкуренції я не боюся, бо в тебе фізія безпардонна, ти сам знаєш яка, не ображайся! У всякому разі обличчя твоє не викликає в мене ніяких сумнівів. Отже, доручаю тобі дуже важливу справу!..
Познайомся з дочкою професора Барка. Звуть її Євгенія Михайлівна, а коли зазнайомишся ближче, називатимеш просто Жанною, так звуть її в родині.
Слухай, Вовко!.. Я певен, що ти відразу закохаєшся по самі вуха. Бабуля вона прекрасна. Має дуже багато всього, що треба мати кожній порядній жінці. Стан у неї, як у благородного мерина, але ще дика, не об'їжджена. Ну, та ти сам побачиш, ти ж розумієш на конях.
Оце допіру я написав їй листа. Нагорнув такого, що аж жах бере! Набрехав їй про різне почуття: кохання, пристрасть, смерть тощо. Ви моя голубка, богиня, без вас не можу я жити, страждаю, аж до різачки в животі, хочу бачити, повернусь з фронту — поженимось! А також ще безліч усякої сантиментальної нісенітниці. Хай читає!..
Треба сказати, що ця дубельтівка здорово закохана в мене. Просто жити без мене не може, засипає мене листами. Хоче навіть приїхати до мене на фронт. От сміховина!.. Поцілунки в шанцях під музику німецьких куль та набоїв!.. Правда, ориґінально?..
Вона любить різних героїв, а особливо тих, що вміють добре брехати про різні геройства. Написав я їй, що взяв у полон три німецькі гармати й кількох німців, хай дивується.
А я до неї ставлюсь з холодком. Щоб закохатися в неї, так ні, а так попустувати — це діло підходяще. Матеріял вона здорово цінний і теплий, шкода, коли попаде в чужі руки. От чому я й турбуюсь.
Була рік тому у мене з нею смішна історія. Закохалися в неї двоє студентів, ти їх не знаєш. Мають красивеньке обличчя й белькочуть, що з книжок повичитували. Це їй подобається. Бачу, що тут маленький флірт завівся, ну я і придумав їм штучку. До речі виявилося, що обидва вони всякі дурниці про нарід верзуть серед своїх знайомих, — соціялісти, народні вожді, кхе!
Одного таки справді викинули з Інституту, а другому я допоміг вискочити. І прямо на фронт голубчиків!.. Тепер обидва в моєму полку. Один в шанцях, а другий ординарцем при мені. Ти посміхаєшся?.. Ти розумієш, що це значить? Я зроблю з них ліверну ковбасу!