60
Християнство занапастило нам здобутки античної культури, а згодом занапастило й здобутки культури ісламської. Розтоптали (вже й не кажу якими ногами) дивовижний і, по суті, близький нам іспано-мавританський культурний світ, що, як і Рим, і Греція, розвивав почуття і викохував смак... Навіщо? Бо ж він зародився завдяки шляхетним, чоловічим інстинктам, потверджував життя, та ще й укупі з усією небаченою і вишуканою мавританською пишнотою!.. Хрестоносці згодом звоювали те, перед чим годилось би простертись у поросі: культуру, проти якої навіть наше дев'ятнадцяте сторіччя видається вкрай убогим і "запізнілим". Щоправда, їм кортіло мати здобич: адже Схід був багатий... Але відкиньмо упередженість! Хрестові походи – це просте найогидніше піратство! Німецька аристократія, – по суті, вікінги, – потрапила у свою стихію: церква чудово розуміла, чим можна здобути німецьке дворянство... Німецька шляхта завше була "швейцарцями" церкви, завше служила найлихішим церковним інстинктам, – зате ж мала добрячу платню... Саме завдяки німецьким мечам, німецькій крові і смілості церква стала на смертельний двобій з усією земною шляхетністю! І тут постає ціла купа болючих питань. Німецька аристократія майже не згадується в історії високої культури, і ви, мабуть, уже відгадали причини... Це християнство і алкоголь – чинники, які занапащують найдужче... Зрештою, в тім, визнавати іслам чи християнство, прихилятись до арабів чи євреїв, нема вже свободи вибору. За нас вирішили, права вибирати вже немає ніхто. І байдуже, парія ви чи ні... "Вести нещадну боротьбу проти Риму! Бути в мирі і дружбі з ісламом", – так відчував, так діяв визначний вільнодумець, єдиний геній з-поміж німецьких імператорів Фрідріх II. Що? Невже німцеві, щоб мати пристойні почуття, неодмінно потрібно бути вільнодумцем чи генієм? Я не розумію, як німці ще можуть визнавати себе християнами...
61
А тут треба згадати ще й те, що для німців незмірно болючіше. Німці занапастили Європу, знищивши її останні значні культурні здобутки, – погубили Відродження. Ви, зрештою, розумієте чи хоч прагнете зрозуміти, що таке Ренесанс? Це переоцінка християнських цінностей, геніальна спроба, залучивши всі інстинкти і засоби, встановити протилежні, шляхетні вартості... Відтоді вже ніякої війни не відбувалося, тільки Ренесанс поставив питання так рішуче, і, до речі, це й моє питання... Ба навіть більше: вже ніколи не було такого принципового, прямого і навального наступу, та ще й на самісінький ворожий осередок! Напали у вирішальному місці, на самий осідок християнства, щоби там посадити на троні шляхетні вартості, зробити їх інстинктами, найглибшими потребами й жаданнями тих, хто сидів там досі... І в барвистім сяєві неземного чару мені ввижається можливість: здалося, ніби вона заясніла ніжною і витонченою красою, постала як шедевр, настільки божественний, немов надихав його сам диявол, – і тисячі років людство марно чекатиме, щоб така можливість повторилася; мені привиділось таке пишне і водночас напрочуд парадоксальне видовище, що всі олімпійські боги зайшлися б безсмертним реготом: Цезар Борджа – римський папа... Ви зрозуміли мене?.. Так, це була б перемога, якої нині жадаю я сам: християнство було б повалене! А що ж воно сталося? До Риму добувся Лютер, німецький чернець. І в Римі, прагнучи помсти й керуючись усіма інстинктами жалюгідних попів, цей чернець повстав проти Ренесансу... Замість із глибокою вдячністю збагнути те неймовірне, що відбувалося, – поразку християнства в його осідку, – він, поглянувши на видовище, лише підживив свою ненависть. Релігійна людина думає тільки про себе. Лютер побачив, що занапастили папство, тоді як насправді, – це й сліпий би побачив, – відбувалося геть протилежне: старе занапащення, peccatum originale, християнство вже не сиділо на папському троні! Там умостилося життя! Життєві радощі й перемоги! Величезне потвердження всього високого, гарного, сміливого!.. І Лютер відновив церкву: він пішов у наступ... Відродження не мало ніякого сенсу, воно теж змарнувалося. Ох, ці, німці, як дорого вони нам обійшлися!
Марнувати все – незмінне діяння німців. Реформація, Лейбніц, Кант і так звана німецька філософія, війни за "свободу", держава – це щоразу марнування вже створеного, нищення неповторного... Німців я вважаю своїми ворогами: зневажаю в них будь-яку нечистість уявлень і вартостей, тремтіння перед кожним справедливим "так" і "ні". Вже майже тисяча років, як вони заплутують і перекручують усе, чого торкнуться руками, – таж Європа завдячує їм половину своїх хвороб! – на їхньому сумлінні лежить найбрудніший – незціленний і неспростовний – різновид християнства: протестантизм... Якщо людство не дасть ради християнству, то завинять у цьому німці...
62
Я вже підійшов до кінця і проголошую свій вирок. Я засуджую християнство, я підношу проти християнської церкви найстрашніше з усіх обвинувачень, які будь-коли лунали на землі. Я вважаю його найогиднішим розбещенням, яке лише можна уявити, і примічаю в ньому потяг якомога розбещувати й далі. Християнська церква занапащує все, чого торкнеться: знецінює будь-яку вартість, перетворює правду в брехню, справедливість – у душевну ницість. А дехто ще зважується нагадувати мені про її "гуманні" благословення! Усувати халепи і притуги суперечить її розумінню вигоди: адже вона живе з тих притуг і, щоб увічнити себе, сама їх і створює... Приміром, хробак гріха: саме цією халепою церква насамперед збагатила людство! Гасло "рівності душ перед богом" – цей привід для rancunes усіх ницих людців, ця брехня, що, розлетівшись, немов вибухівка, врешті породила революцію, сучасні ідеї й підготувала падіння всього громадського порядку, – була християнським динамітом... "Гуманні" благословення християнства! Humanitas[49] обернули на її протилежність, на вміння ганьбити себе, прагнення брехати за всяку ціну, на огиду й зневагу до всіх добрих і справедливих інстинктів! Такими я бачу ці благословення християнства! Паразитизм є суттю всіх церковних діянь; зі своїм недокрів'ям та ідеалами "святості" церква засушує життя, висисає кров, позбавляє любові і надії; "потойбічне" – це лише спосіб заперечувати будь-яку реальність; хрест – розпізнавальний знак найпотаємнішої змови, що будь-коли існувала на землі, – змови проти здоров'я, краси, пристойності, смілості, духу, душевної доброти, – отже, проти самого життя...