58
Насправді брехня буває різна: часом брешуть, аби оберегти, а часом – аби зруйнувати. Християнина й анархіста можна цілком ототожнити: їхні наміри та інстинкти спрямовані лише на руйнування. Щоб довести це твердження, досить зазирнути в історію: там ми знайдемо разючі й огидні потвердження. Можемо також розглянути релігійне законодавство, яке, прагнучи створити найліпші умови для розквіту життя, намірялось "увічнити" досконалу суспільну організацію, – натомість християнство вбачало свою місію в зумисному зламі тієї організації, що була запорукою життєвого розквіту. Там розум, здобутий за довгі роки спроб та блукання в пітьмі, вживався для щонайменших потреб, – зате й збирали якомога багатший, щедріший і пишніший урожай, а тут навпаки: миттю затруїли врожай... За найтяжчих обставин, – адже гірших не було й донині, – imperium Romanum, ця найвидатніша організаційна структура, проти якої всі попередні й наступні державні форми виглядали невиробленими, тупими і дилетантськими, виступала як аеrе perennius[46], – і ті святі анархісти на те й набрались "побожності", аби зруйнувати "світ", отже, imperium Romanum, доки зітруть її на порох, доки германці та інші харцизи стануть у ній господарем. І християнин, і анархіст – decadent'n: обидва здатні лише руйнувати, затруювати, засмучувати, висисати кров; інстинктом обидва до смерті ненавидять усе випростане, величне, тривке – все, що заповідає майбутнє. Християнство стало вампіром imperium Romanum: воно миттю понищило незмірні здобутки римлян, що збудували підмурки великої культури, почалась інша доба... Невже ви досі не зрозуміли? Imperium Romanum, – яку ми знаємо, про яку можемо дізнатися ще більше з історії римських провінцій, – цей дивовижний і величний шедевр був лише початком, будівництво було розраховане на тисячі років, – але ж і досі нічого не спорудили і вже навіть не мріють збудувати в такому ж вимірі sub specie aeterni![47] Ця організація була досить міцна, щоб витримувати поганих імператорів: для таких структур випадкова роль окремих осіб нічого не важить – це перший принцип будь-якої визначної архітектури. Але була заслабка, щоб опиратись найрозбещенішій розпусті – християнам... Ці потаємні хробаки, прикрившись туманом, пітьмою і двозначними словесами, підкралися до кожного, щоб виссати повагу до правдивого, взагалі всі інстинкти, спрямовані в реальність; зграя боязких, жінкоподібних і солодкавих людців мало-помалу відвернула від тієї незмірної будівлі "душі", – отже, ті вартісні, шляхетні і чоловічі натури, які долю Риму вважали своєю власною справою і, відчуваючи гордість, переймалися нею всім єством. Святеницьке лицемірство, потаємні збіговиська, похмурі уявлення, як-от: пекло, жертва невинного, unio mystica[48] в обряді пиття крові, а насамперед поволі роздмухуване полум'я помсти, помсти паріїв – саме така релігія стала володарем Риму, хоча ще Епікур оголошував війну її преекзистенціальній формі. Аби збагнути, проти чого боровся Епікур, почитайте Лукреція: Епікур засуджував не поганство, а "християнство", отже, занапащення душ провиною, поняттями кари і безсмертя. Він виступав проти потаємних культів, того своєрідного латентного християнства: правдивим спасінням у ті часи було спростування ідеї безсмертя. Епікур переміг, у Римській імперії кожна пристойна людина була епікурейцем, – аж тут об'явився Павло... Павло – це геніальне втілення ненависті паріїв проти Риму, проти "світу"; це жид, вічний жид par excellence... Він здогадався, що з допогомою нечисленної християнської секти, яка відчахнулася від іудейства, можна роздмухати "світову пожежу", що, взявши символом розіп'ятого бога, можна згуртувати в могутню силу всіх потаємних ворохобників, усю потолоч, усіх спадкоємців анархічних розрухів у країні. "Спасіння прийде з Ізраїлю". Християнство було немов закляття, яке розбивало всі потаємні культи, – наприклад, Осіріса, Великої Матері, Мітри, – і водночас усотувало їхню силу. Саме в цьому Павлова геніальність. І його інстинкт був настільки певний, що він із безжальним насильством над правдою вклав уявлення, якими чарували ті релігії паріїв, у вуста "спасителя", якого сам же й вигадав, – і не тільки у вуста: він його зробив таким, що перед ним схилилися навіть жерці культу Мітри... Це було його переродження; він збагнув: аби знецінити "світ", аби над Римом запанувала примара "пекла", а життя було погублене "потойбічним", необхідна віра в безсмертя... Нігіліст і християнин: ми поєднуємо ці слова аж ніяк не випадково...
59
Змарновані всі здобутки античності: я не знаходжу слова, щоб висловити те, що відчуваю, коли згадую про таке страхіття. І зважте, що ті здобутки були тільки готівлею, лише гранітними підмурками несхитної самосвідомості для майбутнього тисячолітнього будівництва, – змарнована вся мудрість античності!.. Навіщо були греки? Навіщо римляни? Адже вже визріли всі передумови розвитку високої культури, сформувались усі наукові методи, постало величне незрівнянне мистецтво добре читати – передумова будь-яких культурних традицій і єдності науки; природознавство, залучивши математику й механіку, вже вийшло на найширший шлях; розуміння фактів – остання і найвартісніша наука – вже мало свої школи, ба навіть уже сотні років традиції! Ви розумієте, що це? Вже винайшли все істотне, аби добре посувалася робота: адже методи – про це й десять разів треба казати – це те істотне, що здобувається найважче, те, чому найдовше опираються звичаї і лінощі. Нескутий погляд на дійсність, делікатні руки, терпіння і поважність у найменшому, повна справедливість пізнання – те, що, роблячи неймовірні зусилля над собою, бо ж у нашому тілі й досі є залишки всіх поганих, отже, християнських інстинктів, – ми сьогодні здобуваємо знову, тоді вже було досягнуте! Більш ніж дві тисячі років тому! І додайте сюди добрий такт та витончений смак! І не було й сліду дресирування розуму! І нічого подібного до "німецької" освіти з її хамськими манерами! Все проступало в тілі, у звичаях, в інстинктах, – одне слово, в реальності... І все змарноване! За хвилю зостався тільки спогад! Греки! Римляни! Шляхетність інстинктів, нехибний смак, методичні дослідження, геніальність організації і врядування, віра, прагнення забезпечити людству майбутнє, завзяття й очевидне потвердження всього, що звалось imperium Romanum, величний стиль, притаманний не тільки мистецтву, а й усій реальності, істині і самому життю... І все це не розтрощене вмить якимось природним катаклізмом! Не розтоптане важкою ходою германців або інших племен! А зганьблене невидними, хитрими і підступними недокрівними вампірами! Не переможене, а виссане!.. Запанувало потаємне жадання помсти й дріб'язкова заздрість! Усе нікчемне, страдницьке, лихе – ціле гетто людської душі – враз вибралось нагору. Ви лишень почитайте якого-небудь християнського агітатора, приміром, блаженного Августіна, – збагнете, почуєте, що за нечисті людці почали тоді всім заправляти. Цілком помиляються ті, хто припускає, ніби у ватажків християнського руху не було ніякого розуму, – ні, отці церкви були дуже розумні, розумні аж до святості! Я ж їм закидаю зовсім інше. їх занедбала природа: забула їм дати скромний посаг із пристойних, порядних і чистих інстинктів... Між нами кажучи, їх навіть не можна назвати чоловіками. І коли іслам зневажає християнство, то має в цьому абсолютну слушність: іслам заснували таки чоловіки...