Зелені сусіди

Сторінка 2 з 5

Шморгун Євген

Світлана почервоніла. їй було соромно, що через свою необізнаність образила таку приємну рослинку.

— Пробач, я не знала...— мовила тихо.

— Зараз мало хто мою історію знає. Зате мене знають усі. Мама твоя, коли купала тебе маленькою, сипала у воду мій цвіт. І не тільки щоб вода приємно пахла, а й щоб ти росла здоровою, бадьорою, рум'яною. Недарма ж мене ще називають рум'янком...

Дівчинка, щоб якось загладити свою провину перед ромашкою, похвалилася:

— Я оце якраз читаю дуже цікаву книжку— "В бур'янах", її Степан Васильченко написав. А дідусь дав, бо дуже любить цього письменника. То в ній розповідається, як малий Тарас Шевченко воював з бур'янами. Ось послухай.

І Світланка прочитала:

"...В хлопця з насоняшничини рушниця за плечима, в руках загнута з лози шабля. Ходить у бур'яні, рубає панам мечем голови з плечей. Підійде до коров'яка: "Ти пан Дашкевич?"—"Я. Прости... Не буду!" Летить голова з пліч. До другого: "Ти пан Висоцький?.."—летить голова. Стоїть будяк, чорний, яж світ отьмарює. "А це буде їх цар". До нього: "Проси! Не хочеш?" — і царева злетіла з пліч голова, як галка..."

Ромашка розсміялася:

— Ну, будякові так і треба, хай не буде такий задавакуватий. А коров'якові не по-справедливому влетіло — рослина він не тільки сумирна, а й корисна. До речі це наше богатир-зілля.

БОГАТИР-ЗІЛЛЯ

— Тут, здається, про мене мова? — нахилився до них високий білявий стрижень, на якому рясно золотавіли великі красиві квіти. Знизу стрижень обгортало довге волохате листя.

Це був коров'як.

Дівчинка пригадала, що тільки вчора вона з дідусем Ізбирала в сито коров'якові квіти-коронки. Дідусь сушить Іїх на зиму, щоб ними кашель і простуду всяку виганяти. А сьогодні коров'як знову палахкотить цвітом. Поцікавилася:

— Коли ж це ти встиг заквітчатися?

Коров'як хитрувато шелеснув листом, примружився золотниками:

— У мене щодня нові квітки зацвітають. А ті, вчорашні, якби ти з дідом не зірвала, все одно осипалися б. Тому я охоче ділюся квітами з людьми.

А чого це ромашка тебе богатирем назвала? За те, що ти високий, еге ж?

— Та воно так і не так. Високих трав і без мене он скільки! Мабуть, тому, що на сухому-пресухому грунті, де інші трави ледь-ледь животіють, можу вигнатися у зріст людини...

— Що тут гадати! — перебила коров'яка ромашка.— Ти просто наймогутніший — от і все. Недавно дідусь твій, Світланко, прив'язав до коров'якового стебла вашу Лиску. То на тому припоні вона так і простояла цілий день, не відірвалася...

КОЛЮЧИЙ ЗАДАВАКА

— Ану,— почувся враз тріскучий, неприємний голос,— кто тут із себе силача видає? Спробуй підступитися до мене, подивлюся, який ти хоробрий!

Звичайно ж, і рослини, і Світланка зразу пізнали задерикуватого будяка-чортополоха. Он як він наїжився колючим листям! Кілька яскраво-пурпурних квіток пикато випинаються з надійного колючкуватого захисту. ІВ будяком Світланка познайомилася років два тому, як Із дідусем у садочок ішла. Побачила вона тоді квітку кортополоха і захоплено вигукнула: "Яка гарна ружа!" [І тільки дідусь Іван намірився зупинити онучку, як вона (хапнула квітку рукою і зойкнула. Відтоді затямила: будяка-чортополоха треба остерігатися...

— Ми з тобою, забіякою, і знатися не хочемо! — від-Іповіла будякові ромашка запашна.,

— Хе-хе-хе,— зареготав деренчливо будяк.— Боїтеся! Ке-хе-хе! Я вас усіх переколю!..

І чванькувато відвернувся до паркана. І — Ну й характер у нашого сусіди! — осудливо похитав золотистим стрижнем коров'як.— Ні з ким не вживеться!

Мимо якраз пролітала бджола. Почула коров'яка та й каже:

— Що ви, що ви! До нас, бджіл, будяк такий привітний! І щедрий. Ми з радістю навідуємося до нього в гості. Він і цвіте довго, і нектару багато дає. А кращого за будяковий мед годі й шукати...

Світланці не сподобалася бджолина річ, бо зла була на будяка. Отож вона й заперечила:

— Крім вас, бджіл, будяка ніхто не любить!.. Бджола стояла на своєму:

— Даремно ти, дівчинко, так. А пташки? І щиглики, і чижі, і синички — усі до будякового насіння ласі. Олії в ньому багато...

Та ця похвала не привернула Світланчиного серця до цього колючого бахвальця. Вона так і лишилася із своєю неприязню до нього. Стояла насторожена, скоса позираючи в його бік...

НЕКОРОНОВАНА КОРОЛЕВА

Неподалік від будяка росла кропива. Дівчинка вмить спіткнулася на ній очима, і якось аж зіщулилася, бо вже не раз мала нагоду переконатися, як обпікає її волохате листя. Та жалючка раптом привітно звернулася до неї:

— Як тобі, дівчинко, подобається моє королівство? Світланка була ошелешена.

— Яке королівство?.. Ти що, себе королевою вважаєш? І тут їй стало з того, що вона почула, смішно-смішно.

Вона ледве стрималася, щоб не розреготатися. Оця приблуда, на якій ні плоду, ні цвіту, ні листу путящого, яка на всіх смітниках першою поселяється, яку в три вирви женуть з поля, городу, саду, і вона з себе королеву корчить! Та ще й привітною прикидається...

Проте кропива спокійнісінько і так само приязно відповіла:

— Усі так вважають.

— А троянда ж тоді хто? — кольнула її Світланка.

— Троянда — королева серед квітів. А в цьому дикому світі королева — я.

— Так, вона правду каже,— в один голос мовили рослини, з якими Світланка щойно вела мову.

Тільки чортополох невдоволено ошкірився голками і промовчав.

— А за що ж їй така честь? — недовірливо глянула на них дівчинка.

І рослини навперебій почали розповідати.

— То тільки з першого знайомства кропива видається непривітною,— пояснював спориш.— Насправді ж від неї людям поміч велика. Ранньої весни, коли ще земля гола, а кропива вже зеленіє, з неї можна варити борщ, салати готувати...

— Із кропиви,— підхопив подорожник,— тканину можна ткати, сітки в'язати, вірьовки вити. У деяких країнах [з неї папір виготовляють. А листя на фарбу годиться...

Ромашка запашна розхвалила цілющі властивості кропиви. Коров'як добре слово сказав про кропиву як корм [для домашньої худоби.

Багато всякого говорили. І тут дівчинка й собі пригадала випадок, коли кропива стала в пригоді їй з татком. Ось як це було.

Якось татко їхав на став рибалити. Далеченько, за кільканадцять кілометрів. Треба було їхати автобусом, а там ще пішки йти. Взяв тоді він з собою і Світланку. Впіймали вони чималенько карасів та коропців. Зібралися йти додому, а татко й бідкається, що риба зіпсується в дорозі. Бо, поки додому дістануться, не одна година мине! Почув їх якийсь рибалка й порадив випотрошити коропців і карасиків та перекласти кистям кропиви. Татко так і зробив. І що ж? Доправили їх додому свіжісінькими! Річ у тім, що кропив'яне листя виділяє такі речовини — фітонциди,— які вбивають бактерій. Вони й уберегли рибу від псування. І дівчинка згодилася: