Запiзнiла розплата

Сторінка 42 з 48

Агата Крісті

— Я не заперечуватиму. Можливо, ви маєте рацію. Його слова приголомшили всіх.

Метр Гросьє підвівся.

— Я протестую! Мій клієнт зазнав значного нервового потрясіння. Прошу занотувати в протоколі, що я не вважаю його відповідальним за свої слова.

Слідчий енергійним жестом примусив адвоката замовкнути. Якусь мить здавалося, що й він сумнівається. Жак переграв свою роль.

— Рено, ви повністю усвідомлюєте, що на підставі ваших відповідей я повинен віддати вас до суду? — запитав він.

Жак твердо глянув прямо в очі слідчому:

— Пане Оте, присягаюсь: я не вбивав батька!

Та коротенька мить непевності й сумнівів минула. Слідчий знову був таким, як завжди. Він розсміявся — уривчасто й неприємно.

— Авжеж, авжеж… Вони завжди невинні, наші в'язні! Ви самі себе видали! Не можете пояснити своїх вчинків, не маєте алібі! А ваше запевнення про невинність не обдурить навіть немовляти! Ви вбили свого батька, Рено. Жорстоко й підступно, заради грошей, які, як гадали, перейдуть до вас після його смерті. Коли це трапилось, ваша мати намагалася врятувати вас. Немає сумніву, що, оскільки вона діяла як мати, суд поставиться до неї поблажливо. Що ж до вас… Злочин, який ви вчинили, жахливий! І небо і люди відвернуться від вас!..

На превелику досаду пана Оте, його перебили. Двері різко розчинилися.

— Пане слідчий! Пане слідчий! — заникуючись, вимовив якийсь підлеглий пана Оте. — Тут жінка, яка каже… яка каже…

— Що каже?! — вигукнув обурений слідчий. — Я забороняю… Я категорично забороняю вриватися до мого кабінету.

Але ставна жінка відштовхнула заїкуватого служку. Вся в чорному, під довгою вуаллю, що ховала її обличчя, вона зайшла до кімнати. Серце моє болісно закалатало. Все ж вона прийшла! Всі мої зусилля виявились марними. Однак я не міг не захоплюватися відвагою, яка штовхнула її на цей рішучий крок.

Прибула підняла вуаль, і в мене перехопило подих: хоч вона й була схожа на Попелюшку, як дві краплі води, та була то не Попелюшка. Тепер, без русявої перуки, в якій вона виступала на сцені, я впізнав у ній дівчину з фотографії, яку Пуаро взяв із шухляди Жака Рено.

— Ви слідчий, пане Оте? — запитала вона.

— Так. Але я забороняю…

— Моє ім'я Белла Дювін. Я хочу віддати себе до рук правосуддя за вбивство пана Рено.

Я ОДЕРЖУЮ ЛИСТА

"Друже мій, коли Ви одержите моє послання, Вам стане все ясно. Слова мої не здатні вплинути на Беллу. Вона вирішила віддати себе до рук правосуддя. Боротьба з нею знесилила мене. Тепер Ви знатимете, що я обманювала Вас: там, де Ви виявляли довіру, я віддячувала брехнею. Певно, на Ваш погляд, у мене нема жодних виправдань. Та мені хотілося, перед тим як назавжди піти з Вашого життя, пояснити, як все трапилось. Коли б я знала, що Ви пробачили мені, жити було б значно легше. Я ошукала Вас не заради себе — ось єдине, чим можу захищатися.

Почну з того дня, коли ми зустрілися з Вами в експресі Париж — Кале. Мене тоді непокоїла Белла. Безтямно закохана в Жака, вона ладна була на будь-які жертви заради нього. І коли ставлення його змінилося, а листи почали надходити дедалі рідше, вона занепокоїлась. Взяла собі в голову, що він закохався в іншу. І, певна річ, як з'ясувалося пізніше, Белла мала слушність. Вона вирішила податися до вілли Женев'єв і побачитися з Жаком. Знаючи, що я заперечую, вона намагалася уникати мене. В Кале я остаточно впевнилася, що її не було в потязі, і вирішила не їхати до Англії без неї. Мене непокоїло передчуття чогось жахливого, і я намагалась запобігти йому, бо здогадувалась, що це може бути.

Я дочекалася наступного потяга з Парижа. Белла приїхала ним, повна рішучості відразу ж рушити до Мерлінвіля. Я намагалась одмовити її, та всі доводи виявилися зайвими. Вона вся була суцільний клубок нервів і нікого не хотіла слухати. Ну що ж, я відступилася, бо виявилася безсилою чимось їй зарадити. Вечоріло. Я попростувала до готелю, а Белла до Мерлінвіля. Та я ніяк не здатна була позбутися того, що в книгах описується як "відчуття неминучої біди".

Настав ранок, але Белла не повернулася. Минув день, а її не було. Хвилювання моє дедалі зростало. Увечері я прочитала в газетах про вбивство у Мерлінвілі. Не можу передати, який мене огорнув жах! Я не була певна, але страшенно хвилювалась. Уявила собі, що Белла зустріла Рено-батька і розповіла про взаємини з Жаком. А той образив її чи зробив щось подібне. А ми обидві — вельми запальні…

На ранок я була в стані такого виснаження і напруження, що мала відразу ж їхати на місце подій і на власні очі побачити, що і як. Перша подія в Мерлінвілі — несподівана зустріч з Вами. Все це Вам відомо… Коли я побачила мерця, він був страшенно схожий на Жака і на ньому було Жакове пальто. Я все зрозуміла! До того ж там був той самий ніж для розрізання паперу — о! Як я ненавиділа її, ту фатальну іграшку, подаровану Беллі Жаком! Я була певна — на ньому залишилися відбитки її пальців. Не буду навіть намагатись описати ту безпорадність і жах, що мене охопили тієї мить Одне було ясно — я повинна заволодіти тим кинджалом і щезнути раніше, ніж виявиться, що кинджал зник. Отже, я удала, що знепритомніла. Поки Ви ходили за водою, взяла кинджал і сховала під одягом.

Я сказала Вам, що зупинилася в готелі "Маяк", та насправді відразу ж повернулася до Кале, а звідти першим пароплавом до Англії. Коли судно було на півдорозі між континентом і Дувром, я викинула кинджал у воду і лише тоді з полегшенням зітхнула.

Беллу знайшла на нашій квартирі. Вигляд у неї був такий, наче вона й знати нічого не знала. Я розповіла їй, що зробила на віллі, що тепер вона у безпеці. Сестра втупилася в мене, а потім почала реготати… реготати… реготати… О, як страшно було слухати її! Я зрозуміла, що найкраще для неї працювати, багато працювати. Вона збожеволіє, коли матиме час розмірковувати над своїм вчинком. На щастя, ми відразу ж підписали контракт.

І раптом я побачила Вас і Вашого приятеля серед глядачів у залі. Мені здалося, я божеволію. Я хотіла знати всю правду і тому у відчаї пішла за Вами. І раніше, ніж встигла щось сказати, зрозуміла, що Ви запідозрюєте мене, а ке Беллу! Чи що ви принаймні приймаєте мене за Беллу, оскільки я вкрала кинджал.