Чекаю.
З останнім погоджуюся. Твій випад проти догматизму та фундаменталізму приймаю цілком. Я, хоч і зазнаю чимало радості і зачарування, читаючи Новий Заповіт, все ж не вважаю, що Біблію до найменшої коми надиктував сам Господь Бог. Суть для мене — віра у воскреслого Ісуса Христа.
Нільс Петер знову виліз на драбину і втретє пофарбував підвіконня! Зараз обриває малину. Він ніби пильнує мене, тиняючись садом, лише тому, що я сиджу тут і щось пишу. Одного разу навіть запитав, кому це я пишу. Я сказала правду: "Саме відсилаю е-мейла Стейнові".
Ще щось залишилось на серці невисловлене? Чи може, вже вдосталь покритикував релігію? Як на мене, ти доволі набалакався. Може, досить?
Ще один, останній момент...
Уперед, Стейне! Тут принаймні немає цензури.
Великою мірою віра в одкровення базується на уявленнях, буцімто земне життя є лише транзитною гаванню на шляху до кінцевої станції на небесах. Тобто колізії земного життя менш важливі, ніж могли би бути, якби не існувало величнішого, істинного потойбічного буття.
Як учений, дослідник клімату, я ніколи не стомлююся нагадувати, що ми, вочевидь, не маємо за що більше чіплятися окрім цієї нашої земної кулі. Та багато хто вважає турботу про цю планету та нашу фізичну присутність на ній не надто важливою на тривалу перспективу, бо віра у Божий суд та спасіння для побожних людей значно ближча і зрозуміліша. У такий спосіб наше земне життя легко можна потрактовувати як проміжну станцію, а чимало віруючих пасивно очікуватимуть колапсу біосфери, вважаючи його знаменням кінця світу та другого пришестя Ісуса Христа. Про це ж бо мовиться у Святому Письмі!
Згідно з результатами опитування CNN, аж 59 відсотків американців вірять у пророцтва Іоанна Богослова і в те, що Судний день настане услід за фантастичним апокаліпсисом. Та й це ще не все. Знайдеться достатньо проповідників і священиків, ладних заохочувати міжнародні конфлікти, аби в такий спосіб пришвидшити Пришестя Христа. Вплив християн Судного Дня розповсюджується, вочевидь, навіть на Білий Дім, бо вони, мов кроти, масово з'являються на поверхні, ледь замаячать на горизонті президентські вибори.
Ти знаєш, мене не залякати Судним Днем, і тебе, без сумніву, — теж. Але німію від страху, коли йдеться про ті пророцтва, котрі збуваються з нашою допомогою. Бо, мабуть, ніколи більше не буде ані нового неба, ні нової землі, і ніколи, мабуть, не настане Судний День, несучи спасіння вірним. Можливо, ця планета — єдине, що ми маємо, наша єдина домівка і єдиний притулок. Тож немає нічого важливішого понад відповідальність, покладену на нас за Землю і за розмаїття життя на ній.
Твоя правда, Стейне. Ми повинні берегти свою планету. Але гадаю, ти не мав би перекладати на віруючих вину за нищення навколишнього природного середовища. Припускаю, багато з нас, хто живе з вірою в серці, з більшою повагою ставиться до природи, ніж ті, котрі зовсім ні в що не вірять. Хіба не бачиш — безглузді перевитрати природних ресурсів на великих обширах землі є проявом примітивного матеріалізму! Прямо протилежним духовній орієнтації, не побоюся цього сказати... Геть усе в нинішньому світі обертається навколо пошуку способів, як зменшити викид в атмосферу шкідливих газів, та чомусь ніхто не враховує наявні у нас можливості зменшити використання ресурсів. Я маю на увазі міцнющий історичний коктейль безумств та бездумств, споживацтва та марнотратства. Ми живемо в епоху, яку наші нащадки, можливо, охрестять епохою фашизму споживацтва, і я переконана, що сучасну ідеологію марнотратного споживання колись назвуть ерзацом релігії.
Можливо, ти й маєш рацію, я радо поступлюся перед твоїми доказами. Я й справді не маю жодних підстав стверджувати, ніби ті, хто вірить у життя після смерті, менше стурбовані долею планети, ніж їхні опоненти. Та я б застерігав від ілюзії, ніби "небо та земля загинуть", зате потім на тих, хто живе з вірою, чекає новий світ і спасіння.
А тут, на острові, таки гряде зміна декорацій. Здається, мої близькі вже ситі по вуха моєю самоізоляцією від товариства. Мушу визнати, ця ізоляція видається доволі демонстративною. Мабуть, надто викличним виглядає довгий шнур подовжувача, протягнений з будинку в сад. Сьогодні наш останній день на острові, а ми понад шість годин просиділи з тобою удвох. Я хіба що кілька разів вставала з-за столу, аби полити з великої лійки квітник. Та, щойно зачувши тенькіт ноутбука, відставляла лійку і прожогом кидалася до свого імпровізованого терміналу. Нільс Петер ігнорує мене, проходячи десь неподалік. Лише зиркає спідлоба.
Я вже згорнула подовжувач і віднесла до комори. Батарея зарядилася, а миска з морелями спорожніла.
Доведеться самореабілітовуватись. Я оголосила, що повністю беру на себе приготування рибної вечері. Хлопці ще зранку зловили три великі тріски, я ледь глянула на них, тобто, па рибини... Сподіваюся, лише я з-поміж нас усіх знаю про існування пляшки червоного бургундського вина. Нині вона стане моїм козирем чи радше відкупом. Пляшку я ще раніше заховала у шухляді комоду між білизною, розраховуючи на ймовірну прощальну вечерю з тріскою.
Останнього дня хлопці традиційно рибалять, а я, навіть маючи наймодніший портативний холодильник, не люблю везти рибу до міста. Не до лиця берґенцям волочитися через увесь Вестланн зі свіжою рибою у холодильнику. Вони радше підуть на торговицю і куплять собі живу тріску.
Я ось про що подумала. Чи не міг би ти просто на сьогодні заокруглити все сказане кількома словами про відкриття нової кліматичної експозиції?
Я сиджу над мискою з рибою, ще пошкрябаю картоплю, вирощену в цих краях, приготую салат і накрию на стіл. А тоді почитаю знову. Ось лишень сама нічого більше не наклацаю нині.
ОК?
Отож ти поїхала, а я довго ходив туди й сюди широким зеленим моріжком понад самим фьордом, потім подався до свого номера і прийняв душ, перш ніж зійти вниз, до камінної зали. Там я привітався з деякими іншими гостями, згодом усі рушили в Кафе Міккель на міні-семінар з проблем, клімату, полярних досліджень і танення льодовиків. По завершенні семінару, після келиха білого вина та церемонного вступу про історію готелю, селища й льодовикового туризму, усі зібралися за столом вечеряти. Мені відвели місце за "головним столом", і це потішило моє самолюбство.