— Пересічна баба, — озвався Тищенко. — Ладен побитися об заклад — неосвічена й обмежена, а балакає сленгом.
— Ви — неабиякий фізіономіст, — сказав Дряпун. — Вона, справді, неосвічена й обмежена, але не одна баба, а дві. У гладкому тілі містяться дві жіночі сутності, до того ж підлі й підступні. На рахунку цієї дуалістичної негідниці — три загублених людських життів. До речі, між тими двома точиться постійна ворожнеча. Але сама жінка, мабуть, того не знає.
— Послухайте, якщо лесбіянка могла висповідатись, то звідки вам відомо те, чого не знає сама ота нещасна? — не без іронії в голосі поцікавився Тищенко.
— Треба б вам послухати записи її снів... Ну, не самих снів, а те, про що вона балакає, коли спить. Завжди чути два жіночі голоси. Один високий, як у дівчини-підлітка, і, до речі, завжди агресивний, другий низький, злостивий, як у жінки, котра любить побурчати. Жодного разу не було випадку, аби втрутився третій голос. Ті два голоси виказали не тільки таємницю всіх трьох убивств, а й оповіли тонкощі злочинних намірів, які, до речі, не відрізнялися оригінальністю, хоча й довго виношувались — чоловіків банально труїли пацючою отрутою. Власне, це й навело експертів-криміналістів на думку про умисне вбивство. Першого чоловіка, як видно з тих балачок, вони не поділили між собою. Як це? Я не можу пояснити; другого за те, що він виявився бабником і, отже, зраджував їх обох; третього — з метою заволодіти його майном. Це третє вбивство, хоч технічно й не відрізнялося від попередніх, усе ж було найцинічнішим.
— Фактів, що ви навели, замало, щоб інкримінувати людині такі важкі злочини. В середньовіччі це, можливо, й було б теє...
— Авжеж. Слідчі про це не знають. Але вони мали неспростовні докази. Ну, наприклад, склад отрути, яку вони знайшли в її помешканні... Ви, мабуть, знаєте, що кожна хімічна сполука містить певні домішки, залежно від первинної сировини. Так ось, складові отрути були однакові, що в тілі покійних чоловіків, що в самій отруті. Було ще багато інших доказів... Але коли оця потрапила сюди, ми зафільмували її ауру. Там виявилося два кокони енергетичних оболонок. Так що помилки немає.
Завваживши, що Тищенко роззирається довкіл, Дряпун сказав:
— Ви, мабуть, видивляєтесь приміщення оператора? Воно — за холом. Черговий нас бачить — тут усюди сховані об’єктиви телекамер. В норах — теж.
— А як він годує в’язнів? Це ж небезпечно. Один чоловік, хоч би який він був дужий...
— З другого боку камер є паралельний цьому коридору ходок, який з’єднується з кожною камерою віконцем. Система та призначена для вентиляції і водночас для подачі їжі й такого іншого. В камеру оператор не зайде, бо для цього він мусив би спершу відімкнути замок, натиснувши на пульті відповідну кнопку; а це значить, що весь час, поки він ітиме до камери, в’язні по суті будуть вільні. Камеру можуть відімкнути тільки на мою або Івана Івановича вимогу. Але таке траплялося всього двічі: коли ми впустили оту жінку до секс-садиста і тоді, коли витягували його бездиханне тіло. І ще — медична допомога не надається... Та вона їм і не потрібна, бо люди сюди добираються фізично здорові. За винятком в’язнів останніх двох камер. До речі, здоров’я — необхідна умова, щоб тут опинитись. Оце, — водій-секретар показав ліворуч, — чоловіча частина, це, — показав праворуч, — жіноча. І там, і там чимало порожніх камер.
Тищенка раптом пройняло холодом.
— Послухайте-но, виходить, отой слідчий збирався спровадити сюди й мене? — сказав він, тамуючи тривогу в голосі.
Панас Дряпун якийсь час ішов мовчки, а тоді озвався:
— Про цю в’язницю не знає не тільки якийсь там слідчий, а й будь-хто. Втаємничені тільки ми з Іваном Івановичем, голова асоціації та двоє з п’ятнадцяти його співголів. Але одна з цих камер таки призначалася для вас... Ну, не для вас теперішнього, а для того — провідника.
"Воістину сказано: "Не може бути спілки з темним, може бути тільки рабство у темного", — майнуло в голові у Тищенка. Натомість він зауважив:
— А чи не простіше було б порішити?
— Простіше, але недоцільно... Я не сказав вам головного. Оцих, — він кивнув на двері, — доправили сюди не з гуманних міркувань і навіть не за рекомендацією колег Івана Івановича. Все це — матеріал для перевтілення. Якщо хочете — скафандри для сутностей, що їх ми плануємо повернути в матеріальний світ.
— Але ж їх зідентифікують із злочинцями, в тілі яких вони опиняться. І станеться те, що вчора сталося зі мною.
— Не станеться. "Порядок" — це асоціація держав. Ми направимо їх на роботу в такі регіони, де про них і не чули. Ті, — Панас повагався, вибираючи точніше слово, — істоти будуть наділені найвищими повноваженнями. З часом ми замінемо ними всі вузлові посади в суспільстві. Власне, в матеріальний світ прийдуть люди, котрі колись будували асоціацію... Якби про це довідалися опоненти "Порядку", то сказали б, напевне, що суспільством керуватимуть мерці. Казати можна все, що завгодно. А яка в принципі різниця: чи в світ людей будуть штучно повернені сутності, які колись тут жили, а чи вони — ті сутності, втіляться природним шляхом? І так і так відбувається ротація. Свого часу втілилося, можна сказати одночасно, багато душ, які, підрісши, перевернули світ. Але це була щаслива випадковість. Тепер же самопливу не буде. І свідчення тому: ви, я, Особа.
"Все в дусі діяльности "Порядку", — подумав Тищенко. — У потойбічний світ відправлятимуть покручів роду людського, таких, котрі можуть убити одного, двох, десятьох подібних до себе, а натомість повернуть таких, котрі винищать десятки мільйонів".
Вони опинилися в холі, а потім — у вузькому ходку. Панас увімкнув ліхтарик і причинив потаємні двері.
В обмеженому просторі голос Тищенка прозвучав глухо:
— Для подорожі в потойбіччя потрібні добровольці. До того ж такі, енергетичні кокони яких не дуже зріднені з тілом. Чи відповідають цим вимогам ті, кого ми бачили?
— Звичайно, ні. Але Іван Іванович розробляє методу, за якою згоди не буде потрібно. Суб’єкта посадять під арку, ввімкнуть... І грішна душа покине тіло.
— А чи не простіше без арки?
— Ні-і, бо якщо таке зробити із застосуванням, скажімо, дошки, якою вас молоснув слідчий, то можна пошкодити скафандр, якщо ж із застосуванням біохімії, то є загроза зіпсувати систему управління скафандром — ну, нервові клітини там, таке інше. Отже, вміст слід виймати обережно, щоб не пошкодити посудини.